“Оце так у людини фантазія!” — мимоволі говориш, коли розглядаєш роботи 40-річного Романа Карімова з Полтави. Шматки заліза в руках цього майстра перетворюються на неймовірні речі. З чого почалося його захоплення, до чого тут скутери та чому майстер не радить свою роботу власним дітям – далі в нашому матеріалі на poltava.one.
Від мотобізнесу – до художньої різки металу
Історія талановитого самоучки почалася 15 років тому. Це був 2008-ий. Роман саме повернувся до Полтави з Німеччини. Заробив за кордоном трохи грошей і вирішив купити собі скутера. У той час вони саме почали з’являтися в Україні. З доставкою із Одеси замовив їх одразу два – собі й батькові. Одного дня на новому транспорті чоловіки подалися в місто. Припаркувалися на базарі і пішли у справах. А коли повернулися, біля сталевих “коней” чекав незнайомець.
“Мопеда свого не продаєте?”, – каже. Щоб незнайомець відчепився, Роман відповів: “Ціна – 500 доларів!”.
У підсумку незнайомець поїхав додому на скутері, а Роману залишився легенький шок від чималої суми, яку тримав у руках.
“Нормальний бізнес вимальовується”, – подумали син з батьком.
Так вони зайнялися перепродажем мототехніки. Але часто перед тим як продати, доводилося ремонтувати, рихтувати і тому подібне, а отже — працювати із залізяччям. Досить довго робили все це вручну. Доки якось батько сказав, що не завадило б придбати й пару станків, щоб механізувати роботу. 2016-го мотобізнес себе вичерпав, а інтерес Романа до залізяччя аж ніяк! Швидше навпаки. Відтоді в його гаражі все тісніше – бо час від часу з’являється черговий станок за станком, а ще там безліч інших приладь для художньої різки металу.
Методом проб і помилок
Він добре пам’ятає свій перший металевий виріб – це був логотип за мотивом одного з апокаліптичних фільмів. Згодом це символічне лого Роман прилаштував на свою автівку, а сьогодні воно прикрашає дитячу халабуду. Самоучка з освітою… радіомеханіка починав роботу з металом, як каже, з нічого. На старті мав болгарку, апарат для зварювання, міцні м’язи та ентузіазм. Згодом почав придбавати найнеобхідніші засоби, головний з яких – плазморіз, а ще потужний компресор, станок токарний, фрезерувальний, вальцювальний, стрічкопильний та інше цінне для майстра добро. Працював методом проб і помилок. А коли маєш ціль, то й люди поруч з’являються потрібні: знайшов собі напарника, який розумівся на електриці (згодом виявилося, що він колись купив у Романа скутера) і давай підкоряти незвідані вершини.
В арсеналі виробів Романа Карімова зокрема численні оригінальні вивіски для відомих у Полтаві і за її межами кафе та ресторанів. Сьогодні метал у такому вираженні – це модно й елітно. Особливо популярний іржавий стиль. В даному випадку металеві вироби не фарбують, а навмисне створюють умови, щоб вони якнайбільше поржавіли. Популярні й різнопланові металеві основи для вуличних і хатніх меблів, флюгери, які показують напрям вітру, мангали, а ще кострища – металеві форми, де розпалюють вогнище, щоб потім ним просто милуватися, різні логотипи, ножі й сокири, адресні таблички, дровниці, ключниці, вішалки та інші елементи декору й не тільки. Особлива “каста” Романових виробів – різного роду металеві світильники, люстри і тому подібне.
Буває як в маєтку Януковича: все в золоті й по багатому, але несмак конкретний!
Для його роботи потрібні міцні м’язи. Нерідко доводиться піднімати листи заліза вагою від 35 до 70 кілограмів і товщиною по 20 міліметрів. Не завадить і фантазія та спостережливість. Перед тим, як брати до рук метал, щоб створити художній виріб, майстер малює цю річ з допомогою векторної графіки на комп’ютері, потім машина береться генерувати спеціальний код і врешті направляє команди плазморізу, який і виконує найважливішу роботу. Металеві вироби матимуть дуже довге життя, за умов їх правильної експлуатації.
