Історія Полтавського аеропорту — це історія стрімкого злету, тривалого періоду розквіту та кількох років забуття. У радянські часи звідси щодня виконували рейси до Києва, Москви, Одеси та інших міст Радянського Союзу. У залі очікування лунали оголошення про рейси, зустрічалися сім’ї, а в небі над Полтавою постійно миготіли білі силуети повітряних суден. Нині термінал порожній, але злітно-посадкова смуга підтримується в робочому стані, щоб колись тут знову закипіло життя. Далі на poltava.one.
З чого все починалося?
Історія Полтавського аеропорту бере свій початок у липні 1923 року, коли управління «Укрповітряних доріг» ухвалило рішення про організацію у Полтаві повітряної бази. Вона мала обслуговувати проміжну станцію на лінії Харків — Київ та стати важливою ланкою у розвитку авіаційного сполучення регіону. Того ж дня під будівництво аеродрому виділили 150 десятин землі поблизу Київського залізничного вокзалу. Було проведено підготовчі роботи: обладнано ділянку, створено метеорологічну станцію та збудовано невеликий дерев’яний ангар.
Головний інженер Полтавського авіапідприємства Костянтин Гладких у своїх спогадах зазначає, що тоді велися переговори з німецькою фірмою Dornier про закупівлю чотирьох літаків типу Komet з двигунами BMW і Rolls-Royce. Перший пасажирський рейс маршрутом Харків — Полтава — Київ відбувся 25 травня 1924 року. О 9:00 на борту літака «Червоний хімік» піднялися чотири пасажири — журналісти, які супроводжували запуск нового маршруту. Уже наступного дня, 26 травня, було здійснено перше повітряне сполучення маршрутом Харків — Полтава — Одеса. Офіційною датою народження полтавського авіапідприємства фахівці вважають саме 25 травня 1924 року.
Журналісти, які описували цей переліт, відзначали жвавість на аеродромі, акуратність підготовки та затишок усередині літака. Літак злетів із Харкова о 9:00 і через годину здійснив посадку у Полтаві, а потім продовжив політ до Києва. У дорозі виникла невелика затримка через сильний вітер, але посадка пройшла успішно.
16 жовтня 1924 року заступник комерційного директора «Укрповітряних доріг» Іванов у листі до інспекції цивільної авіації повідомляв, що рейси маршрутами Харків — Єлисаветград — Одеса та Харків — Полтава — Київ виконувалися регулярно. Літаки літали двічі на тиждень, льотний сезон тривав п’ять місяців, а до завдань станцій додалися аерофотознімання та поштові перевезення.
Для обслуговування пасажирських рейсів використовували літаки АК-1, а також машини Dornier Komet II та III з місткістю від 4 до 8 осіб. У 1924 році Полтавська повітряна станція приймала по 1–2 чотиримісні літаки на день. Вже у 1925 році аеропорт перевіз 1 551 пасажира та 11 581 кг вантажу, а загальна протяжність перельотів становила 205 362 км. На лінії працювали 9 літаків Dornier Komet II та кілька Komet III.
Розвиток Полтавського аеропорту
До початку 1930-х років авіація у Полтаві отримала значний імпульс до розвитку. Розвивалося літакобудування. Якщо раніше використовували як вітчизняні, так і закордонні літаки, то до 1930 року частка вітчизняних машин досягла 71%, а закордонні становили лише 29%. За спогадами головного інженера Костянтина Гладких, вже до 1933 року імпортні літаки на лініях не використовувалися зовсім.
У 1933 році відбувся перший рейс маршрутом Харків — Полтава — Миргород — Київ, що зміцнило позиції Полтави як вузлового центру повітряного сполучення. У тому ж році встановили поштово-вантажне сполучення з Карлівським, Диканським, Опішнянським, Зіньківським, Чорнухинським, Кременчуцьким та іншими районами.
Особливе значення мало створення Всеукраїнської авіабази сільського та лісового господарства. У рамках цього проєкту до Полтави, на аеродром у Рибцях, перевели авіаційний загін разом із сім’ями пілотів — уперше на території України. Аеродром уже тоді мав повноцінну інфраструктуру: аеровокзал, ангар для літаків, авіамайстерні для ремонту машин та двоповерховий житловий будинок для сімей авіаторів. Частина пілотів проживала у будинку на вулиці Рози Люксембург (нині — вулиця Раїси Кириченко).
