Торгівля на Полтавщині має багатовікову історію, що сягає корінням у давні часи. Ще в епоху Київської Русі жителі регіону обмінювалися зерном, медом, худобою та ремісничими виробами, а з розвитком міст і повітових центрів з’явилися регулярні ринки та ярмарки. Особливого значення торгівля набула в період формування Полтавської губернії, коли ярмаркові площі та торгові ряди стали центрами економічного й соціального життя, пов’язуючи провінційні містечка з великими містами Російської імперії. Саме тут, на перетині торгових шляхів, закладалися основи сучасного економічного обличчя регіону. Далі на poltava.one.
Торгівля на полтавських землях у середньовіччі
Перша згадка про Полтаву як містечко Лтава трапляється в Іпатіївському списку «Повісті минулих літ», датованому 1174 роком. Втім, історики впевнені, що життя на полтавських землях вирувало значно раніше першої літописної згадки. Судячи з того, що місто стояло на річці Ворскла, тут здавна велася торгівля. Однак офіційні відомості про продаж товарів у регіоні збереглися лише в пізніших документах.
У середньовічний період торгівля на території сучасної Полтавщини тісно пов’язувалася із розвитком міст та зміцненням політичної й економічної структури регіону. З кінця XVI століття, після включення Полтавщини до складу Королівства Польського за Люблінською унією 1569 року, територія почала активно розвиватися. У той час на Полтавщині налічувалося близько 300 населених пунктів, включаючи міста, слободи та села. Полтава, Гадяч, Лубни та Кременчук були важливими торгівельними центрами.
Міське життя в цей період характеризувалося розвитком ремесел, торгівлі та появою перших торгових площ. Торгівля переважно відбувалася на ярмарках і ринках, де обмінювалися товарами місцевого виробництва, такими як сільськогосподарська продукція, вироби ремісників і предмети розкоші. Важливу роль в економіці регіону відігравала й сільська торгівля, яка забезпечувала міста необхідними ресурсами.
З розвитком торгівельної справи виникла потреба у вдосконаленні інфраструктури. Будівництво доріг, мостів і складських приміщень сприяло зміцненню економічних зв’язків між містами Полтавщини та іншими регіонами України, а також із сусідніми державами.
Торгівля в епоху Речі Посполитої та Запорізької Січі
У XVI–XVII століттях торгівля на Полтавщині отримала новий імпульс завдяки геополітичному положенню регіону. Міста, розташовані на перетині важливих торгівельних шляхів — Полтава, Чернігів, Переяслав, Кременчук — ставали центрами активного обміну товарами.
Основними предметами торгівлі залишалися хліб, сіль, вироби ремісників, шкіра та худоба. Ці товари забезпечували як внутрішні потреби місцевого населення, так і експорт до сусідніх регіонів. Ярмарки та місцеві ринки в цей період були не лише місцем купівлі-продажу, а й важливими центрами соціального та економічного життя.
Купці часто створювали гільдії та торгівельні об’єднання, які регулювали обмін, захищали інтереси своїх учасників і встановлювали правила торгівлі. Такі організації сприяли впорядкуванню економічних зв’язків і розвитку професійної етики серед торговців.
Дослідники стверджують, що у XVI–XVII століттях торгівля на Полтавщині набула більш організованого характеру та заклала основу для подальшого економічного зростання регіону.
Торгівля у Полтавській губернії
На момент утворення Полтавської губернії у 1802 році населення регіону становило 1 343 029 осіб, а до 1845 року зросло до 1 636 317. Серед них виокремлювалися поміщицькі селяни — 667 805 осіб, дворові люди — 18 119, а решта населення складалася з селян, козаків, міщан, купців і дворян.
Селяни та козаки займалися здебільшого землеробством і скотарством. Землю обробляли плугом, ралом і бороною, а посів озимини тривав з серпня до листопада. Жнива проводили переважно серпами, лише зрідка використовуючи косу. Продукти тваринництва ставали предметами внутрішньої та зовнішньої торгівлі. До 1845 року в губернії налічувалося 224 950 коней, 82 210 волів і корів, 639 909 свиней. Скотину утримували переважно в маєтках поміщиків та господарствах заможних селян, але більшість населення такої власності не мала.