Роман, як і кожен майстер, радіє новим замовленням. Особливо тим, де фантазію можна проявити по максимуму. Згадує випадок, коли для оформлення богемного закладу одного власника-одесита трудився півтора року. Меблі, лампи і все інше виконав на свій смак, бо мав повну свободу творчості згідно побажання клієнта. Та часто Роману прикро, що замовники не розуміються на дизайні. І тоді виходить ніби в маєтку Януковича: все в золоті й по багатому, але несмак конкретний! Роман зізнається, що він із тих майстрів, кого можна підкупити нестандартним замовленням, бо коли просять щось оригінальне, він на позитивних емоціях, наче під гіпнозом, одразу робить знижку. А ще каже, що завжди не проти взяти участь у виставках і подібного роду заходах, та їх для майстрів з металообробки в Україні не надто багато. Як один з найуспішніших згадує “Коваль Фест” у Дніпрі, де навіть отримав грошову винагороду за оригінальну роботу. Із задоволенням демонстрував власні вироби й на традиційному обласному мистецькому святі “Решетилівська весна” в Решетилівці на Полтавщині.
Журналістка нашого сайту poltava.one задала питання майстру, що найважче у його роботі. І у відповідь очікувала, що він назве саме важкі фізичні навантаження.
“Найважче знайти замовників на оригінальні речі”, — прозвучало у відповідь.
Майстер каже, що той, хто штампує однотипні вироби, не вкладаючи в них ні фантазії, ні душі, той і має прибутки. А він не може працювати, просто штампуючи щось банальне. Але зробить навіть нереальне, було б із чого і на чому! Та Романові прикро, що в нашому суспільстві ручна праця належно не цінується. Він говорить, що в Європі зварювальник трудиться максимум 6 годин на день. Його робота вважається важкою і такий майстер належно захищений соціально. Тому Роман і хоче вийти на міжнародний ринок. З цим досить непросто, бо варто насамперед знатися на відповідному законодавстві.
“А ще важко втілити мою наразі нездійсненну мрію – величезний гараж хоча б на 100 квадратів, де можна розмістити велику кількість омріяних станків”, – додає чоловік.
Також Роман зауважує, що якісний метал різних видів в Україні придбати не проблема. Щоправда ціни на нове захмарні. Тому майстри з металообробки часто купують сировину не на металобазах, а на точках збору металобрухту. До слова, “чермет” (як називають брухт у народі) часто не програє в якості дорогому металу.
Дітям власного фаху не радить
У гаражі зі своїм залізяччям Роман проводить до 14 годин на добу. Своїм дітям власного фаху не радить, а головні при цьому аргументи: щоразу чорний, в диму та ще й доводиться дихати парами розплавленого заліза. Він жартує, що його робота поділяється на три типи: для заробітку, для закриття потреб у власному господарстві та на воєнку. Тривалий час майстер спрямовує багато зусиль саме на допомогу ЗСУ.
З перших днів у цьому напрямку викладався по максимуму. Бачив як чужі люди віддають на армію величезні суми і йому теж хотілося допомогти всім, чим може. Згадує, як з хлопцями виготовляли протитанкові “їжаки”. Меценати везли їм метал величезними автівками. Раз якийсь чоловік пригнав фуру, забиту залізом на мільйон. Хлопці були шоковані. Тепер порівняно з першими днями народна активність знизилася…
Найчастіше Роман виготовляє для захисників багатофункціональні буржуйки, ремонтує автівки (досить часто ламаються рами на війні), робить для них броню, силові бампери, що дозволяють потужно таранити перешкоди, і т.д. Гроші з військових майстер уперто не бере. Хоч вони часто з цим сперечаються. Натомість він просить з фронту цікаве, безпечне і “красиве” залізяччя. Наприклад, хвостовики від мін чи щось у цьому дусі.
“Це якесь неподобство! Так багато роботи люди вкладають у зброю, яка вбиватиме людей, – говорить Роман Карімов. – А можна було б з того всього залізяччя наробити дитячих майданчиків. Я ось зробив такий для моїх Лади і Ростислава біля будинку. Які вони щасливі!”.