Історія горілчаного бізнесу на Полтавщині охоплює кілька століть і відображає розвиток виробничої та економічної сфери регіону. Усе починалося з дрібних кустарних винокурень у поміщицьких господарствах, але з часом виробництво горілки переросло у важливу галузь, яка відіграла помітну роль у місцевій промисловості. Полтавщина завжди мала сприятливі природні умови для сільського господарства та достатню сировинну базу для виготовлення алкогольних напоїв, зокрема горілки. Далі на poltava.one.
У різні історичні періоди горілчаний бізнес зазнавав значних змін, пов’язаних із державним регулюванням, соціально-економічними реформами та попитом на продукцію. Розгляньмо основні етапи становлення і розвитку виробництва горілки на Полтавщині.
Коротка історія українського алкоголю
Історія алкоголю на українських землях сягає глибокої давнини. Уже в княжі часи вживали медовуху, пиво та зброджені ягідні напої. Особливо популярним був квас, який пили як у побуті, так і на бенкетах.
З XIV–XV століть, із появою перегінних апаратів, на території України почалося виробництво міцних напоїв — спочатку домашнього, а згодом і промислового масштабу. У XVII–XVIII століттях активно розвивалося винокуріння у шляхетських і монастирських господарствах, де варили горілку, а також готували наливки й настоянки.
У XIX столітті почали відкриватися перші винокурні заводи. Ці підприємства стали важливою частиною економіки, особливо у центральних та східних регіонах.
Якою була горілка українських козаків?
Відомий під назвою «горілка» напій не мав нічого спільного із горілкою XVIII століття. Вона мала інший колір і смак. Зазвичай маркерами якості в ті часи були «сивуха» і «оковита». Таку горілку розводили водою, потім переганяли, а отриману фракцію знову розбавляли водою й відправляли на чергову перегонку. Тим часом для козаків горілка була як нафта для ОАЕ: у певний період вона стала головним джерелом грошових надходжень. Уся гетьманська скарбниця більш як наполовину складалася з так званих горілчаних грошей. Річ у тім, що право виготовлення горілки на той час належало виключно елітам. Лише з середини XVII століття воно з’явилося і в козаків. При цьому готувати горілку могли всі, а от продавати її в роздріб — лише міщани.
У XVIII столітті до горілчаного бізнесу ставилися дуже серйозно. Як розповідала в одному з інтерв’ю кандидатка історичних наук і дослідниця Олена Пивоваренко, українська горілка того часу помітно відрізнялася від російської, адже її виготовляли за європейськими зразками. При цьому якість напою дуже цінувалася, тому за нею ретельно стежили, особливо під час транспортування. Для перевезення горілки в бочках наймали лише перевірених людей, які відповідали за те, щоб у пункт призначення прибула продукція незмінної якості.
До кінця XVIII століття в Україні засуджували алкогольну залежність. Людина не могла з’явитися на службі в церкві з похмілля. Існувала традиція «садити на купу», коли винного приковували до огорожі храму, щоб усі в окрузі бачили цей сором. Олена Пивоваренко переконана, що надмірне вживання алкоголю українцям прищепили росіяни.
Наприкінці XVIII століття на українських землях для виготовлення горілки переробляли таку кількість зерна, якої вистачило б, щоб нагодувати все населення. При цьому щонайменше половина української горілки експортувалася до Москви, Санкт-Петербурга, у Крим і Польщу.
Горілчаний бізнес на території Полтавщини
Напої, схожі на пиво, почали з’являтися на території Полтавщини ще за часів Київської Русі. Уже у XII–XIII століттях при монастирях діяли пивоварні, а до XV століття такі підприємства почала відкривати у своїх господарствах заможна шляхта. У XVI столітті з’явилися перші державні пивоварні заводи. У цей період виникла монополія пивоварів і солодарів, однак вона мала напівофіційний характер. Розвиток галузі стримувала заборона на споживання алкогольних напоїв, крім великих свят. На початку XVII століття виробництво алкоголю зосередилося у руках старшини та шляхти, які отримали виключне право на його виготовлення.