Згодом 213-й авіаційний загін був реорганізований. Частину екіпажів перевели до Харкова, а на базі аеродрому в Рибцях створили авіаланку з трьох літаків. До початку 1941 року польоти виконувалися не лише для перевезення пасажирів, а й для доставляння пошти, надання медичної допомоги населенню області, а також для обробки сільськогосподарських угідь.
Полтавська авіація у роки Другої світової війни
У роки Другої світової війни цивільна авіація Полтавщини відіграла важливу роль у забезпеченні фронту. З початком бойових дій Полтавський авіаційний загін під керівництвом М. Петреченка у повному складі вилетів на фронт 25 червня 1941 року. Льотчики та технічний персонал виконували критично важливі завдання: забезпечували зв’язок, евакуацію людей і вантажів, перевезення військових фахівців та медикаментів.
Багато представників полтавської авіації були відзначені державними нагородами за мужність і професіоналізм. Серед них особливо виокремлюються Микола Шатаєв і Павло Савченко, які здійснили 417 та 503 бойові вильоти відповідно й були відзначені званням Героя Радянського Союзу (посмертно).
Одна з відомих історій пов’язана з березнем 1942 року. Тоді літак командира ескадрильї А. Саська був підбитий ворогом і впав, а сам пілот отримав важкі поранення. Микола Шатаєв, не вагаючись, посадив свій літак В-2 поруч із машиною командира і доставив його до шпиталю, врятувавши життя товариша. Водночас Павло Савченко трагічно загинув під час виконання завдання, продемонструвавши героїзм і самовідданість усього особового складу авіазагону. До речі, саме на Полтавщині провели операцію «Френтік», яка стала частиною стратегічного плану союзників.
Відновлення після війни
Після завершення Другої світової війни перед Полтавським авіаційним загоном постала складна задача — відновлення роботи цивільної авіації на території області. Насамперед потрібно було відновити повітряні лінії, налагодити міжміське сполучення та відновити роботу сільськогосподарської авіації, яка мала важливе значення для забезпечення продовольчої безпеки регіону.
Відновлення виробничо-технічної бази аеропорту почалося ще у 1943 році, одразу після звільнення Полтави. Оскільки залізничне сполучення було перевантажене, а частина шляхів залишалася зруйнованою, перед авіаторами стояло завдання організувати поштово-вантажне та пасажирське сполучення.
До кінця 1943 року у Полтаві було сформовано авіаланку для забезпечення зв’язку обласного центру з районами області. Уже в травні 1944 року полтавські авіатори налагодили поштовий зв’язок із дев’ятьма районами: Диканьським, Котелевським, Зіньківським, Гадяцьким, Лохвицьким, Лубенським, Пирятинським, Градизьким і Семенівським.
У червні 1945 року на базі 213-го авіазагону був створений 277-й авіазагін спецзастосування. У липні того ж року його склад налічував 6 літаків, 12 пілотів та 6 авіатехніків. До 1 листопада 1945 року чисельність особового складу зросла до 23 пілотів і 20 авіатехніків. До кінця 1946 року авіазагін експлуатував вже 21 літак марки По-2.
Завдяки зусиллям полтавських авіаторів до 1947 року вдалося перевезти 11 тисяч пасажирів, 63 тонни пошти та 220 тонн термінових вантажів, виконано 12 тисяч рейсів. Робота авіазагону у післявоєнний період стала фундаментом для подальшого розвитку Полтавського аеропорту.
Перенесення аеропорту до Супрунівки
Розташування авіазагону у Рибцях, поруч із військовим аеродромом ВПС, створювало складнощі з безпекою польотів. Тому в середині XX століття виникла необхідність перенести об’єкт цивільної авіації на нове місце. У лютому 1950 року авіазагін перебазувався на аеродром у районі села Супрунівка.
Першу посадку на новому аеродромі здійснив колишній фронтовик — пілот Сергій Парамонов разом з авіамеханіком Миколою Зубковським. Особовий склад авіазагону швидко облаштував на аеродромі кілька землянок для зберігання майна й авіаційного обладнання, проте проливні дощі невдовзі затопили тимчасові споруди.
25 серпня 1952 року відбулася реорганізація 277-го авіазагону в 102-й авіазагін спецзастосування. Костянтин Гладких відзначав у своїх записках, що завершення будівництва дороги Харків — Київ на ділянці Полтава — Абазівка стало великою радістю для авіаторів, адже забезпечило зручний доступ до аеропорту.
