Качалки, рубелі та гали… Чим лише в нас не прасували!

Праска має тисячолітню історію. Ще у IV ст. до н. е в Греції розгладжували одяг, використовуючи гарячі металеві качалки або розігріті камені. А як же наші предки прасували в Україні і зокрема в нашому, Полтавському, регіоні? Далі на poltava.one.

Дерев’яні, скляні та інші прилади для прасування 

В Україні, у тому числі й на Полтавщині, прасування до винаходу праски відбувалося за допомогою качалки, на яку намотували білизну, і рубеля (товстої дерев’яної плашки із зарубками та держаком, яку ретельно рухали туди-сюди по тканині на качалці). Ребра рубеля ковзали тканиною і розминали нерівності. Ще із часів Русі таке прасувальне приладдя називали також «пральником», «праником», «гранчаком», «ребраком». В Україні рубель і качалку використовували до середини ХХ ст.  Майстри із різьблення нерідко оздоблювали рубелі красивими узорами. Такі “праски” слугували чудовим подарунком господині, зокрема майбутній обраниці.

Також одними з перших “прасок” у нас були скляні кулі гали (або гавки). Зазвичай кулі мали темний колір: чорний або зелений. Ними українці до винайдення прасок вигладжували сорочки, плахти, білизну. Скляну кулю нагрівали в киплячому окропі. Доки гало було гаряче, ним качали по зволоженій тканині, яку тримали натягнутою в руках. Гали містили багато натрію і стронцію, бо виготовляли їх не з високоякісного скла (таке йшло на мистецькі вироби), а фактично зі скловідходів, які лишалися в печах майстрів. Іще наші предки прасували відрізаними піддонами пляшок, залізними кухлями, наповненими гарячою водою. Тканини в давнину виготовляли вручну, тому вони були досить грубі і прасувати їх вищезгаданими приладами було непросто. Але копітка обробка все ж видаляла “зморшки” і робила одяг красивішим і м’якшим.

Металеві вугільні праски

У пізньому середньовіччі з’явилися металеві вугільні праски, в їх середину насипали розпечене вугілля (часто березове) та закривали кришкою. У російську імперію такі праски прийшли з XVII ст. В Європі їх опанували раніше. Виглядом вугільні праски нагадували сучасні, та були більшими і дуже важкими. 

Щоб вугілля краще розгорялося, в бокових стінках праски робили невеликі отвори різної форми. А щоб воно швидко не вичахало, в отвори дмухали чи розмахували праскою, підсилюючи вентиляцію. Іноді для для кращої тяги вгорі корпусу праски прилаштовували трубу. Такі праски були незручні та ще й небезпечні. Через отвори іскри та жар потрапляли на одяг, довкола самої прасувальниці і на неї. А ще праця з важезною праскою вимагала неабияких фізичних зусиль. 

У к. XVIII- у ХІХ ст. в російській імперії, зокрема й на території України, почалося промислове виробництво вугільних прасок. Їх випускали ливарні заводи. Бувало, що виготовляли й ковалі. Робили такі праски найчастіше з чавуну, рідше — з міді та сплаву металів. 

Ексклюзивна праска з Полтавщини у “Переяславі”

У Національному історико етнографічному заповіднику «Переяслав» на Київщині є колекція вугільних та нагрівальних прасок ХІХ-ХХ ст. Це здебільшого фабричні прилади. Їх виготовлено переважно з чавуну, сплаву металів. Серед вугільних прасок є особлива, вона — гордість музею. Це вугільна чавунна праска, датована сер. ХІХ ст. Вона знаходилася в маєтку знаменитого князя Олександра Костянтинович  Горчакова в с. Ташань Переяславського повіту Полтавської губернії. Звідти праску перевезла в Переяслав прачка князя, яка перейшла працювати до багатої міщанки Н.І.Германської. Передала прилад у музей 1973 року племінниця Германської. Праска (розміри: 16х8 см, висота – 21 см) має оригінальну форму, конструкцію та оздоблення. Зокрема її ручка обтягнута шкірою, а біля носика – голова лева.

