Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» входить до переліку провідних центрів вищої освіти України. Це заклад, який упродовж багатьох десятиліть готує фахівців, здатних рухати вперед науку, промисловість та економіку країни. Історія університету — це не просто хронологія подій, а живий приклад того, як сила знань і наполегливість людей здатні долати будь-які труднощі та формувати майбутнє. Заклад дбайливо зберігає памʼять про видатного інженера Юрія Кондратюка, якого подарувала світові щедра полтавська земля, та надихає нові покоління на створення власної спадщини. Тож дізнаємося, якою була історія цього вишу. Далі на poltava.one.
Рання історія навчального закладу
Історія Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» бере свій початок ще у далекому 1818 році, коли у Полтаві було засновано перший у місті навчальний заклад для жінок — Інститут шляхетних дівчат. Ініціаторкою створення цього унікального освітнього закладу стала Варвара Олексіївна Рєпніна, дружина тодішнього губернатора Полтавської та Чернігівської губерній. Саме її прагнення надати освіту молодим жінкам вищих станів стало відправною точкою формування академічної традиції, яка згодом приведе до сучасного університету.
Під будівлю інституту свою садибу з великим садом та значними земельними угіддями надав відомий полтавський меценат Семен Кочубей. Саме тут розпочалася діяльність першого жіночого навчального закладу в регіоні, що став шостим у Російській імперії та першим у Полтавській губернії. Інститут шляхетних дівчат готував не лише до здобуття академічних знань, а й до формування культурних і моральних цінностей, важливих для дворянських і духовних родин.
Освітній процес тривав сім років і охоплював широкий спектр дисциплін — від мов і історії до музики, живопису та рукоділля. Окрім того, учениць навчали основ домашнього господарювання та етикету, що робило випускниць підготовленими до суспільного життя та сімейних обов’язків. Такий комплексний підхід відповідав тодішнім уявленням про роль жінки у суспільстві.
Багато років інститут перебував під опікою губернської влади та мав підтримку князів Рєпніних, зокрема Варвари Олексіївни. Вона залишалася піклувальницею закладу до кінця життя, відіграючи важливу роль у його розвитку та зміцненні позицій. Протягом століття існування інституту в ньому викладали видатні діячі української, російської та чеської культури.
Понад 36 років нагляд за роботою інституту здійснював професор Гулак-Артемовський. Членом дворянського піклувального комітету був також знаний український і російський поет та драматург Василь Капніст. Серед викладачів — художники Іван Зайцев, Василь Волков, Катерина Рощина, а словесність викладав поет Левко Боровиковський. Випускницями престижного закладу стали сестри Псьол, Любов Яновська, Юлія Волкова, Олександра Сантагано та інші відомі особистості.
Сучасний університет розташований в історичній будівлі Інституту шляхетних дівчат — пам’ятці архітектури першої половини ХІХ століття, яка є складовою частиною архітектурного ансамблю міста Полтави.
Інститут шляхетних дівчат проіснував рівно 100 років. У січні 1918 року заклад було евакуйовано до Владикавказа. Після цього в центральному корпусі колишнього інституту розміщувалися дитячий притулок, землеупорядний технікум, школа садівництва, благодійна організація та інші установи.
Полтавський інститут сільськогосподарського будівництва
У 1930-х роках минулого століття в країні виникла гостра потреба в інженерно-будівельних кадрах. У серпні того ж року Народний комісаріат земельних справ уряду Української РСР видав указ про заснування Полтавського інституту сільськогосподарського будівництва. Полтава стала центром підготовки інженерів для сільського будівництва. У новоствореному інституті, де функціонував факультет сільськогосподарського будівництва, готували фахівців для потреб села.
Невдовзі факультет перевели до приміщення колишнього Інституту шляхетних дівчат на проспекті Первомайському, 24. На п’яти кафедрах будівельного факультету навчалися 282 студенти, а викладали 33 викладачі. У 1933–1934 роках до складу інституту було включено факультет сільськогосподарського будівництва Саратовського інституту сільського будівництва разом із двома сотнями студентів.
Кількість кафедр в інституті стрімко зростала. Уже до 1940 року їх налічувалося 20. Серед них були кафедри фізики, математики, хімії, графіки, будівельної механіки, теоретичної механіки, будівельного виробництва, будівельних матеріалів тощо. На той момент у закладі навчалися понад 500 студентів. У період з 1930 по 1940 рік інститут підготував понад 800 дипломованих фахівців для сільського господарства.