Водночас розвивалися ремесла. На початку XIX століття в повітових містах працювало близько 3 000 ремісників: чоботарів, кравців, столярів, шапкарів, мідників та інших. Сільські господарства поєднували землеробство з різними промислами. У Зіньківському та Гадяцькому повітах були поширені шкіряні й чоботарські промисли, у Полтавському — бондарство, у Миргородському — виробництво коліс, в Опішні — гончарство. Продукцію часто продавали на віддалених ринках: місцеві майстри відправляли вироби до Кременчука, Полтави та навіть за кордон.
Кріпаки працювали на поміщицьких підприємствах. На початку XIX століття на Полтавщині діяло 35 промислових підприємств із продукцією на 18 301 рубль. Серед них вирізнялися селітряні буди з 684 робітниками. Згодом з’явилися суконні фабрики, шкіряні, миловарні, цегельні заводи та цукроварні. Першу цукроварню збудував у селі Бодакви Лохвицького повіту поміщик Майоров у 1828 році, а вже наступного року вона виробила 180 пудів цукру.
З’являлися підприємства з виробництва сільськогосподарських знарядь. Напередодні реформи 1861 року в губернії діяли 16 суконних фабрик, 71 селітряна буда, 18 цукроварень, 10 шкіряних, 15 свічкових, 12 салотопних, 7 миловарних, 14 цегельних, 4 пивоварні, 4 ткацькі, 2 килимові фабрики, поташний і тютюновий заводи, а також Кременчуцьке підприємство Потьомкіна, що виробляло молотарки, віялки, плуги, соломорізки та інші сільськогосподарські знаряддя.
Особливого значення мало винокуріння. Майже в кожному поміщицькому маєтку діяли горілчані заводи, а їхня продукція перевищувала за вартістю продукцію всіх інших промислових підприємств губернії, відіграючи ключову роль в економіці регіону.
Торгівля на Полтавщині після революції
Після революції 1917 року торгівля на Полтавщині зазнала глибоких змін через перехід від приватної власності до державної системи розподілу товарів. Ринки та ярмарки, які традиційно слугували центрами купівлі-продажу хліба, худоби й ремісничих виробів, частково припинили своє існування або були перетворені на державні торгові точки.
Селяни, які раніше брали участь у товарно-грошових відносинах, стикнулися з новими умовами. Приватну торгівлю зерном, худобою та сільськогосподарською продукцією обмежили, а більшість виробленого підлягала здачі до державних зерносховищ і розподільчих органів. Це призвело до різкого скорочення кількості купців і дрібних торговців та занепаду ярмаркової системи XVIII–XIX століть.
Водночас активно розвивалася державна мережа магазинів, кооперативів та баз, через які здійснювали торгівлю промисловими товарами, харчовими продуктами й сільськогосподарською сировиною. Великі промислові підприємства почали встановлювати прямі канали збуту своєї продукції, минаючи колишні ярмарки та міські ринки.
Важливе місце посідала торгівля продовольством, особливо зерном, цукром, маслом і худобою. Державні структури активно регулювали ціни та розподіл, що забезпечувало постачання міст, але обмежувало ініціативу дрібних виробників.
Попри революційні зміни, частина традиційних ремісничих виробництв та сільських промислів зберігала продукцію для внутрішнього споживання, а окремі вироби — наприклад, гончарні з Опішні та текстиль — і далі мали попит на місцевих і регіональних ринках.
Таким чином, після революції торгівля на Полтавщині перейшла від багатогранної ярмарково-купецької системи XVIII–XIX століть до централізованої державної моделі, орієнтованої на забезпечення населення й промислове виробництво.
Торгівля на Полтавщині після Другої світової війни
Після закінчення Другої світової війни Полтавщина зіткнулася із завданням відновлення зруйнованої економічної інфраструктури. Більшість міст і селищ була пошкоджена, багато складів, магазинів і ринків стали непридатними, а сільське господарство зазнало значних втрат.
