Ця історія про дуже потужних волонтерів. У силу обставин вона розкриє лише “краплю” з “моря” того, що майже рік у період жорстокої повномасштабної війни росії проти України уперто й результативно робить крута команда небайдужих для забезпечення фронту. Більше на сайті poltava.one.
То була перша поїздка. То була пошматована Донеччина…
Так сталося, що рушійною силою команди стало подружжя Інни і Романа Косенко з Решетилівки. У розмові за чашкою кави Роман розповідає, з чого все почалося:
“Одного дня в березні минулого року до мене подзвонив товариш із Києва. Розповів, що брат воює “на нулі”, що там бракує продуктів, а ще – біноклів. Та запитав, чи не зможу усе це доставити прямо на передок. Я одразу ж погодився. У перші дні з певних причин у тероборону мене не взяли, і я був радий можливості допомогти, хоча б чим чим зможу”.
То була перша поїздка. То була пошматована Донеччина… Мар’їнка… З кожним кілометром у горлі наростав клубок страху. Далеко позаду залишилися останні наші блокпости. І звуки постійних вибухів не додавали оптимізму. Про все це Роман на мирній території звичайно чув, але бачити і відчувати – то було зовсім по-іншому. Що вже казати про відчуття, коли його автівка раптом опинилася у вирі перестрілки?.. Та до місця призначення чоловік благополучно доїхав і привіз хлопцям найнеобхідніше.
Згодом із великим хвилюванням він вертався додому, навіть не уявляючи, що та поїздка стане лише першою у великій вервечці рейсів на фронт протягом цілого року. Справа в тому, що після кількох відвідин Донбасу на телефон Романа раз за разом дзвонили нові знайомі-військові, а потім й інші наші хлопці з різних бригад. Ще коли Роман приїздив на передок до тих, хто його чекав, до його машини підходили й захисники з інших підрозділів. Кожному чогось та й бракувало. І так хотілося всім допомогти…
“…настав, час коли ми зрозуміли, що нам теж потрібна підтримка…”
Для закриття потреб захисників Роман з дружиною Інною задіяли всі особисті ресурси, витрачали власні кошти, щоб придбавати воїнам необхідне, віддали власні автомобілі.
“Але настав, час коли ми зрозуміли, що нам теж потрібна підтримка. Так склалося, що життя мені дало не лише досвід, рідних людей, на яких можна спертися, а й хороших друзів та стосунки з людьми впливовими і в той же час небайдужими”, – говорить співрозмовник.
Станом на сьогодні, завдяки взаємодії великої потужної команди, яка підключилася до Романа та Інни, придбано 22 автомобілі для захисників! На автівки, як каже Роман, “назбирали по друзях” навіть без відкриття спецрахунку. А ще командою придбано квадрокоптери, біноклі, рації. Волонтери передають на фронт і продукти харчування, одяг, ліки та медзасоби. У підсумку кожної доставки – обов’язково фотозвіти, які нерідко доводиться робити в дуже небезпечних умовах.
У складі великого гурту небайдужих чимало решетилівців – зокрема Віталій Луценко (він з Романом Косенком найчастіше їздить на передову), в ролі водіїв їх підстраховують Віталій Федорченко та Олександр Таранець, завжди подасть руку підтримки й Роман Товстий (до слова, в його особі волонтерську команду 27 листопада 2022 р. відзначено Благословенною грамотою і хрестом-відзнакою за заслуги перед Помісною Православною Церквою та побожним народом від Митрополита Київського і всієї України Епіфанія), а також Віталій Непийпа, Юрій Криндач, брати Віктор та Сергій Убийвовки (які в січні 2023 р. організували товариство “Козак Решетило” і на їх рахунку ще плюс 5 авто, придбані для фронту!) та інші. Усіх згадати просто нереально! До наших волонтерів підключилася й сестра Романа Яніна Ліпскі з чоловіком Бруно, які проживають у Мюнхені. За їх сприяння з Мюнхена надійшло 15 авто-реанімобілів! Автівки хоч і не нові, але в чудовому стані та з відмінною медичною “начинкою”. На ці “швидкі” пожертвували небайдужі німці та американці, які мешкають у Німеччині.
Вищезгадані волонтери та інші люди, які вперто наполягли не озвучувати їх прізвища на загал, взяли під опіку кілька бригад, які постійно перебувають на передовій. Зокрема 54-ту, 53-тю, 58-му, 66-ту, 81-шу, 30-ту та інші, які не будемо називати зі зрозумілих причин. За словами Романа, волонтери і воїни даних бригад стали ніби сім’єю, постійне спілкування переросло в міцну дружбу, довіру, турботу і щирі взаємовідносини. Треба лише бачити очі Романа, коли він показує відео, де хлопці нищать ворога з допомогою отриманого від волонтерської команди дрона! Він дуже щасливий у такі моменти. А ще, коли хлопці обзиваються з іншими хорошими новинами і навіть просто пишуть, що в них все “ок”.
