Були часи, коли однією з найважливіших серед господарських споруд на українському селянському подвір’ї можна було назвати криницю (чи колодязь). Адже нею користувалися щодня протягом цілого року. Криниця була “скарбом”, бо вирішувала як проблеми людської спраги, так і чимало побутових та господарських справ родини. А ще, криниця для селян у давні часи була й свого роду розкішшю, адже на власному подвір’ї мав її далеко не кожен…Далі на poltava.one.
І джерело води, й… холодильник
Та й у селах на Полтавщині у часи наших прапрадідів нерідко криниця стояла одна на вулицю, чи й навіть на околицю. З одного боку це провокувало певні незручності, а з іншого криниця ставала для людей приводом і місцем зустрічей, спілкування, звідси брали не лиш воду, а й несли селом новини. Коло криниць проходили побачення, обрядові і святкові дійства, звідси, напоївши коней, відправлялися в дорогу чи на війну. Часто біля криниць стояв посуд, щоб подорожні могли втамувати спрагу.
Кажуть, що слово “криниця” означає “джерело”, а “колодязь” походить від “колода” (дерев’яна) або від “холод”. І це, на думку мовознавців, цілком зрозуміло. Криниця справді нерідко виконувала роль холодильника, бо у власній криниці на своїм подвір’ї господиня мала змогу зберігати охолодженими харчові продукти. Наприклад, молочні, опустивши їх у цебрі на мотузці. І, звичайно ж, із криниці брали воду для приготування страв, пиття, прання, купання, напування худоби та ін.
У відповідь за добро криницю славили у різних видах народної творчості. Щиро вірили і в забобони про неї. Наприклад, якщо до сходу сонця з криниці взяти воду (“непочату”), то вона матиме лікувальні якості, нею також годиться митися породіллі. Щоб спекти вдалий коровай, знадобиться вода із семи різних криниць. А щоб красивою бути, водою з криниці треба вмиватися.
Предки вважали, що кринична вода поєднувала три світи: земний, підземний і небесний. Пригадуєте, як герої казок потрапляли через криницю в іншу реальність? Схоже “триєдине” уявлення існувало й про кругообіг води в природі (коли вона спершу була парою в повітрі, тоді надходила у хмари, а з них — у водойми). У пращурів це провокувало думки, що вода об’єднує минуле, теперішнє і майбутнє. Й людина намагалася з допомогою обрядово-магічних дій і криничної води цим скористатися (наприклад, вірили, що так можна викликати довгожданий дощ).
У Центральній бібліотеці Полтавської міської територіальної громади повідомляють, що воду з криниці наші люди називали “помічною”. Іще додають, що селяни, йдучи на жнива, насамперед у день зажинок, набирали із собою води з криниць, щоб мати здоров’я і не покалічитися серпами. Такою водою кропили і поле, щоб жнива пройшли за бездощової погоди, але й сонце не пекло. У свята біля криниць проводили хресні ходи, молебні, криниці освячували.
Майстри із забобонами
Як у народі шанували криниці, так поважали і майстрів, які вміти їх доладньо викопати. Наші предки притримувались звичаю копати криницю лише на молодик: щоб і місяць наростав, і вода прибувала. Бажано, щоб копав парубок, або чоловік, у якого були живі обоє батьків. Часто криниці копали козаки. Пам’ятаєте, як у пісні “Копав-копав криниченьку”? Таким чином у вільний від баталій час можна було заробити. Нерідко копачі навіть замовляння перед роботою промовляли (ця традиція ще із слов’янських часів). У часи пізніші, як приступали до копання, говорили: “Боже, допоможи!”. Майстри за роботою не лаялися, а дехто навіть не дозволяв жінкам заглядати в недокопану криницю.
Нині на Полтавщині колодязників одиниці. Неначе ще донедавна на вулицях наших сіл діяло чимало криниць. Подекуди височіли й “журавлі”, на які чіпляли відра, щоб діставати воду.