Князь О.Горчаков

Праски вищезгаданого періоду мають схожі форми, розміри й конструкцію. Тривале використання прасок у побуті позначилося на стані збереження частини цих нині нерідко музейних предметів, проте вони мають велику наукову цінність. Зберігаються старовинні праски в багатьох музейних експозиціях. Зокрема й на Полтавщині і навіть у приватних. Так, наприклад, у Олександра Ярченка, який проживає у селі Потічок Решетилівської громади і облаштував вдома невеликий музей, зберігаються п’ять старовинних прасок. Одна з них дісталася у спадок, інші подаровані друзями та знайомими. Чоловік згадує, як тоді, коли йому було близько 10 літ (ймовірно 1975 року) він на власні очі спостерігав, як рідна бабуся прасувала, використовуючи рубель та качалку. Так гладила сорочки, рушники та інші речі. В оселі у жінки було лише дві електролампочки і жодної розетки, а ще радіо, піч… Якщо речі не пересушити після прання, а розгладжувати дещо вологими, то певний ефект таке прасування давало. Чоловік згадує, як тоді скептично і з посмішкою ставилися домашні до бабусиного прасування. А сьогодні, каже знову жартуючи, через постійні відключення світла, хоч повертайся до таких “прасок”.

Фото ілюстративне

Литі чавунні та невеликі нагрівальні

Крім вугільних прасок, в Україні значного поширення набули литі чавунні нагрівальні праски. З’явилися ці прилади в нас у XVIII ст. і випускалися аж до 60-х рр. ХХ століття. Великі чавунні праски важили до 10 кг, ними прасували грубі тканини, верхній одяг. Одночасно побутували невеликі нагрівальні праски, розміром з долоню. Ними прасували білизну, ніжні тканини, важкодоступні і дрібні деталі одягу (манжети, коміри, мереживо). Наприклад, на поч. ХХ ст. побутували невеликі чавунні нагрівальні праски розміром 13,5х6,5 см з суцільнолитої платформи і ручки, привареної до неї. Або нагрівні фабричні праски для прасування мережива, чавунні, вагою 2 кг, суцільнолиті. 

На прасках фабричного виробництва можна побачити клейма виробника, орнаменти. Нагрівали такі праски на примусі, керогазі, відкритому вогні, в печі. Кіптяву, що виникала на підошві праски, обтирали об глиняну підлогу та ганчіркою. Зберігали праски під піччю чи лавою. Були нагрівальні праски і вдосконалені, зі знімною ручкою. Чавунна праска  нагрівалася більш  півгодини. Щоб прискорити роботу, до знімної ручки виготовляли кілька платформ. Однією гладили, а друга грілася. Ремісники-кравці мали по кілька прасок вагою від 1 до 12 кг, а ще маленькі — для важкодоступних місць та мережева.

Важливий етап еволюції прасок

Після появи вугільних прасок з’явилися праски, в корпусі яких була металева трубка для під’єднання до газового балона, а на кришці — насос.

Застосування електрики з поч. ХІХ ст. круто змінило побут людини. Адже з’явилися побутові електроприлади, зокрема і електропраски (1882 р. таку запатентував Генрі В.Сілі з Нью-Йорка). Перші електропраски мали вагу до 6 кг і не мали регулятора температури. В 1920-х рр. на них з’явилися термостати. В 1934 р. американець М.Скольник запатентував електричну парову праску. Та в СРСР (тож і в Україні) до 1950-х рр. прасували чавунними прасками на розпеченому вугіллі. Бо в країні побутова сфера забезпечувалася за залишковим принципом, а більшість осель не були електрифіковані (в Україні на початок 1950-х до електропостачання підключили тільки 7% сіл).

Масовий випуск електропрасок у союзі почався з 1960-х рр. Основним підприємством із їх випуску був Харківський електромеханічний завод.

More from author

Інна Поперешнюк: шлях від локального бізнесу до світового ринку

Мабуть, найвідомішою логістичною компанією України у 21 столітті стала "Нова пошта". Дійсно, складно знайти людину, яка хоча б раз за своє життя не користувалась...

“Містохаб” – простір для розвитку бізнесу в Полтаві

У 21 столітті в Україні стрімко почали розвиватись усі можливі напрямки інвестування. Значної популярності набуло імпакт-інвестування у соціальні проєкти. У багатьох містах почали відкриватись...

Топ затишних ресторанів та кав’ярень у Полтаві

Іноді дуже хочеться провести час разом з близькими та друзями у затишній атмосфері зі смачною їжею, але не завжди знаєш куди піти. У Полтаві...
.,.,.,.,.