Відродження інституту після Другої світової війни
На початку Другої світової війни інститут евакуювали до міста Уральська. Багато викладачів і студентів пішли на фронт, а ті, хто залишився, продовжили навчальний процес у Західному Казахстані. Після занять студенти та викладачі допомагали доглядати за пораненими в госпіталях, розчищали снігові замети, збирали теплі речі для бійців серед населення, брали участь у виступах художньої самодіяльності. За роки евакуації інститут підготував понад 2 000 інженерів і будівельників.
Після визволення Полтави у жовтні 1943 року інститут якомога швидше повернувся до рідного міста, яке лежало в руїнах. Центральний навчальний корпус — пам’ятка архітектури, житлові будинки інституту та інші приміщення були зруйновані.
Колектив та студенти буквально крок за кроком відбудовували корпуси з руїн: навчальні аудиторії, лабораторії, допоміжні будівлі. Повністю завершити відновлення будівель вдалося лише у 1955 році.
У 1961 році інститут отримав нову державну назву — Полтавський інженерно-будівельний інститут. До початку 1970-х років у закладі завершився процес розширення спеціальностей будівельного профілю, за якими здійснювалася підготовка фахівців.
У період з 1954 по 1971 рік в інституті було відкрито чимало нових факультетів, серед яких: промислове та цивільне будівництво, санітарно-технічний, архітектурний, загальнотехнічний тощо. Одночасно велося будівництво нових навчальних корпусів і гуртожитків для студентів.
Трансформація та зростання: від інституту до університету
З набуттям Україною незалежності у 1991 році для навчального закладу розпочався новий етап, що став періодом глибоких змін і стрімкого зростання. З монофункціонального будівельного інституту Полтавська політехніка поступово трансформувалася у багатопрофільний університет європейського зразка, впевнено зайнявши своє місце в академічному та науковому просторі країни.
Уже з 1992 року колектив вишу розпочав масштабні реформи: кількість освітніх напрямів зросла з 6 до 26, охоплюючи не лише будівельну галузь, а й економіку, архітектуру, екологію, електромеханіку та інші актуальні сфери. Такий перехід став можливим завдяки наполегливій праці професорсько-викладацького складу, який розробив нові навчальні програми, модернізував лабораторну та технічну базу, підготував методичні матеріали. Результатом стало успішне проходження акредитації на IV — найвищому — рівні, що підтвердило міжнародний статус університету й дало підстави для його перейменування у Полтавський технічний університет.
Особливе значення в історії університету має дата 21 червня 1997 року. У рік 100-річчя з дня народження Юрія Кондратюка — видатного українського теоретика космонавтики та інженера — урядом України було ухвалене рішення присвоїти університету його ім’я. Так виш отримав ще одну важливу місію — зберігати та примножувати наукову спадщину великого земляка, ім’я якого стало символом інженерної думки й прагнення до майбутнього.
Національний статус і сучасні досягнення
27 березня 2002 року згідно з указом Президента України університет отримав статус національного та був перейменований у Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка. Цей крок не лише підтвердив високий рівень наукової та освітньої діяльності закладу, а й закріпив його позиції як одного з лідерів у системі вищої освіти країни.
2 серпня 2019 року, відповідно до наказу міністерства освіти і науки України, університет отримав нову назву — Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», що відобразило його багатопрофільність і європейський вектор розвитку. Сьогодні у виші навчається близько 6 000 студентів, серед яких — приблизно 500 іноземних громадян. Університет реалізує понад 90 освітніх програм, що охоплюють як технічні, так і гуманітарні напрями: від архітектури, ІТ та інженерії — до права, філології, економіки й мистецтва.
Колектив університету налічує близько 10 000 осіб, а освітній процес забезпечують понад 350 докторів і кандидатів наук, серед яких — 20 лауреатів державних премій і премій президента України. В університеті працюють 10 авторитетних наукових шкіл, активно впроваджуються інноваційні методики викладання, розвиваються цифрові технології та міжнародне партнерство.
Полтавська політехніка є частиною світової академічної спільноти як підписант Великої хартії університетів і підтримує активну співпрацю з майже 100 закордонними партнерами. Цей навчальний заклад — не лише центр підготовки фахівців, а й простір для розвитку наукової думки, культурних ініціатив, спортивних досягнень та особистісного зростання молоді.
Джерела: