На той момент, коли розпочалася широкомасштабна російсько-українська війна, решетилянка Інна Танько перебувала у Києві. У вирі подій з метою власної безпеки вона покинула столицю і переїхала до друзів у місто Хмельницький. Як людина з небайдужим серцем, вона завжди співчутливо ставилася до людського горя і страждань. Інна не знаходила собі спокою, дізнаючись одну за одною сумні новини у містах рідної країни, навіть перебуваючи у відносній безпеці. Її бажання не сидіти склавши руки помітили друзі й відвели свою гостю у потрібне місце. Далі на poltava.one.
Волонтери були вражені, яку важливу роль у їхній справі відіграли особисті зв’язки
Це був колектив страхової компанії “StarLife”. Кілька десятків її працівників оперативно самоорганізувалися буквально на другий день масштабної війни і створили волонтерський “Штаб 4.5.0”. Як і Інна, жоден із них до того не займався волонтерством. Але у цих людей було велике бажання діяти, щоб,, як і багато інших українців, рятувати свою країну.
“Чи не найперше, що ми почали робити — обрали напрямок волонтерської діяльності й постійно телефонували усім своїм знайомим з метою збору коштів”, — згадує Інна Танько.
Тож, чи не кожен з активістів відкрив рахунок для збору благодійних донатів і вони раз за разом почали надходити у відповідь на волонтерські звернення про допомогу. Одним з перших вагомих здобутків штабу стало те, що волонтерам буквально за кілька днів вдалося вийти на виробника якісних бронежилетів у Чехії. Наслідком цього було придбання 400 плит до бронежилетів класу 4+. Ці засоби захисту волонтери не просто дістали, а й перед відправкою цього оснащення на фронт провели на полігоні перевірку його якості. Військовим найчастіше відправляли бронежилети безкоштовно, перевіряючи особисті дані бійців, щоб допомога надходила дійсно за реальною потребою. Були серед захисників і бажаючі придбати у волонтерів якісні бронежилети по собівартості. Волонтери й тут не відмовляли, а отримані кошти швидко направляли на чергові потреби, зокрема й на особливо важливі медичні.
Очолювати волонтерськийий штаб, який розгорнув роботу в одному з офісів вищезгаданої компанії, активісти між собою обрали одного з волонтерів. Кілька інших осіб координували роботу ряду новостворених відділів. Волонтери швидко розподілили між собою обов’язки: хтось – — на пакуванні, хтось – розвантажує прибуваючі фури з гуманітарною допомогою, хтось вантажить речі на відправку і так далі. Щодня, щойно починався робочий день, волонтери прибували у штаб і активно працювали до початку комендантської години. На початковому етапі вони самі були вражені, яку важливу роль у їхній справі відіграли особисті зв’язки, дружба і знайомства. У результаті такої комунікації допомога чималими партіями не лише у вигляді коштів, а й військового оснащення та інших необхідних речей, почала надходити з різних країн: Чехія, Канада, Німеччина… Однокласник Інни направив з Польщі фуру, вщент заповнену спальниками, ліхтарями, іншим важливим гуманітарним вантажем, серед якого були навіть тести на коронавірус. Ще один знайомий надіслав кілька сотень банок тушкованки, адже мав зв’язки із її заводським виробництвом. Інна й сама організувала збір і придбала 26 тепловізорів для ЗСУ.
Жителі Хмельницького, дізнавшись про роботу центру, теж активно понесли сюди крупи, олію та інші продукти харчування (одяг волонтери у даному штабі не приймали, бо цим у місті займалися інші їхні колеги). Через величезні постачання допомоги у штаб, волонтерам незабаром довелося орендувати склад. Щодня вони публікували звіти в Інстаграмі про отримані за день кошти від небайдужих та про їх використання на забезпечення потреб армії, цивільного населення прифронтових регіонів, внутрішньо-переміщених осіб. Від штабу постійно відправлялися фури.
“Війна стосується кожного українця”
У серпні Інна Танько повернулася в рідну Решетилівку на Полтавщині, але займатися волонтерством не перестала. Завдяки їй і її співпраці з місцевими волонтерами, воїни-земляки теж отримали суттєву допомогу, а також потребуючим людям передано дитяче харчування, памперси, інші засоби гігієни і так далі. За словами Інни Танько, якщо мова йде про допомогу Збройним Силам України, насамперед вона повинна надходити на передову. В ході своєї діяльності волонтерка познайомилася з багатьма захисниками, заслуживши на їх вдячність, під її опікою зокрема один з важливих спецпідрозділів.
