Відомий скульптор Леонід Позен за освітою був юристом. В юриспруденції він пропрацював понад 40 років: слідчим, таємним статським радником, сенатором кримінального касаційного департаменту. Але визнання Позену принесло… хобі, а саме – заняття скульптурою. Спеціальної художньої академічної освіти митець не мав, але він мав набагато більше – талант від природи і бажання наполегливо його розвивати. Завдяки цьому Леонід Позен став скульптором-професіоналом, дійсним членом Петербурзької академії мистецтв, понад 35 років брав активну участь у діяльності Товариства пересувних художніх виставок, а одні з найкращих своїх робіт на спомин про себе залишив рідній Полтаві. Далі на poltava.one.
Малим ліпив фігурки з хліба
Леонід Позен народився 26 лютого 1849 року в селі Оболонь Хорольського повіту на Полтавщині. Він з’явився на світ у маєтку Михайла Позена – свого діда, заможного поміщика, чий батько був лікарем. Є дані, що Михайло Позен відзначився блискучою кар’єрою. Він був керуючим Військово-похідної імператорської канцелярії, статс-секретарем імператора й таємним радником. Та вже за крок до посади міністра кар’єра Михайла Позена зазнала краху внаслідок конфлікту з можновладним намісником Кавказу Михайлом Воронцовим. І врешті Михайло Позен виявив бажання піти у відставку.
Батько Леоніда Позена – Володимир Позен – був відставним штабс-капітаном. Мав з дружиною Софією семеро синів. Дитинство Леоніда минуло в дідовім маєтку, де він з братами здобув домашню освіту. Наш герой ріс компанійським і дотепним, чудово малював портрети друзів, грав на різних музичних інструментах і не бачив у цьому чогось надзвичайного. А ще хлопчина дуже любив ліпити з житнього хліба різні фігурки. Його вдалі витвори наводили батьків на думку про вступ сина до Імператорської академії мистецтв у Петербурзі.
Якісне домашнє навчання сприяло тому, що в 15 літ юнак одразу вступив до п’ятого класу Першої полтавської гімназії. Серед інших предметів дуже любив малювання. І раз за разом ліпив, а щоб не грішити – вже не з хліба, а з воску. Коли навчання в гімназії минуло, батьки таки порадили сину вступати в Академію мистецтв. Та Леонід, попри любов до творчості, не бачив у ній серйозної справи на майбутнє. 1867 року він вступає до Харківського університету, а за рік переводиться на юрфак Петербурзького. Та при кожній ліпшій нагоді студент поринає у світ мистецтва: експозиції, зустрічі, музеї, бібліотеки…
Виставка за виставкою – успіх за успіхом
1872 року Позен завершив виш і став працювати помічником присяжного повіреного в Петербурзі. Та вже 1876-го він вертається до рідної Полтави. Відтоді Леонід Позен служив у Полтаві товаришем прокурора в окружному суді. У цей період він особливо зацікавився історією отчої землі. Результатом чого стали численні скульптурні групи і статуетки на тему історії українського народу («Кобзар» (1883 р.), «Переселенці» (1884 р.), «Жебрак» (1886 р.), «Запорожець у розвідці» (1887 р.), «Скіф» (1889 р.), “Син твій, мати, в полі спочиває” (1896 р.), «Оранка на Україні» (1897 р.) та інші.
Скульптурою талановитий самоучка все життя займався самостійно. Критики назвуть його одним з перших українських скульпторів, у чиїй творчості яскраво і послідовно втілено тему історії українського народу. І це не випадково, бо саме з української історії й побуту скульптор черпав натхнення. А ще Позен у скульптурі неперевершено міг передати емоцію, настрій, внутрішній стан за допомогою жестів, поз і міміки своїх героїв.
Як у Петербурзі, так і на Полтавщині Позен знайшов творчих однодумців, щиро товаришував зі знаменитими митцями того періоду. Зокрема з художниками Миколою Ярошенком і Григорієм Мясоєдовим (вдало виконав і їхні погруддя). Високо оцінював роботи Леоніда Позена український художник Ілля Рєпін.
Відомо, що 1877 року з воску митець виліпив скульптурну групу “Візник”, твір вважається загубленим. А також те, що 1882 скульптуру Леоніда Позена “На волах” Григорій Мясоєдов – один із засновників Товариства пересувних художніх виставок, запропонував представити на черговій 10-ій виставці. Це відбулося з величезним успіхом. Дану роботу придбав для відливу в бронзі власник фабрики художнього лиштва К.Верфель. І відтоді він роками купував твори Л.Позена, відливав їх, експонував у росії, Англії, Німеччині, Італії, Америці, Голландії і продавав. На 11-ій виставці черговий успіх Позену забезпечили роботи “Лірник”, “Шинкар”, Лоша”, “Кібчик”, “Черкаський віл”. І так виставка за виставкою – успіх за успіхом.
У Полтаві, де Позен мешкав 15 років (по 1891 рік), працюючи в сфері юриспруденції, він мав два будинки в районі нинішнього Березового скверу. Дружина-полтавка Позена Марія Дейтріх походила з відомої родини. Її мати Катерина Дейтріх більше 30 літ очолювала місцевий Інститут шляхетних дівиць.
