Коли мова заходить про Полтаву, в уяві одразу постають її впізнавані силуети: Кругла площа, ансамблі в стилі класицизму, Біла альтанка та широкі вулиці з симетричними фасадами. Водночас мало хто знає, що все це — не просто спадщина минулого, а результат кропіткої, на перший погляд, майже непомітної праці однієї людини — Лева Семеновича Вайнгорта. Далі на poltava.one.
Він був головним архітектором Полтави з 1939 по 1971 рік. Ця людина не просто відновлювала зруйноване війною місто, а фактично заново створила його архітектурну ідентичність.
Дитинство та юність архітектора
Майбутній головний архітектор Полтави народився в родині з єврейським корінням 27 листопада 1912 року у місті Варшава, яке тоді входило до складу Російської імперії. Дитинство Лева Семеновича припало на тривожні та переломні роки — Перша світова війна, крах Російської імперії, революції. Батько Лева був бідним чоботарем. Коли почалась Перша світова війна у 1914 році він емігрував до США.
Лев із матір’ю тоді переїхали жити до Полтави. З ранніх років у хлопця проявився інтерес до малювання, техніки та простору. Його надихала як давня архітектура, так і індустріальні новації початку XX століття. За спогадами сучасників, Вайнгорт мав незвичне поєднання гуманітарної чутливості й технічного мислення. Він не просто любив будівлі — він прагнув зрозуміти, як вони влаштовані та який вплив справляють на людей.
У Полтаві архітектор здобув початкову та середню освіту. З 1928 по 1932 рік Лев навчався у Полтавському залізничному технікумі. Тут він здобув інженерну освіту. У 1932 році юнак вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту на спеціальність «Архітектура будівель». Тут він здобув класичну освіту, познайомився з теоріями конструктивізму, авангарду та неокласицизму, але при цьому не втратив інтересу до локальних традицій і історичної забудови.
Саме в ці роки сформувалася архітектурна філософія Лева Семеновича, в центрі якої стоїть повага до контексту, прагнення до гармонії між старим і новим, між людиною і простором. Згодом ця філософія стане основою його відновлювальних робіт у Полтаві, де він не просто проєктував будівлі, а відтворював архітектурний вигляд міста як цілісного культурного організму.
Вищий навчальний заклад Лев Семенович закінчив з червоним дипломом у 1938 році. Під час навчання юнак працював десятником і техніком із будівництва залізничних колій, а також виконробом у тресті «Харківжитлорембудмонтаж».
Початок професійної діяльності
Після закінчення Харківського інженерно-будівельного інституту у 1938 році Лев Вайнгорт отримав направлення до Полтави — міста, яке було йому близьким і знайомим з дитинства. Тут, у віці 26 років, він розпочав свою професійну кар’єру архітектора, яка дуже швидко вийшла за межі стандартного проєктування й перетворилася на справжню місію — створити цілісний, естетично витриманий міський простір. У тому ж році Лева Семеновича призначили на посаду головного архітектора Полтави.
На цій посаді він працював до 1970 року з перервою на період німецької окупації міста під час Другої світової війни. Це була надзвичайно відповідальна посада як для молодого спеціаліста. Міська влада одразу звернула увагу на системне мислення архітектора, його повагу до історичної спадщини та пристрасть до оновлення міста. Вайнгорт не просто погоджував типові плани забудови — він із перших днів прагнув зберегти унікальний характер Полтави й розвивати її як місто з особливим обличчям.
У довоєнний період робота Лева Семеновича була зосереджена на оновленні громадських просторів, доброустрою Полтави, особливо її центральної частини, та підготовці проєктів, спрямованих на модернізацію старої забудови. Він захоплено вивчав історичні відомості про місто й аналізував містобудівні традиції ще з козацьких часів. Однією з ключових особливостей початкового етапу творчості молодого архітектора була спроба зберегти масштаб і атмосферу Полтави як камерного, «людяного» міста.
Вайнгорт в евакуації під час Другої світової війни
У 1941 році, після початку радянсько-німецької війни, Лев Вайнгорт був змушений залишити Полтаву. Спеціаліст евакуювався до міста Уральська на території Західного Казахстану. Тут полтавський архітектор працював старшим інженером на оборонному заводі. У 1942 році він обійняв посаду начальника швидкісного будівництва електростанції. Пізніше став головним інженером відділу капітального будівництва. Цей період став для нього справжньою школою виживання й практики. Лев Вайнгорт навчився працювати в умовах дефіциту людських ресурсів, часу й матеріалів.
І хоча ця робота була далекою від архітектурного проєктування у звичному розумінні, саме в евакуації він остаточно сформувався як інженер, організатор і фахівець, здатний керувати масштабними інфраструктурними проєктами.
Повернення до Полтави після війни
У 1944 році, після звільнення Полтавщини від німецьких військ, Лев Вайнгорт повернувся до Полтави. Місто було сильно зруйноване. Відступаючи, окупанти знищили багато історичних будівель. Найбільше постраждав від пожеж центр міста. За часів окупації Полтава втратила до 60 % забудови. В умовах масштабних руйнувань, спричинених німецькою агресією, перед Вайнгортом постала задача не лише відновити інфраструктуру, а й зберегти історичне обличчя міста.
У 1945–1947 роках Вайнгорт став одним із керівників розробки генерального плану відбудови Полтави. Він наполягав на збереженні радіально-кільцевої системи вулиць і низькоповерхової забудови у центрі, що дозволило зберегти унікальний архітектурний стиль міста. Одним із перших і найсимволічніших проєктів для архітектора стало відновлення Круглої площі — історичного центру Полтави та її містобудівного ядра.