Волонтерки Інна Танько і Діана Танько.
“З Інною ми познайомилися випадково, коли обоє вже стали волонтерками, хоча у нас навіть прізвища однакові, — каже решетилянка Діана Танько. — Я багато разів зверталася до неї за допомогою і у відповідь отримала десятки турнікетів, вона сформувала за власний кошт два десятки класних аптечок, передала нам десятки якісних бандажів, спальників, отримано, (передані з Данії) теплий одяг, натівські шкарпетки, сухпайки, медпрепарати. Незабаром знову чекаємо на медпрепарати, теплий одяг і термобілизну з Німеччини. Інна — моя опора. Ми обоє загрузли в цьому і живемо волонтерством з ранку до ночі. Вона ніколи не акцентує, чи робимо ми допомогу землякам, а чи іншим захисникам, бо всі вони наші. Кожен з них стоїть за нас. І якби не вони, у лютому бойові дії тривали б і в нашому регіоні. Тому війна стосується кожного українця!”.
Витрачала з-пів зарплати на придбання ліків пацієнтам
Усім, хто займається волонтерською діяльністю, наша співрозмовниця радить не зупинятися. Адже дехто думає, що війна відкотилася на Схід і вони в безпеці. Але це не так. А ще вона наголошує, що у волонтерській справі дуже важлива комунікація. Треба говорити з людьми про війну, це надважливо, а не соромно чи незручно. Можеш випадково зустріти на вулиці людину, просто перекинутися з нею кількома словами і в результаті зробити щось дуже важливе для своєї армії, для своєї країни.
Також Інна Танько застерігає волонтерів-початківців бути обачними, щоб не потрапити на гачок до шахраїв, а їх сьогодні дуже багато! Вірити на слово у цій справі досить ризиковано, довіряти варто, але завжди перевіряти — це обов’язково. Вона вкотре наголошує, що волонтерство — це той випадок, коли один в полі — теж воїн! Якщо, наприклад, уявити що кожен п’ятий мешканець такого невеликого міста як Решетилівка придбає в аптеці і передасть для захисників 5-10 пакетиків недорогих протизастудних ліків, у одному з волонтерських штабів закриється потреба по таких засобах. А сьогодні медичні препарати ой як потрібні на фронті: і протизастудні, і від кишкових розладів, і від високого та низького тиску, противірусні, жарознижуючі…
Інна ніколи б не повірила, що стане такою затятою волонтеркою. Хоча за спеціальністю вона — лікар-невролог. Ще коли вчилася на інтернатурі, з половину власної зарплатні витрачала на придбання ліків стареньким пацієнтам, які просто не мали змоги їх купити. А ще з дитинства мріяла організувати притулок для знедолених діток, для яких, до речі, сьогодні також дуже багато робить.
Такого волонтерського руху, як в Україні, у світі досі не було
Буває, вона прийде додому. З величезним відчуттям змореності і таким же бажанням хоч ненадовго вимкнути телефон. А тоді побачить серед повідомлень чергові благання матусь про потребу в дитячому харчуванні… “Ну як я це все покину?” — запитає вона сама в себе і змореність відійде на другий план… Інна говорить, коли ти щиро “влип” у волонтерство, у тебе не вистачить холоднокровності і безсердечності це припинити. Бо навіть після нашої великої перемоги роботи по відродженню рідної країни буде дуже багато. На її думку, такого волонтерського руху, як в Україні, ,у світі досі не було й нехай краще не буде. Бо наше волонтерство народилося в таких важких умовах! Бо ми розуміємо, навіщо ми все це робимо! Бо ми не маємо іншого вибору, як захистити свій дім!
“Ми не волонтеримо, наче якісь знаменитості, щоб здобути собі чергову порцію популярності. Якась там бабуся Валя у якомусь нашому селі щодня вперто в’яже носки на фронт, щоб зігріти наших воїнів, а не заради того, щоб її відзначили чи якось похвалили. І так кожен знає, заради чого всі його старання! Ми ж дім свій оберігаємо і дай, Боже, щоб ніде в світі не було приводів для подібного волонтерства!”, — наголошує Інна.
Співрозмовниця додає, що навіть закордоном свідомі українці можуть багато зробити для України, ті ж самі акції протестів, мітинги, збори коштів і тому подібне. Важливо бажання. Ланцюжок, який поєднує українців на Батьківщині і за її межами, не повинен перериватися на шляху до спільної перемоги.