Не гончарством єдиним відома Опішня. Свого часу Опішнянське виробництво фабрики «Полтавчанка» і Опішнянська вишивка була відома на всю область і користувалася неабияким попитом. Місцевий модниці мріяли придбати Опішнянський килим або рушник і часто користувалися ними тільки у свята. Як зародилася ідея створення та хто став спадкоємцем славнозвісної вишивки у наш час — далі у нашому матеріалі на сайті poltava.one.
Історія полтавської фабрики вишивки
У 1921 році у Полтаві була створена фабрика торгового виробничого об’єднання художніх промислів “Українські промисли”. Перша її назва була “Союзкустар”. У 1927 році на базі об’єднання організований артіль художніх виробів імені Лесі Українки. А у 1960 році у зв’язку з ліквідацією промислової кооперації артіль перетворено на фабрику імені Лесі українки, а у 1971 році реорганізовано у фабрику “Полтавчанка”
90-ті роки — час перебудови, позначилися на більшості українських підприємств дуже негативно. Колишні працівники “Полтавчанки” згадували, що заробітну плату дуже затримували, не платили по кілька місяців, все йшло на податки. Тому часто працівники домовлялися навіть з управлінцями сусідніх сіл щодо дозволу розповсюджувати продукцію серед місцевих і так заробляли. Така ситуація була близько 5 років. Філіали фабриці стало важко утримувати тому вони віддали їм незалежність. Після занепаду фабрики вишивки “Полтавчанка” у ХХ столітті на кадровій базі підприємства народилося ТОВ” Леся Українка”. Сучасне підприємство займається виготовленням та розповсюдження продукції в Україні, є навіть замовлення за кордон. Працює тепер лише в місті Полтава.
Опішнянське виробництво фабрики “Полтавчанка”
У 1911 року кустарі Опішні, всього близько 15 осіб, створили підприємство, яке спершу дістало назву “Рукодільна земська школа-майстерня”. При ній діяли вишивальна і килимарна майстерні, в яких виготовляли килими, килимові доріжки, рушники, серветки, хустки та скатерті. Матеріалом для майстрів служили домоткане полотно і парусина. У 1918 році це об’єднання стало називатися “Кустаркредит”, тоді тут працювало уже близько 200 робітників.
1927 року його очолила О. П. Вісті. Того ж року “Кустаркредит” був реорганізований на промислову артіль імені Н. К. Крупської, Яка мала виробничі бригади в селах Батьки, Лазьки, Пишненки, Кирило-Ганнівка, Глинськ, Малі Будища, Саранчівка Опішнянського району, та існувала козелецька філія Котелевського району.
А пізніше була організована бригада у селі Великих Будищах Диканського району. На початку 1940 року в артілі налічувалося до 1000 працюючих. Відновила діяльність після війни артіль у жовтні 1943 року. Уже в грудні 1960 року у зв’язку з реорганізацією кооперації, промартіль перетворено на фабрику художніх виробів імені Н. К. Крупської Укрхудожпрому.
У серпні 1963 року до Опішнянський фабрики художніх виробів була приєднана Зіньківська фабрика “Україна”. У квітні 1973 року — Великосорочинська фабрика імені Крупської, яка стала окремим цехом. За цей час споруджено два одноповерхових і двоповерховий корпуси. Цехи обладнанаі новою технікою, денними освітленням, механізовано і автоматизовані трудомісткий процеси. В другій половині ХХ століття на фабриці працювало близько восьмисот робітників.
З 1973 року Опішнянська фабрика художніх виробів стала філією виробничого об’єднання “Полтавчанка”. А 1989 року отримала назву Опішнянське виробництво фабрики “Полтавчанка”. У 90-х роках ХХ століття фабрика виробляла блузи жіночі, столові комплекти, рушники обрядові, оздоблені ручною вишивкою, жіночі сукні, оздоблені машинною вишивкою.
Колектив фабрики вів наукову роботу, збираючи зразки давніх орнаментів народних вишивок. Всього зібрано близько 500 зразків.