Глобинський цукровий завод займає особливе місце в промисловій та соціальній історії Полтавщини. Його становлення, розвиток і трансформації є яскравим прикладом того, як одне підприємство може впливати на економіку цілого регіону, бути опорою для місцевого населення та відображати епохальні зміни, що відбуваються в країні. Далі на poltava.one.
Цукровий завод у Глобиному був заснований ще у далекому 1911 році та за час свого існування двічі повністю зупиняв роботу. Працівники заводу пережили революцію, Голодомор, війну та інші катастрофи. У бурхливі 1990-ті роки цукроварам навіть довелося об’єднуватися у загони, щоб захистити виробничі потужності від спроб порізати обладнання на брухт.
Хто побудував цукровий завод у Глобиному?
Цукровий завод на своїх землях у селі Глобине Кременчуцького повіту за участю акціонерного товариства понад 100 років тому збудував граф Олексій Васильович Капніст. Представник старовинного дворянського роду був відомим землевласником, який інвестував у розвиток сільського господарства та створення на території Полтавщини переробних підприємств. Цукровий завод у Глобиному був збудований з урахуванням потреби у переробленні великих обсягів цукрового буряку, який вирощували в регіоні. Граф вклав у підприємство величезні кошти, що зробило його на той час одним із найбільших заводів на Полтавщині.
У перший сезон на підприємстві було вироблено 464 000 пудів цукру. За добу перероблялося близько 550 тонн буряку, з якого варили приблизно 50 тонн цукру. На той час цукровий завод у Глобиному був одним із найпотужніших у Полтавській губернії.
Варто зазначити, що після початку Першої світової війни в країні було запроваджено так званий «сухий закон». Значну частину робітників і селян було мобілізовано до армії, що призвело до скорочення посівів цукрового буряку та ускладнило роботу цукрової промисловості.
Глобинський цукровий завод у роки СРСР
У Глобиному радянська влада була встановлена у січні 1918 року. Проте вже у квітні цього ж року містечко було окуповане німецькими військами, які залишалися на території населеного пункту до листопада 1918 року. До грудня 1919 року в Глобиному тривали бойові дії — це була громадянська війна. Пізніше, під час відновлення господарства повіту, було ухвалене рішення про використання вцілілого обладнання цукрових заводів регіону, що припинили роботу, для відновлення тих об’єктів, які ще можна було врятувати.
У лютому 1920 року цукрове підприємство за допомогою Київського машинобудівного заводу було введено в експлуатацію. У наступні роки частину своєї продукції воно передавало на благодійну допомогу. Крім того, завод підтримував інші регіони. Так, у січні 1924 року завод постачав цукор селу Малі Кринки, а згодом передавав продукцію підшефному шпиталю та військовій частині у Києві.
1930-ті роки стали для підприємства стратегічними. Цукровий завод у Глобиному продовжував працювати, попри голод і колективізацію. Ба більше, незадовго до Другої світової війни на заводі провели технічне переозброєння. Завдяки цьому підприємство почало видавати рекордні на той момент 10,5 тисячі тонн цукру за сезон.
Глобинський цукровий завод у роки Другої світової війни
У вересні 1941 року Глобине потрапило під окупацію німецьких військ, що стало переломним моментом в історії міста. Протягом майже двох років, до осені 1943-го, населений пункт перебував під жорстким контролем нацистської Німеччини. Цей період залишив глибокий слід у долі Глобинського цукрового заводу. Однією з найстрашніших подій на території підприємства стало створення німцями концентраційного табору для радянських військовополонених. Тисячі солдатів Червоної армії, які потрапили у полон, були привезені на завод, де зазнавали жорстоких катувань. Прямо на території підприємства були замордовані або розстріляні сотні радянських військових.
Наприкінці 1943 року, коли радянські війська почали звільнення Полтавщини, німецькі загарбники залишили Глобине. Відступаючи, вони знищили все, що могли. Глобинський цукровий завод було зруйновано. Разом із ним постраждали й інші підприємства міста, що суттєво уповільнило його відновлення.
