Історія Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія це унікальний заклад, який поєднує традиції гуманітарної освіти з сучасними технологічними досягненнями. Тим часом мало хто знає, що все починалося у Лохвиці. За роки свого існування академія пройшла шлях від невеликого навчального закладу до впливового освітнього та наукового центру. Дізнаємося про ключові етапи розвитку закладі, його головні досягнення й внесок у підготовку фахівців нового покоління. Далі на poltava.one.
Як усе починалося?
Комунальний заклад вищої освіти «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія» Полтавської обласної ради пройшов довгий і динамічний шлях розвитку, неодноразово змінюючи свою назву та статус.
У 1930-х роках, у зв’язку з нагальною потребою у педагогічних кадрах після запровадження загальної початкової освіти, в СРСР розгорнулася масштабна кампанія з підготовки вчителів. У місті Лохвиця тоді діяв будівельний технікум, підпорядкований Наркомосу УСРР. У липні 1931 року його реорганізували у педагогічний технікум, який почав роботу 1 вересня того ж року. Навчання відбувалося в приміщенні колишнього ректифікаційного заводу, переобладнаному під жіночу гімназію ще у 1908 році.
Після революційних подій 1917 року цю будівлю використовували як семирічну школу, а у вересні 1930 року для технікуму радянського будівництва, який випустив лише одну групу з 28 студентів.
Першим директором педагогічного технікуму став Євтихій Іванович Гармаш, згодом його замінив молодий педагог Микола Наумович Ковтун. Після мобілізації Ковтуна до Червоної армії у 1932 році обов’язки директора тимчасово виконував завуч Еммануїл Климович Іщенко. Часті зміни керівництва були характерним явищем для того часу.
Перший випуск педагогічного технікуму відбувся 25 червня 1932 року. Випускники майже відразу почали працювати вчителями, переважно у Харківській області. Для оперативної підготовки педагогів було відкрито шестимісячні курси, які відвідували близько 90 осіб.
Яким було студентське життя у Лохвицькому педтехнікумі?
Побутові умови студентів були мінімальними: у гуртожитках дерев’яні ліжка, найпростіші меблі, гостра нестача навчальних матеріалів. Студенти виконували сільськогосподарські роботи у колгоспах. Стипендії отримували лише успішні. Наприкінці 1932 року у технікумі відкрили заочне відділення.
У 1937 році заклад отримав нову назву педагогічна школа. Було оновлено навчальні програми, функціонувало 9 навчальних груп. Інфраструктура включала чотири гуртожитки, житло для викладачів, а також господарство, яке частково забезпечувало студентів харчуванням.
До 1939 року випускники розподілялися переважно у Полтавську, Харківську, Дніпропетровську області, на Донбас, а згодом і до західних областей України. Щороку формували три групи першокурсників, загалом навчалося до 12 груп. Тривалість навчання була три роки для випускників семирічки, та один рік для десятирічки.
Заочне відділення налічувало близько 600 студентів. Це були учителі молодших класів. У школі активно працювали гуртки й спортивні секції.
Педагогічна школа у роки війни
З початком німецько-радянської війни діяльність Лохвицької педагогічної школи була припинена. Значна частина студентів і викладачів-чоловіків пішли на фронт. Заклад не працював два роки. Після звільнення Полтавщини у вересні 1943 року навчальний процес відновили. Через руйнування будівлі гімназії заняття перенесли в колишній гуртожиток. Матеріальна база була втрачена майже повністю.
Парти позичали в інших шкіл, підручники шукали у знайомих і випускників, а зошити замінював газетний папір. Попри труднощі, до навчання повернулися близько 90 студентів.
У червні 1944 року після тривалої перерви відбувся перший повоєнний випуск — молоді вчителі початкової школи. З 1 січня 1945 року, згідно з рішенням міністерства освіти УРСР, школу перейменували на педагогічне училище. Новим директором став Василь Миколайович Трушевський, який ініціював відбудову головного корпусу.
Уже невдовзі відновила роботу бібліотека. Матеріально-технічна база швидко зростала. Збільшувався і набір студентів, як на денну, так і на заочну форми навчання.
Педагогічне училище у 1950–1990-х роках
До 1955 року директором закладу залишався Трушевський. Після його смерті училище очолив Петро Борисович Семко. Він займався педагогічними дослідженнями, був автором 12 наукових праць. Новий директор пропрацював на посаді до 1958 року. Після цього Лохвицьке, а згодом і Кременчуцьке педагогічне училище, було тісно пов’язане з ім’ям відмінника народної освіти, заслуженого вчителя УРСР Петра Карповича Бойка. Він очолював навчальний заклад до 1987 року. Петро Карпович був мудрою та вольовою людиною, талановитим організатором і тонким психологом. Він користувався заслуженим авторитетом і повагою не лише серед колег та студентів, а й серед батьків учнів та мешканців міста.