Та благополучне життя родини Позенів у Полтаві тривало, доки не сталася трагедія. В Леоніда і його дружини Марії власних дітей не було. Пара удочерила сироту – доньку покійних односельців. 1891 року Леонід планував з дружиною і донькою виїхати до Петербурга, але напередодні поїздки стався нещасний випадок – дитина втопилася в місцевому озері. Для батьків це стало великою трагедією.
Вразив навіть матросів-революціонерів
Тож з 1891 року Позени в Петербурзі. Леонід працював у прокуратурі місцевого окружного суду. Цього ж року він стає дійсним членом Товариства пересувних художніх виставок (з 1882 по 1918 рік Позен був постійним учасником виставок цього товариства, продемонстрував понад 50 робіт), 1894 – дійсним членом Імператорської академії мистецтв, а за рік – членом її Ради. 1912-го Леонід Позен став сенатором кримінального касаційного департаменту. 1915 року Академія мистецтв обирає його академіком, та він совісливо відмовляється від почесного звання, мотивуючи це тим, що недостойний, бо не мав академічної художньої освіти. До слова, як людина Леонід Позен був веселої вдачі, заводій і в той же час скромний та добрий. Любив і поважав товариство творчих та інтелектуальних людей. На зустрічах у його оселі в Петербурзі звучали музика й українські народні пісні, сам дуже любив їх співати.
Біографи зауважують і такий цікавий факт. 1917 року на час Жовтневого перевороту Леоніду Позену було вже 68 років. Дружина згадувала, як до них в оселю навідалися революційні матроси. Вони побачили митця за роботою, в оточенні портретів і скульптур відомих культурних діячів, цікавилися їх значенням. І після роз’яснень скульптора вирішили його не чіпати, бо зробили висновок, що роботи майстра потрібні народу.
Котляревський і Гоголь принесли йому найбільшу славу
Згідно заповіту, геніального Івана Котляревського похоронили на околиці старого міського кладовища. Його цегляний надгробок земство ремонтувало лиш раз, а зазвичай це робилося за кошти, які збирали місцеві театрали на виставах за творами зачинателя Нової української літератури. 1900 року за ініціативою громадськості Л.Позен і художник В.Волков створили новий надгробок Котляревському – 4-гранний гранітний обеліск. Та найвідоміша робота Позена – саме перший в Україні меморіальний пам’ятник І.Котляревському в центрі Полтави, який засвідчив величезний патріотизм автора. Встановлення цього пам’ятника 1903 року було вистражданою історичною подією. Епопея з протистоянням влади та з всенародним збором коштів на монумент тривала до 20 років і врешті завершилася всенародним святом української культури.
У цій роботі скульптор Л.Позен співпрацював з іншими колегами. Він зокрема виконав роботи щодо бронзового бюста і горельєфів. Митець трудився над пам’ятником понад 6 років і відмовився від гонорару за працю. Він не просто зекономив народні кошти, а морально підтримав громадськість. Котляревський вдався на славу, як і горельєфи за мотивами його найвідоміших творів – «Енеїди», «Наталки Полтавки», «Москаля-чарівника». Кажуть, Наталку Полтавку Леонід Позен “змалював” з Тетяни Абази (дочка міського голови Олександра Абази) та з Олени Дейтріх (сестра дружини Позена). Також Л.Позен виконав для Полтавської школи ім. І.Котляревського скульптурне погруддя письменника.
Після встановлення монумента І.Котляревському Леонід Позен отримав пропозицію попрацювати над пам’ятником Миколі Гоголю. Монумент цьому земляку-письменнику Л.Позен теж створив безкоштовно. Його виконано 1915 року, та встановлено аж 1934-го (до 125-річчя з дня народження М.Гоголя). Довгі роки скульптура припадала пилом десь на складі: то радянська влада не планувала встановлювати пам’ятник “буржуазному” письменнику, то Перша Світова завадила, то Жовтневий переворот. Вже майже 90 літ бронзовий Микола Васильович сидить замислений на високому залізобетонному постаменті, тримаючи відкритий записник та олівець, в центрі Полтави навпроти драмтеатру, який названо на його честь, та поруч вулиці, яка носить його ім’я. За прогнозами Позена вартість пам’ятника Гоголю склала близько 26000 крб. Пожертви ж становили до 30 000…
А що ж по смерті?
Помер Леонід Позен 8 січня 1921 року в Петербурзі. По смерті чоловіка дружина передала скульптури й документи Ленінградському та Полтавському художнім музеям. Похований митець у скромному куточку Смоленського православного цвинтаря, поруч із товаришами-пейзажистами Архипом Куїнджі та Костянтином Крижицьким. Певний час могила Л.Позена була дуже занедбана, однак знайшовся меценат, який привів її в належний стан.
У ріднім селі Оболонь в рамках декомунізації ім’я Леоніда Позена отримала центральна вулиця. А в Полтаві 1962 року його іменем названо невеликий провулок. В жовтні 2014 року в Полтаві Л.Позену встановлено меморіальну дошку на вулиці Небесної Сотні, поблизу двох найвідоміших пам’ятників його авторства. Твори митця є в Полтавському художньому музеї, в Музеї українського образотворчого мистецтва в Києві, в Третьяковській галереї (москва), в російському музеї в Санкт-Петербурзі.