Після закінчення війни розпочався довгий і складний період з відновлення зруйнованого заводу. Значну частину відновлювальних робіт виконували жінки та молодь. У повоєнний період працівники, що повернулися з фронту, взялися за модернізацію підприємства. Цукровари почали вдосконалювати технологічну схему виробництва цукру та автоматизувати процеси.
Поступово завод повернув свою функціональність. Працівники впроваджували нові методи у процес виробництва, що дозволило суттєво підвищити продуктивність та покращити якість продукції. Крім цього, у повоєнний час розпочалася автоматизація виробництва, що стало важливим кроком на шляху до модернізації заводу та підвищення його конкурентоспроможності.
Завод у середині 1970-х років
До середини 1970-х років Глобинський цукровий завод зазнав значних перетворень і став одним із найпотужніших підприємств регіону. За цей період він був повністю реконструйований та модернізований, що дозволило суттєво збільшити його виробничі потужності. Завод міг переробляти до 3 000 тонн цукрових буряків на добу — це було велике досягнення для того часу. Така продуктивність зробила підприємство важливою ланкою в ланцюзі цукрової промисловості не лише на Полтавщині, а й в усій Україні.
На реконструкцію заводу були спрямовані значні фінансові ресурси. На оновлення обладнання, реконструкцію цехів і покращення інфраструктури підприємства витратили понад 12 000 000 рублів. Завдяки цим інвестиціям завод перетворився на сучасний і високоефективний виробничий об’єкт, здатний задовольнити зростальний попит населення на цукор. Від початкової будівлі, зведеної графом Капністом, на території підприємства залишився лише старий корпус із вибитою на стіні датою — «1911 рік».
У той період на завод було покладено значне соціальне навантаження. Підприємство утримувало збудовані за власний кошт житлові будинки, опікувалося школою та дитячим садком, які вважалися найкращими у Глобиному. Ба більше, завод забезпечував роботою не лише сотні місцевих жителів, а й мешканців навколишніх господарств, які вирощували буряки й постачали їх як сировину.
Період приватизації
Наприкінці 1990-х років добре налагоджена за десятиліття схема виробництва цукру опинилася під загрозою знищення. Глобинський завод міг повністю зникнути з цукрової карти України, повторивши долю десятків інших підприємств, які цілеспрямовано довели до банкрутства й пустили на металолом. Як згадував в одному з інтерв’ю Олександр Яковенко, який очолив завод у 1998 році, у той час керівництву надходили тисячі дзвінків і численні погрози. Подібні підприємства тоді масово закривалися.
При цьому на Глобинському заводі ще трималася вся соціальна інфраструктура. Лише на опалення житлових будинків потрібно було близько двох мільйонів гривень. Фактично відбулося захоплення підприємства. Колектив володів лише близько 8% акцій, і на районному рівні завод нікому не був цікавий. У підсумку ті, хто взявся контролювати завод, втратили його вже за два роки.
Жоден із ділків, які отримали підприємство, не мав уявлення, як воно функціонує. Почався масовий відтік кадрів. Під новим керівництвом завод пропрацював лише два сезони. За цей час було вирізано мазутні та молоткові баки, а також усе, що можна було здати на металолом. Нові керівники накопичили купу боргів і просто зникли.
Однак працівники не здалися. Вони чинили спротив і не дозволяли знищити обладнання. За словами Олександра Яковенка, цукровари — це особлива каста. У них не лише єдність, а й інший рівень свідомості. Вони створили ініціативну групу, оббивали пороги владних кабінетів і, зрештою, не дали загинути заводу.
У 2000-х роках, ймовірно, саме ці активні дії працівників вивели їх на керівництво агропромислового холдингу «Астарта-Київ». Компанія погодилась інвестувати кошти в підприємство, що занепадало. Яковенко переконаний: якби не активна позиція цукроварів, сьогодні Глобинського цукрового заводу вже б не існувало.