Замість пропозиції забудувати площу в дусі сталінського ампіру Вайнгорт наполягав на відтворенні оригінального класицистичного ансамблю, спроєктованого ще на початку XIX століття. Він домігся затвердження проєкту у Москві, особисто обстоюючи важливість історичної спадковості. План реставрації Круглої площі було реалізовано у 1950–1960-х роках. Сьогодні це одна з головних архітектурних візитівок Полтави.
Окрім цього, за участі Вайнгорта було відновлено Білу альтанку. Під час радянсько-німецької війни гітлерівці розібрали колонаду та влаштували на її місці зенітно-артилерійський пункт. Новий варіант пам’ятника було затверджено у 1954 році. Завдяки реконструкції альтанка набула ще більш виразного вигляду. Водночас офіційно пам’ятник не вважався відновленим — він був створений як подібний до того, що існував до війни. Білу альтанку відкрили на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією (Переяславська рада). Саме тому вона отримала нову радянську назву — Ротонда Дружби народів.
Серед полтавців пам’ятник більше відомий під назвою Біла альтанка. Вона стала символом і візитівкою Полтави. Місцеві мешканці фотографуються тут на весілля або просто під час прогулянок. Біла альтанка посідає друге місце в рейтингу «Сім чудес Полтави» — переліку туристичних об’єктів, створеному на основі онлайн-голосування та анкетування відвідувачів полтавських музеїв.
Іншим важливим напрямом роботи стало відновлення Полтавського краєзнавчого музею. Будівлю, зведену у стилі українського модерну, вважають унікальною з архітектурного погляду. Після війни її пропонували знести через значні руйнування, проте Вайнгорт категорично виступив проти такого підходу й домігся реставрації споруди, на яку пішло майже десять років.
Крім того, під керівництвом полтавського архітектора було відновлено Успенський собор, ансамбль вулиці Жовтневої (нині Соборності), площу перед театром імені Гоголя, а також десятки житлових будинків в історичній частині міста. Він також проєктував і нові будівлі — зокрема, Дитячу музичну школу № 1, виконану у дусі синтезу традицій і сучасності.
Для Вайнгорта було принципово важливо зберегти масштабність і «людяність» міського середовища Полтави. Обіймаючи посаду головного архітектора міста, він не дозволив забудувати центр безликими багатоповерхівками та зберіг зрозумілу структуру вулиць і просторів.
Фахівці впевнені, що саме завдяки його роботі Полтава уникла архітектурної уніфікації радянського періоду й змогла зберегти свій неповторний стиль — камерний, гармонійний і насичений історичними відсиланнями.
Пізні роки професійної діяльності Вайнгорта
У післявоєнний період Лев Семенович не лише залишався на посаді головного архітектора Полтави, а й став справжнім візіонером її розвитку як сучасного міста. Він працював над відновленням населеного пункту, активно займався проєктуванням і плануванням нових районів та формуванням культурного ландшафту. Завдяки стратегічному містобудівному мисленню архітектора у 1950–1960-х роках було реалізовано одне з ключових рішень — винесення промислових підприємств за межі центральної забудови, за залізницю.
Цей підхід дозволив зберегти екологічний та візуальний простір міста, що також сприяло формуванню нових житлових масивів. Під керівництвом Вайнгорта були спроєктовані нові житлові мікрорайони з продуманою інфраструктурою, які не руйнували історичну структуру Полтави, а органічно її доповнювали.
У 1960-ті роки Вайнгорт займався спорудженням пам’ятника Леніну на площі перед будівлею обкому КПРС. Також він працював над створенням меморіального комплексу Солдатської слави, який став важливим символом пам’яті про Другу світову війну.
У цей же період за участі архітектора були збудовані автомобільно-залізничний міст через Ворсклу, Будинок культури бавовняного комбінату, а також розроблено планування Полтавського міського парку, який у 1987 році було визнано одним із найкращих у Радянському Союзі — другим після Центрального парку культури й відпочинку імені Горького у Москві.
Особливе значення для Вайнгорта мали проєкти, спрямовані на збереження історичних святинь. За його ініціативи та за великого сприяння було відновлено Хрестовоздвиженський монастир — найдавніший архітектурний комплекс Полтави, а також збережено дзвіницю Свято Успенського собору, яку планували знести.
Ці зусилля свідчать про глибоку відданість архітектора ідеї охорони архітектурної спадщини, що було нетипово для радянського періоду, коли старовинними будівлями часто жертвували заради новобудов.
Викладацька діяльність архітектора
З кінця 1970-х і до початку 1980-х років Лев Вайнгорт передавав свій досвід молодим архітекторам як доцент кафедри архітектурного проєктування Полтавського інженерно-будівельного інституту. Він формував у учнів не лише професійні навички, а й культуру поваги до міської історії та середовища.
Навіть після виходу на пенсію у 1986 році Лев Семенович не припинив працювати. Він став старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею, реставрацією якого особисто займався після Другої світової війни. Його увага до деталей і науковий підхід зробили внесок у музейну архітектуру не менш вагомим, ніж у містобудування.
Окрім практичної діяльності, Вайнгорт займався написанням науково-дослідних та історико-архітектурних праць, у яких осмислював полтавську архітектуру як культурне явище, а не лише як інженерне мистецтво.
Смерть полтавського архітектора
Лев Семенович Вайнгорт помер 18 квітня 1994 року у віці 81 року. До останніх днів свого життя він залишався активним учасником культурного та наукового життя Полтави.
На будинку, де жив і працював архітектор, встановлено меморіальну дошку — нагадування про людину, яка не просто будувала, а формувала ідентичність цілого міста. У 2015 році провулок Вороніна у Полтаві був перейменований на провулок Льва Вайнгорта. У листопаді 2021 року на вулиці Капітана Володимира Кисельова було відкрито пам’ятник Вайнгорту.