Деякі сучасні колодязники згадують давні секрети, як вдало знайти місце для криниці. Кажуть, щоб натрапити на підземне джерело, можна скористатися просто двома алюмінієвими дротиками. Якщо тримати їх у руках над місцем, де є підземні води, вони “перехрестяться”. Дехто з майстрів зерно насипав: чи швидко проросте? Або притуляв до землі вербові гілочки і де листочки ворушились, ніби їх невидимий магніт тягнув до грунту, – там копали криницю.
Кажуть, що справжньому майстру навіть наснитися може, де варто копати.
Доки жінка сходила на роботу, викопав колодязь
А от 72-річний Володимир Піхуля з Решетилівської громади першу криницю викопав у 23 роки на власному подвір’ї. Згадує, як ранком дружина Тетяна пішла на роботу на колгоспну ферму, а коли в обід повернулася, колодязь глибиною 6-7 метрів вже був. Бо було й здоров’я, і завзяття! Відтоді криниці копав і чистив у рідному селі М’якеньківка й у навколишніх літ до сорока. Нерідко за півдня викопував колодязь, а чистив за кілька годин. Говорить, що цій справі вчився сам, щось дядько підказував, щось у інших майстрів придивлявся. Найглибша його криниця — на 12 метрів.
Справа ця, за словами Володимира Олександровича, важка і небезпечна. Якщо доводиться чистити криницю стару і в її основі відсутні бетонні кільця, вона може й привалити грунтом. Раз трапилося викидати з колодязя багато побутового сміття, то ледь не задихнувся. Іншим разом, як докопав, через мокрі руки ледь з вірьовки в глиб не зірвався. Буває, трапляються і підступні плавуни. Підземні течії можуть зрушити й бетонні круги, і іншого лиха накоїти. За словами чоловіка, раніше замість бетонних кругів, що кладуть в основу криниці, майстри плели круги 2-метрової висоти із лози, або робили дубові зруби (і в підземній основі криниці, і над землею). Викладали криниці й каменем. Він каже, щоб знайти підземне джерело, можна миску поставити на ніч у визначеному місці. Якщо вранці в ній роса — сміливо копай. Як усе добре, за години дві-три води в щойно викопаній криниці до двох кругів прибуде.
Якщо погода дозволяє, криниці можна копати й до суттєвих холодів. Восени, кажуть, це робити краще, бо спеки немає і земля більш піддається. Важко працюючи, колодязник, щоб дістатися води, з надр дістає тонни грунту, піску, глини. Десять метрів такого шляху — і запросто можна лопатою заповнити кузов вантажівки.
У Володимира Піхулі, окрім свого колодязя в дворі є ще й свердловина, по воду й сусіди приходять. Серед іншого, згадуючи минувшину, він з усмішкою розказував, як, чистячи одну з криниць, витяг звідти майже відро посуду, який час від часу туди випадково падав зі зруба. А господиня глянула тай у долоні сплеснула: “То он куди мій посуд дівається!”.
Криниці несуть небезпеку?
Між тим експерти наголошують, що більшість колодязів в Україні використовувати не можна… Насамперед брати воду для пиття. Адже вона у переважній більшості криниць не відповідає санітарним нормам. Мовляв, якість грунтових вод з кожним роком все гірша, а криниці люди іноді копають, незважаючи на жодні вимоги, у протипоказаних для цього місцях (поруч не повинно бути каналізацій, туалетів, місць зберігання і застосування хімікатів та інших шкідливих речовин). І навіть криниця, викопана згідно норм, не застрахована від подальшого забруднення. Особливо небезпечні нітрати, які можуть потрапити у колодязь з полів після дощу зі стічними водами. Епідеміологи перевірили лиш “краплю” криниць у їх “морі”. І це вам доведе чи не кожен селянин на Полтавщині, сказавши, що воду з його колодязя ніхто не досліджував. Та й навіть самі люди часто не знають, куди звернутися, щоб дізнатися про якість криничної води.
Між тим, у селах з’являється все більше свердловин. І професія колодязника відходить у минуле. І що б на це сказали наші предки? Вони ж свято вірили, що якщо викопати криницю, то в небі засяє ще одна зоря, бо скільки криниць на землі, стільки й зір у небесах. А якщо з небесної висі зірветься зірка, то десь замулилося джерело і його треба рятувати.