У повоєнні роки торгівля в регіоні поступово відновлювалася в умовах централізованої планової економіки СРСР. Основну увагу приділяли забезпеченню населення харчами та промисловими товарами через державні магазини й кооперативні точки. Ярмарки та вулична торгівля зберігалися лише частково, переважно в сільській місцевості, допомагаючи покривати дефіцит продовольства.
Важливим елементом торгівлі став державний механізм заготівлі хліба. Селяни були зобов’язані здавати частину врожаю державі, що забезпечувало стабільне постачання міст зерном та іншими продуктами. Поряд із хлібом розвивалася торгівля м’ясом, молочною продукцією, овочами й фруктами, хоча асортимент залишався обмеженим через централізований розподіл і планову економіку.
У промисловому секторі активно розвивалася торгівля товарами масового споживання: одягом, взуттям, предметами побуту. Магазини й базари отримували продукцію від місцевих фабрик, заводів і колгоспно-радгоспних підприємств. Крім того, діяла система державних складів та гуртових баз для постачання сільських районів.
Особливого значення набула кооперативна мережа: сільські кооперативи забезпечували населення повсякденними товарами та були каналом реалізації продукції колгоспів і радгоспів. Торгівля на Полтавщині після Другої світової війни відновлювалася поступово, адаптуючись до умов планової економіки та зберігаючи тісний зв’язок із сільським виробництвом і місцевими промисловцями.
Торгівля на Полтавщині в роки незалежності
З набуттям Україною незалежності у 1991 році торгівля на Полтавщині зіткнулася з процесом глибокої трансформації, спричиненої переходом від централізованої планової економіки до ринкової. Державні магазини поступово поступалися місцем приватним торгівельним підприємствам, а кооперативні точки й колгоспні ринки активно перетворювалися на сучасні ринкові структури.
У 1990-ті роки найбільший розвиток отримали дрібна та середня роздрібна торгівля. Відкривалися магазини різного формату: продуктові крамниці, спеціалізовані магазини одягу, взуття та побутової техніки. Ярмарки зберегли своє значення, особливо у сільській місцевості, де вони продовжували забезпечувати населення харчовими продуктами та товарами першої потреби.
З кінця 1990-х та особливо у 2000-х активно розвивалася гуртова та роздрібна торгівля через супермаркети й торгівельні центри. З’явилися мережі гіпермаркетів і спеціалізованих магазинів, що пропонували харчі та непродовольчі товари. Ринки залишалися важливою частиною інфраструктури, особливо для фермерів і виробників місцевої продукції: зерна, м’яса, молочних продуктів, овочів, меду, а також виробів ремісників і промислів.
На сільськогосподарських ринках активно продавалася продукція фермерських господарств, що сприяло зростанню товарного землеробства і тваринництва. Місцеві виробники могли реалізовувати товари безпосередньо, минаючи посередників, що підвищувало прибутковість господарств.
Крім того, в роки незалежності активно розвивалася сфера послуг і торгівля через інтернет, включаючи онлайн-магазини та електронні платформи, що поступово змінювало структуру економіки та розширювало доступ населення до широкого асортименту товарів.
Торгівля на Полтавщині в роки незалежності характеризувалася диверсифікацією форм, активним розвитком ринкових механізмів та інтеграцією регіону в загальнонаціональні та міжнародні торгівельні потоки, зберігаючи при цьому традиційний зв’язок із сільським господарством і місцевими ремісничими виробництвами.
Джерела:
- http://histpol.pl.ua/ru/poltava-istoricheskie-ocherki/istoricheskie-ocherki?id=4085
- https://onu.edu.ua/pub/bank/userfiles/files/history-fakultet/navch-materialy/dyscypliny/magistr/032/vybirkovi/9-vk-istoriya-torgivli-v-ukraini-ikh-pochatku-khkh-st-.pdf
- http://www.korekta-vvk.com/chytalnia/avtory/sv-kobeliatcka/torgivlya
- https://osvita.ua/vnz/reports/history/34233/
- http://ukrssr.com.ua/poltav/kultura-i-sotsialno-ekonomichniy-stan-poltavshhini-v-hih-stolitti
- https://osvita.ua/vnz/reports/history/4092/
- https://osvita.ua/vnz/reports/history/35301/
- http://poltavahistory.inf.ua/history13_7u.html