У 1950-х роках літак В-2 вичерпав свої можливості, і його почали замінювати більш вантажопідіймальними машинами. У 1957 році провели розширення злітно-посадкової смуги для приймання літака Лі-2. Перші регулярні рейси маршрутом Харків — Полтава — Суми відкрили нову еру перевезень. У тому ж році суттєво розширили виробничу базу аеропорту.
З березня 1959 року розпочалося будівництво аеровокзалу. У тому ж році списали останній літак В-2 (номер 509). Полтавський аеропорт поповнився літаками Ан-2. Уже 1959 року було перевезено 26 тисяч пасажирів та понад 689 тонн вантажу.
За даними газети «Зоря Полтавщини» за 1984 рік, щороку послугами аеропорту користувалися понад 100 тисяч мешканців. Полтава мала авіасполучення з 35 містами, серед яких — Донецьк, Суми, Сімферополь, Черкаси, Дніпро та Львів. Протягом п’яти місяців авіацією перевезли понад 28 тисяч пасажирів і на 231 тонну вантажу більше, ніж заплановано. Авіатори контролювали рух транспорту з повітря, доставляли лікарів у віддалені райони та надавали допомогу сільському господарству.
До 1985 року структура аеропорту включала адміністрацію, службу організації перевезень, відділ застосування авіації у народному господарстві, штурманську службу, льотний загін та авіаційно-рятувальну службу.
На початку 1990-х років почалося різке зменшення пасажиропотоку. У 2002 році аеропорт передали у власність територіальних громад області. Тоді утримання підприємства здійснювалося коштом обласного бюджету, щоб зберегти наявну інфраструктуру.
Полтавський аеропорт у XXI столітті
У XXI столітті Полтавський аеропорт продовжував відігравати роль важливого авіаційного об’єкта, хоча його статус і масштаби роботи неодноразово змінювалися. У 2012 році, під час проведення чемпіонату Євро-2012, аеропорт розглядали як резервний для харківського аеропорту. Тут виконували чартерні рейси, проводили польоти із застосуванням авіації в сільському господарстві, а також навчальні польоти слухачів Кропивницької льотної академії. На території базувалися літаки двох приватних авіакомпаній.
20 грудня 2017 року аеропорт отримав статус міжнародного, що відкрило нові можливості для пасажирських і туристичних перевезень. Уже 29 липня 2018 року, після реконструкції, він прийняв перший пасажирський рейс. Близько трьох десятків іноземних туристів із Запоріжжя прибули середньомагістральним літаком Як-40.
17 серпня 2018 року до оновленого аеропорту прибув перший в історії міжнародний рейс — для маріупольської футбольної команди. У тому ж році послугами аеропорту скористалися й інші футбольні клуби, що підкреслило його значення для спортивних і туристичних маршрутів.
21 грудня 2018 року аеропорт та супутню інфраструктуру передали з комунальної у державну власність. Уже 2019 року він розпочав активне міжнародне сполучення. 26 березня виконали перший чартерний рейс до єгипетського Шарм-ель-Шейха, а 2 травня відправився перший рейс до Туреччини. 1 липня 2019 року в міжнародного аеропорту «Полтава» з’явився офіційний вебсайт.
Однак уже в червні 2019 року компанія «SkyUp» заявила про незадовільний стан злітно-посадкової смуги, і роботу аеропорту призупинили. У січні 2022 року Полтавська обласна державна адміністрація оголосила тендер на повне оновлення міжнародного аеропорту.
Нині Полтавський аеропорт не функціонує. Його діяльність зупинили через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, що призвело до закриття всіх цивільних аеропортів, крім одного, який обслуговує спеціальні рейси. Проте аеропорт залишається важливим об’єктом інфраструктури, що потребує відродження та модернізації, і полтавці продовжують сподіватися на відновлення регулярних польотів у майбутньому.
Джерела:
- https://zmist.pl.ua/publications/nareshti-pilot-sidaye-za-shturval-istoriya-rozvytku-poltavskoyi-aviacziyi
- https://poltava.to/project/2095/
- https://poltava.to/photo/864/
- https://poltava365.com/poltavskij-aeroport-otrimav-status-mizhnarodnogo.html
- https://zmist.pl.ua/news/aeroport-poltava-u-prostoyi-praczivnykiv-perevely-na-trydennyj-robochyj-grafik