Відомий французький картограф Гійом де Боплан, який у той час подорожував Україною, писав у своєму щоденнику, що українці — народ, схильний до святкувань, і алкоголь у цьому їм неабияк допомагає. Пиво зазвичай купували у панів, а селянам дозволяли варити його лише в особливих випадках — під час весіль або хрестин. У великих містах Полтавщини у той час почали з’являтися пивоварні та пивзаводи.
Однак напередодні Першої світової війни розпочалася антиалкогольна кампанія, яка практично зупинила роботу галузі. Після революції 1917 року всі пивоварні заводи були націоналізовані, а деякі з них остаточно закриті. У радянський період держава повністю контролювала виробництво пива. На ринку залишилося лише чотири сорти цього популярного напою: два світлі, темне та чорне.
Виноробство на території Полтавщини відоме з XI століття, однак воно не набуло такого широкого поширення, як пивоваріння. Вино у регіоні виготовляли в обмежених кількостях, адже виноград вирощували не у великих обсягах. Ця галузь більше розвивалася на Закарпатті та півдні України. У Полтавській області вино часто виготовляли при монастирях, а технологія його виробництва була подібна до технології сучасного домашнього вина.
Перші горілчані заводи на Полтавщині
Одним із перших алкогольних підприємств на Полтавщині став винокурний завод у містечку Карлівка Карлівської волості Костянтиноградського повіту Полтавської губернії Російської імперії. Це підприємство було збудоване у 1870 році, хоча напівкустарне виробництво в цьому населеному пункті існувало і раніше. Так, перші винокурні Карлівки згадуються ще у 1820-х роках. У 1895 році винокурний завод у Карлівці був одним із найбільших підприємств містечка та волості. Згодом він був перейменований на Жовтневий спиртовий завод.
До списку перших алкогольних підприємств також входить лікеро-горілчаний завод, збудований у 1896 році в місті Золотоноша Золотоніського повіту Полтавської губернії Російської імперії. Підприємство стало одним із найбільших у містечку. У тому ж році був заснований Полтавський лікеро-горілчаний завод, що розташовується у місті Полтава. Завод є одним із найстаріших підприємств алкогольної промисловості регіону. Він був першим великим виробничим об’єктом міста і відіграв важливу роль у розвитку лікеро-горілчаної галузі на Полтавщині.
Полтавський ЛГЗ був збудований у період активного промислового розвитку Російської імперії та став важливим центром виробництва алкогольної продукції у Полтавській губернії. У радянський період підприємство продовжувало свою діяльність. Завод виготовляв різні види алкогольних напоїв, зокрема горілку та лікери.
Як на галузь вплинув «сухий закон» Горбачова?
У 1985 році у Радянському Союзі розпочалася боротьба з пияцтвом. Відповідний указ «Про посилення боротьби з пияцтвом і алкоголізмом, а також викорінення самогоноваріння» був виданий 16 травня. У країні стартувала антиалкогольна кампанія, в межах якої почали закривати лікеро-горілчані заводи. На бенкетах та інших урочистостях заборонялося вживати спиртні напої. За порушення нових правил загрожували штрафи та дисциплінарні заходи.
24 липня 1990 року так званий «сухий закон» залишився у минулому. Ця остання в історії СРСР антиалкогольна кампанія завершилася безславно. Існує думка, що саме безкомпромісна боротьба зі спиртним зробила величезний внесок у розвал радянської економіки та остаточний розпад Радянського Союзу.
Полтавський пивзавод, що пережив «сухий закон» Горбачова, зберіг назву — Полтавське обласне об’єднання пивобезалкогольної промисловості. Ба більше, після завершення кампанії підприємство орендувало приміщення під магазин «Криниця», який свого часу мав велику популярність. Полтавські пивовари розширили мережу фірмових магазинів. Один з них — під назвою «Криниця» — також відкрили біля прохідної заводу. Там же діяв і пивбар.
Варто зазначити, що на території Української РСР у 1980 році функціонувало 25 спеціалізованих підприємств лікеро-горілчаної промисловості та 2 цехи лікеро-горілчаних виробів при спиртових комбінатах, які виробляли різні види алкоголю. У 2000-х роках спиртова та лікеро-горілчана промисловість Полтавщини була представлена п’ятьма підприємствами у Полтавському, Кременчуцькому та Лохвицькому районах.