Утім, невигідне економіко-географічне положення Лохвиці зумовило потребу в зміні розташування училища. Бойко розумів, що індустріальне місто з розвиненою промисловістю має значно більше можливостей для подальшого розвитку закладу. У 1969 році, за ініціативи Петра Карповича, училище було переведено до Кременчука, який має дуже багату та цікаву історію. Після переїзду студентів розмістили у гуртожитку тролейбусного управління, але вже з 1978 року учні почали заселятися у новий гуртожиток зі зручностями, у будівництві якого брали участь як самі студенти, так і викладачі.
Після переїзду до Кременчука педучилище не втратило своїх славних традицій. Педагогічний колектив та студенти сумлінно працювали й досягали нових успіхів. У 1970-х роках у закладі було запроваджено кабінетну систему. Колектив училища потрапив на обласну дошку пошани. У першій половині 1980-х років у закладі створили дівочий духовий оркестр.
У 1987 році керівником училища став Іван Васильович Гальченко. Він продовжив справу свого попередника. За час роботи у закладі Гальченко здійснив справжній прорив у його розвитку. У той період в освіті панувала розруха, але йому вдалося не лише зберегти, а й примножити здобутки кількох поколінь. Колеги називали його роботу дивом. Гальченко багато років був депутатом Полтавської обласної ради та членом депутатської комісії з питань освіти. Він отримав звання «Заслужений працівник освіти України», був нагороджений знаком «Відмінник освіти України», нагрудним знаком імені А. С. Макаренка, орденом «За заслуги» III ступеня. Навчальний заклад він очолював до січня 2021 року.
У 1988 році педучилищу за видатні заслуги у підготовці педагогічних кадрів присвоїли ім’я А. С. Макаренка. У дворі закладу було встановлено пам’ятник «Макаренко і діти». У 1989 році відкрили нові навчальний і адміністративно-побутовий корпуси. Вже у другій половині 1980-х років у закладі з’явилися перші комп’ютери. Після приходу у 1992 році на посаду заступника з навчальної роботи Віктора Васильовича Шакотька в училищі почалася справжня комп’ютерна революція.
У 1997 році при закладі був створений ліцей-інтернат для обдарованої сільської молоді. У 1998 році відкрили відділення фізичного виховання. З 1999 року при педучилищі навчаються ліцеїсти Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Кременчуцький педагогічний фаховий коледж імені Макаренка
З 2002 року на базі педагогічного училища запрацював консультаційний пункт Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Пізніше почали відкривати двері інші консультаційно-методичні центри. У 2012 році у селі Потоки почав діяти навчально-оздоровчий комплекс «Ерудит». На його базі найкращі студенти педагогічного закладу проходять професійну практику в літніх таборах оздоровлення дітей.
У 2015 році педагогічне училище було реорганізовано у Кременчуцький педагогічний коледж імені Антона Семеновича Макаренка. У 2016 році заклад отримав ліцензію за трьома спеціальностями для підготовки бакалаврів. Вже у 2017 році відбувся перший набір майбутніх бакалаврів. У 2019 році було акредитовано освітні програми трьох спеціальностей за рівнем бакалаврської вищої освіти.
У 2021 році директором коледжу, після виходу Івана Васильовича на заслужений відпочинок, стала його колишня учениця Леся Валентинівна Крутина. Спочатку вона виконувала обов’язки директора, а у травні того ж року перемогла на перших в історії закладу виборах керівника.
У жовтні 2021 року, у зв’язку з розширенням переліку спеціальностей і освітніх програм, депутати Полтавської обласної ради ухвалили рішення про зміну назви навчального закладу. З вересня 2022 року він став називатися: Обласний коледж «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А. С. Макаренка» Полтавської обласної ради.
З грудня 2024 року заклад має назву Комунальний заклад вищої освіти «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія» Полтавської обласної ради.
Джерела:
- https://kpk.edu.ua/
- https://www.telegraf.in.ua/kremenchug/10135535-ce-istorichna-podija-i-veliki-mozhlivosti-dlja-podalshogo-rozvitku-oblrada-zminila-tip-i-nazvu-kolishnogo-pedkoledzhu.html
- https://kg.ua/news/pitannya-pereymenuvannya-oblasnogo-koledzhu-kremenchucka-gumanitarno-tehnologichna-akademiya