Михайло Андрійович Амвросимов — архітектор, ім’я якого назавжди пов’язане з формуванням архітектурного обличчя Полтави на початку XIX століття. Саме під його керівництвом повітове місто отримало впорядкований план з унікальною Круглою площею, що стала символом нового губернського центру Російської імперії. Його проєкти поєднали класицистичну строгість столичної школи та потреби провінційного міста, залишивши нащадкам спадок, який і нині формує атмосферу Полтави. Далі на poltava.one.
Полтавська губернія та князь Куракін
27 лютого 1802 року на карті Російської імперії з’явилася нова адміністративна одиниця — Полтавська губернія. Центром нового територіального утворення стала Полтава, яка одночасно отримала статус резиденції генерал-губернатора Малоросії. Однак молодий губернський центр виявився зовсім не готовим до покладеної на нього ролі. Полтава була повітовим містечком із дерев’яною забудовою, де не було кам’яних будинків, придатних для розміщення установ або житла високопоставлених чиновників. Не вистачало й необхідної репрезентативності — архітектурної парадності, що мала символізувати військову славу Російської імперії та нагадувати про перемогу у Полтавській битві.
Перший генерал-губернатор князь Олександр Борисович Куракін добре усвідомлював цю невідповідність і рішуче взявся за перетворення міста. Його метою було зробити Полтаву зразковим губернським центром, гідним імперського масштабу. Для реалізації цього амбітного завдання Куракін запросив на службу молодого архітектора Михайла Андрійовича Амвросимова — випускника московської архітектурної школи Матвія Казакова.
Для 26-річного архітектора це призначення стало справжнім викликом і шансом проявити свої здібності. Незабаром Амвросимов блискуче виправдав очікування покровителів, заклавши архітектурні основи нової Полтави, які значною мірою визначили її обличчя на десятиліття вперед.
Хто такий Михайло Амвросимов?
Михайло Андрійович Амвросимов народився у Санкт-Петербурзі. Точна дата його народження невідома. Різні джерела називають період між 1770 і 1780 роками. Проте, спираючись на енциклопедичні дані, найімовірнішою датою вважають 1776 рік. Майбутній архітектор походив із дворянської родини та спочатку розпочав кар’єру у війську. У 1790 році він вступив кадетом до лейбгвардії Санкт-Петербурзького Преображенського полку, де дослужився до звання унтерофіцера.
До кінця десятиліття інтереси молодого петербуржця змістилися у бік науки та мистецтва. Ймовірно, саме в цей час він навчався у московській архітектурній школі Матвія Казакова. У 1797 році Амвросимов розпочав роботу викладачем архітектури та арифметики. У 1798 році він став помічником архітектора у конторі міських будівель, а з 1799 року викладав сільську архітектуру в Петербурзькій школі практичного землеробства при відповідному відомстві.
Переломним моментом у долі Амвросимова став 1802 рік. За запрошенням князя Куракіна молодий архітектор залишив петербурзьку кар’єру та переїхав до провінційної Полтави, де отримав посаду губернського архітектора. Тут йому належало втілити грандіозний задум корінної реконструкції міста, перетворивши його з повітового містечка на зразковий губернський центр. Для реалізації цих планів при губернському правлінні створили будівельну експедицію та креслярську команду, яку очолив Михайло Амвросимов.
Робота над обличчям Полтави
З-під руки губернського архітектора Михайла Амвросимова вийшов перший проєкт містобудівних перетворень Полтави, у якому впроваджувалися сучасні для того часу урбаністичні принципи — регулярна система планування з прямолінійними вулицями та мережею прямокутних кварталів. На відміну від попередників — землемірів, які за наказом Катерини II виконували проєкти планування міста, механічно накладаючи їх на історичну структуру Полтави й не враховуючи особливостей рельєфу та орографії, Амвросимов підійшов до справи практично. За його планом чинна містобудівна ситуація та віялоподібна трилучова система вулиць зберігалися й розвивалися, подовжуючи місто вглиб плато.
Базовим елементом став широкий головний проспект (нині вулиця Соборності), що починався від Соборної площі, простягався на північний захід і завершувався Круглою площею біля нового міського рубежу. Уздовж центральної вулиці передбачалося організувати прямокутні площі для будівництва сучасних адміністративних та громадських будівель. Поперечні вулиці утворювали житлові квартали для периметральної забудови.
На одній із площ, прилеглих до проспекту, планувалося встановити монумент на честь перемоги у Полтавській битві. Перший проєкт пам’ятника, створений Амвросимовим у 1803 році, заклав художнє рішення та образ монумента, що дійшов до наших днів. Після важливих зауважень і схвалення імператором архітектор вніс корективи й у 1804 році надіслав до столиці другий варіант проєкту. Подальша доля пам’ятника залишалася в руках майстрів Академії мистецтв. Зберігаючи ідею, композицію та скульптурне оформлення, академік архітектури Ж. Ф. Тома де Томон розробив остаточний проєкт, узгоджений 9 травня 1805 року, а роботу над скульптурами доручили академіку Ф. Ф. Щедріну. Місце тріумфальної колони перенесли на Круглу площу, яка за нових умов стала головним просторовим центром міста.
У 1805 році Амвросимов розробив черговий варіант розпланування Полтави, перемістивши всі будівлі офіційних установ на Круглу площу. У 1806 році до Санкт-Петербурга було надіслано креслення «Генеральне положення казенних споруд на Олександрівській площі», яке погодили. Полтава отримала унікальний архітектурний ансамбль, що включав будівлі генерал-губернатора, віцегубернатор, цивільного губернатора, а також губернські та повітові установи. Будівництво Круглої площі базувалося на зразкових проєктах професора архітектури А. Д. Захарова, ретельно перероблених і адаптованих Амвросимовим до місцевих умов.
За роботу над створенням Монумента Слави Михайло Андрійович отримав чин колезького асесора і був нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня.
Робота архітектора з іншими містами Полтавщини
Михайло Амвросимов залишив значну творчу спадщину, перетворивши Полтаву на зразкове класицистичне місто з переважанням російського ампіру. За його проєктами було зведено будівлі богадільні (1808), театру (1810), робочого постоялого двору (1812), торгових рядів (1812–1814), а також житлові будинки. До сьогодення зберігся особняк В. В. Капніста на вулиці Соборності (1805), де нині розташований літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського.
Окрім Полтави, Амвросимов разом з архітектором Карташевським займався реконструкцією більшості повітових міст Полтавської та Чернігівської губерній за генеральними планами, розробленими в губернській креслярні. Під його керівництвом проводили перепланування та забудову Кременчука, Ромнів, Пирятина, Зінькова, Гадяча, Хоролу, Прилук та інших населених пунктів. У цих містах зводили лікарні, казарми, військові лазарети, торгові ряди, повітові училища та будівлі присутствених місць у стилі російського класицизму.
Михайло Амвросимов присвятив роботі у Полтавській губернії близько 15 років. У 1817 році він залишив регіон і переїхав до Воронежа, де продовжив службу на посаді губернського архітектора.
Як змінювалася спадщина Амвросимова?
Спадщина Михайла Амвросимова зазнала значних змін із часом. За словами кандидата архітектури, члена ГО «Збережемо Полтаву» Артура Арояна, будівлі Круглої площі перебудовували й добудовували ще у XIX столітті. На початку XX століття їх перефарбували в білий колір, хоча спочатку вони були жовтими. Кадетський корпус був оранжевим, але згодом став червоним.
Під час Другої світової війни багато будівель Круглої площі було зруйновано. У повоєнний період відновлення ансамблю здійснював архітектор Лев Вайнгорт разом із творчим колективом. Остаточний проєкт реставрації та забудови площі завершили у 1950-х роках. Команді Вайнгорта вдалося зберегти ідеї первісного планування Амвросимова та адаптувати їх до нових умов.
Смерть архітектора
Після переїзду до Воронежа Михайло Амвросимов працював під керівництвом тодішнього воронезького цивільного губернатора Бравіна, який у 1810–1812 роках очолював Полтавське цивільне губернаторство. У Воронежі він залишався недовго — до 1819 року, після чого через стан здоров’я вийшов у відставку та переїхав до Новочеркаська.
З 1820 року Амвросимов служив військовим архітектором Області Війська Донського та займався проєктуванням православних храмів у Новочеркаську та сусідніх станицях. У 1818–1825 роках він керував будівництвом першого Патріаршого Вознесенського собору в Новочеркаську.
У 1825 році, у віці 49 років, Михайло Андрійович Амвросимов відійшов у вічність, залишивши по собі багату архітектурну спадщину, що включала як містобудівні проєкти, так і окремі будівлі в стилі російського класицизму.
Джерела:
- https://suspilne.media/poltava/132397-arhitekturne-oblicca-mista-5-arhitektoriv-aki-zabudovuvali-poltavu/
- http://histpol.pl.ua/ru/lichnosti/arkhitektory-stroiteli?id=1113
- https://zmist.pl.ua/publications/misczevi-arhitektory-hto-buduvav-ta-vidnovlyuvav-poltavu
- http://pkm.poltava.ua/ua/8-podii/1782-pershij-gubernskij-arkhitektor-mikhajlo-amvrosimov.html