“Нас чекає тільки перемога! Так, хлопці втомлені, особливо, хто воює з перших днів. Часто дзвонять та пишуть у пошуках допомоги і вночі, і в день. Але коли вони відчувають підтримку тилу, їхні очі сяють. Інша річ, що хлопці дуже ображаються, якщо люди публікують у соцмережі свої танці та гуляння. Для таких війна десь дуже далеко. Хоч бери та наступного разу повези їх з собою на передок на “екскурсію”! – каже Інна. – Якщо є нагода десь зустріти проїжджих солдатів у Решетилівці, ми завжди запросимо їх до себе, обігріємо, нагодуємо. Була б у них змога”.
“Вони з нами дружать, горнуться до волонтерів і дуже ждуть нас. Ми сильно прив’язалися до цих хлопців. Ми від них залежні, а вони – від нас. Добре, що дружина розділяє мою думку і підтримує мене у всьому”, – додає Роман.
Дякувати Богу, всі надані бійцям автівки на ходу
Волонтерській команді вдавалося придбати навіть по кілька машин на бригаду. У відповідь на прохання військових вони підшуковують насамперед повнопривідні позашляховики, як у межах України, так і за кордоном (зокрема вже пригнали два авто з Мюнхена, кілька машин з Польщі та Литви). Автівки перед придбанням належно оглядають на місці, а перед відправкою на фронт вони проходять скрупульозний техогляд на СТО і, за потребою, ремонт, фарбування. Іноді автівки навіть оригінально розмальовують. А ще їм дають дуже оригінальні назви. Наразі, дякувати Богу, всі надані бійцям машини на ходу. Деякі з них пережили жахливі обстріли, і їх неодноразово доводилося реанімувати (що відбувається в максимально оперативні строки). Хоч забрати розстріляну машину з поля бою буває майже нереально. Дуже велику підтримку щодо технічного обслуговування машин для фронту постійно надає ТД “Автодім Полтава” (офіційний дилер “Ніссан” і “Фолксваген”), який очолює директор-патріот В’ячеслав Драчко. Тут машину фахівці переберуть “до гайки” і відмінно підготують.
“Найгірше “почувалася” одна наша автівка після вибуху, – зауважує співрозмовник. – Бувало, машини по три рази переварювали, та головне, щоб хлопці були цілі! Метал відновимо. А як закінчиться війна, машини хлопцям хочемо подарувати, вони заслужили”.
Автівка в середньому обходиться волонтерам у 5 тисяч євро. Парадоксально, та в команді зібралися наскільки свідомі і патріотично налаштовані люди, що іноді кошти на чергову машину вдавалося зібрати за півгодини! Проблем із перетином кордону особливих не було. До слова, одну з мюнхенських автівок в Україну пригнала Інна. Тоді в черзі “зеленого коридору” довелося простояти аж 5 годин, бо попереду хтось розмитнював Ролс-Ройс за мільйон доларів…
Волонтери ніколи не відправляють автомобілі на фронт порожніми. Максимально намагаються затарити продуктами, медикаментами та іншим. До закриття таких потреб підключалися й жителі рідного для подружжя села Лобачі та сусіднього Лиману Другого. Бувало, що люди приносили навіть більше, ніж можна було доставити. Є співпраця із решетилівською волонтеркою Діаною Танько та зі “Спілкою учасників АТО Решетилівщини”. Подружжя Івана і Тетяни Кривко з Решетилівки часто сприяють із заправкою авто та з випічкою смаколиків. З перших днів у волонтерській команді земляки Віталій Гудзенко, Володимир Таборов, Юрій Жалій, які не відмовили жодного разу і круто допомагають щодо придбання машин, ремонтів, заправки, запчастин до авто. З ремонтом авто сприяє й решетилівець Віталій Окочонок. Василь і Світлана Бубка з Решетилівки надають суттєву допомогу від місцевого храму Христа-Спасителя, це й медичний інвентар, ліки, продукти, речі, зокрема й дитячі для мешканців прифронтових територій. З місцевого ТЦК та СП (бувший військкомат у Решетилівці) надходила допомога у вигляді пального для заправки автомобілів та допомога цивільному населенню м. Бахмут.
Знову хлопці на фронті мають потребу…
Подружжя волонтерів сконтактували навіть з громадянами Франції, які не просто надали генератори та іншу допомогу, а навіть навідалися в Україну і побували у гарячих точках, щоб на власні очі побачити й донести співвітчизникам, як українці виборюють свободу. Французи стали друзями нашим волонтерам. І Роман з Інною вже чекають делегацію з Німеччини, яка теж прибуде не з порожніми руками. Тим часом, сама Інна ще й в’яже на фронт теплі шкарпетки, за в’язання шкарпеток і кругів для сидіння слідом взялося й жіноцтво з Лобачів. А мама Інни — Валентина Петрівна Рукавиця з першого дня масштабної війни власноруч пошила більше 500 одиниць білизни для захисників, які лежать у шпиталях. Коли жінка витратила всі наявні тканини, їй почали приносити матеріал односельці…
І все вищеперелічене – то лише частинка вкладу великої волонтерської команди в нашу перемогу. Сьогодення вимагає інформаційної тиші у багатьох ситуаціях, де ці люди з дня на день викладаються на повну, бо це — запорука безпеки наших дорогих захисників. Та для волонтерів прозвучати десь у пресі, то абсолютно неважливо. Для них важливо відкрити черговий збір. На авто і два квадрокоптери. Бо знову хлопці на фронті мають потребу…