Сучасні брендові плетені сумки та головні убори коштують сотні, а іноді й тисячі доларів. А колись їх виготовляли ледь не в кожному дворі з матеріалів, які росли в кроковій доступності. Справжні майстри могли сплести все, що завгодно: від стильної валізи до улюбленої дитячої іграшки. Як, коли та з чого майстри-віртуози виготовляли плетені речі — в нашому матеріалі на сайті poltava.one.
З чого все починалося
Плетіння як ремесло завжди користувалася попитом на Полтавщині, особливо у дореволюційний період. В той час майстри виготовляли корзини, кошики, сітки, для кухонної зручності — сита, решета, та навіть рибальські сітки. Тоді ж були поширені плетені меблі, виготовлені з лози та верболозу, із соломи робили коробочки, брилі та хатні прикраси.
Микола Арандаренко, полтавський історик, на середину ХІХ століття описав великий промисловий осередок у селі Вороньки Лохвицького повіту, де багато мешканців створювали рибальські сітки та займалися плетінням. Тоді їх виготовляли не лише для власного користування, а й для продажу. Місцем збуту виробів були Чорне море, Дон, та території біля Дніпра і Буга. Згодом цей промисел починає поширюватися на довколишні землі — розвивається в селах Мелехи, Пізники, Ковалі, Кислівка того ж повіту. На території Полтавського краю отримало поширення рогозоплетіння. Найвизначнішим осередком було село Городище Лохвицького повіту, там майстри почали працювати з 70-х років ХІХ століття.
Друга половина ХІХ століття відзначилася виготовленням кошеликів, кошиків, валіз, баулів, та навіть плетеного взуття — капців і черевиків. Їх переважно робили у Золотоніському, Кобеляцькому, Лубенському, Зіньківському та Полтавському повітах. Імовірно, це зумовило зумовлено потребую таких речей, адже в ці роки починається переселення українців на території Сибіру та Далекого Сходу. Реалізували плетені речі і меблі з лози кустарний склад Полтавського губернського земства. Місцями продажу була Російська імперія та навіть прилеглі країни.
Поява перших майстерень та артілей
Лохвицький регіон був одним активніших, де розвивалися ремесло плетіння, там було зайнято цим 262 дворище та близько півтисячі ремісників. Активно промисли розвивалися в Лубенському та Зіньківському повіті. Перші виробничі майстерні були відкриті полтавським земством у Гусинцях, що належали до Переяславського повіту у 1896 році. Це були виробничі і навчальні майстерні, де плели переважно кошики.
Тоді ж була створена майстерня і у селі Грабівці Полтавського повіту, трохи згодом у Городищі та інших селах Роменського, Кобилянського та Золотоніського повітів.
У 20-х роках ХХ століття з’являються перші артілі у системі кооперації. Найвідомішою артіллю стає “Єднання” у Вороньках. Відомо вона була за виготовленням рибальських сіток, які поставлялися на Чорне, Каспійське та Азовське моря.
Також були відкриті кошикарські артілі у Городищі. Вони згодом об’єдналися у цілий цех при Лохвицькому промкомбінаті — 1959 рік. Серед інших відомих артілей — “Селянська надія” у Лубенському повіті, кустарне товариство “Незаможник” у Хицях та лозомебельна артіль у Білецьківці, які 1962 року стали цехом Кременчуцького промкомбінату.
Майстри, відомі на всю республіку
Майстри плетіння з Полтавської губернії були відома на всю республіку. М. Власенко, який займався виготовленням кошиків та дрібних платних предметів, навіть став учасником міжнародної Паризької виставки 1900 року, володарем бронзової медалі Всеросійської виставки у 1913 році. Брати Карасенки, В. Соляник, В. Олійник, Андріан Морозов — займалися виготовленням садових та кімнатних меблів. А останній навіть отримав срібну медаль за майстерність 1893 року у Полтаві. В Городищі плетінням займалася уся сім’я Власенків. Вони та інші майстри-віртуози були учасниками всесоюзних і республіканських виставок та експозицій.