Василь Сухомлинський відомий у багатьох куточках світу як творець «Школи радості» — дошкільної програми, яка проводилася майже повністю на свіжому повітрі і відповідала всім потребам дітей: фізичним, емоційним, інтелектуальним і духовним. Його школа в маленькому селі Павлиш стала освітнім магнітом, який притягував тисячі відвідувачів, а його книги читали мільйони. Його ідеалізм і глибока любов до дітей лягли в основу розробки цілісної системи освіти, яка відводила велике значення здоров’ю дітей, їх моральному та естетичному розвитку, а також інтелектуальному та професійному розвитку. Далі на poltava.one.
Як Друга світова війна сформувала погляди Сухомлинського
Сухомлинський народився 1918 року в центральній Україні, у розпал громадянської війни. У підлітковому віці він пережив голод, який убив мільйони українців, у тому числі принаймні одного з його близьких друзів. Спочатку навчався в медичному училищі в Кременчуці, згодом на літературному факультеті Полтавського педагогічного інституту. Далі він згадуватиме його з теплотою та ніжністю: “Тут педагогіка була не засушеними висновками, а живою яскравою розповіддю про мистецтво виховання, про методи впливу на свідомість і почуття»”. Разом з тим працював вчителем в сільській школі.
Коли в 1941 році розпочалася Друга Світова війна, молодого шкільного вчителя Сухомлинського призвали воювати. Він мало не загинув на полі бою — йому ледь не відірвало руку, і до кінця свого відносно короткого життя він носив у грудях осколки. Непридатний до подальшої військової служби, він працював директором школи на Уралі, поки його батьківщина не була звільнена від німецької окупації в 1944 році.
У той час надійшли листи від його родичів, у яких повідомлялося, що його батько помер, а його молоду дружину з дитиною вбили гестапівці. Коли Сухомлинський дізнався про обставини смерті своєї дружини, він мало не збожеволів — не міг зрозуміти, як хтось від матері народжений міг чинити такі звірства.
Такі переживання легко могли перетворити його на зневірену людину, але з страждань Сухомлинського народилося гаряче бажання розробити методику виховання, яка б виховувала справжню людяність і робила нелюдську поведінку огидною. Сухомлинський прийшов до переконання, що він живе на зорі «епохи людства», і що в майбутньому люди не знатимуть, як це вбивати людей. І згодом Сухомлинському вдалося втілити свої мрії в життя у власній школі.
Якою була школа Сухомлинського в Павлиші
Сухомлинський одружився вдруге, виховував двох дітей. З 1948 року і до смерті у 1970 року був директором загальноосвітньої школи в селі Павлиш, неподалік від якого він народився.
Він був надзвичайно самодисциплінованим, з дивовижною працездатністю. Як директор показував приклад, брав на себе відповідальність за дошкільну групу, викладав свій предмет – українську мову та літературу, наставляв молодих педагогів — відвідував їхні уроки та запрошував до себе.
Він підтримував тісні стосунки з батьками, багато з яких були колишніми студентами, і двічі на місяць читав лекції про виховання дітей, звертаючись до потреб дітей різного віку від дошкільного до старшого шкільного віку.
Щодня з 4 до 8 ранку він писав про свій досвід, створивши понад 500 статей і 30 книг, багато з яких були опубліковані посмертно. Тисячі вчителів відвідали його школу і написали щирі слова захвату про те, що вони там побачили.
Уся творчість Сухомлинського порушує глибокі питання про те, що означає бути людиною — емоційно, у стосунках з іншими; інтелектуально, у дослідженні Всесвіту; і професійно, у зусиллях служити людству та залишити слід на землі.
Усі його твори засновані на його власному досвіді та містять яскраві описи його взаємодії зі студентами. Вони були перекладені багатьма мовами та надихали покоління педагогів у всьому світі, особливо на пострадянському просторі та Китаї, але цей вплив було важко здобути.
Ціннісна система виховання Сухомлинського
Сухомлинський був педагогом-гуманістом, який вбачав мету у вихованні справді гуманної людини. Стрижнем системи виховання Сухомлинського був його підхід до морального виховання, який передбачав розуміння краси природи, мистецтва та людських стосунків, заохочення учнів до відповідальності за те, що їх оточувало. Сухомлинський учив своїх, що найдорожче в житті — це людина, і що немає більшої честі, як дарувати радість іншим людям. Він навчав вихованців приносити радість іншим людям, а особливо своїм сім’ям, прагнути створювати красу в собі та в оточенні. У підході Сухомлинського був дуже тісний зв’язок між моральним і естетичним вихованням.
Іншим аспектом був розвиток інтелекту, так що горизонти розуму ставали все ширшими, поступово охоплюючи весь світ і сягаючи в глибини космосу. Сухомлинський не міг погодитися з тими, хто прагнув надати освіті суто утилітарної спрямованості, хто вважав, що знання варті лише тоді, коли вони знаходять безпосереднє застосування на виробництві. Для нього вивчення іноземних мов і астрономії було необхідним для того, щоб людина могла оцінити світ, частиною якого вона була, і розширити свій розум.
Особлива увага здоров’ю
Основою будь-якого розвитку особистості є здоров’я, і Сухомлинський приділяв велику увагу тому, щоб діти були здоровими, особливо в ранньому дитинстві, коли формується характер.
Сухомлинський тісно співпрацював з батьками, щоб діти, яких він навчав, були здоровими. Він дав поради щодо розпорядку дня, дієти, фізичних вправ та гігієни. За два роки до школи дітей проходили медичні огляди, тож будь-які проблеми зі здоров’ям можна було вирішити задовго до того, як діти почали навчання. Особлива увага приділялася поставі учнів, забезпеченню відповідних розмірів меблями. Багато уроків проводилися на відкритому повітрі під час екскурсій або в спеціально побудованих «зелених класах».
Чому радянська система не приймала концепцію педагога
Деякі підходи Сухомлинського суперечили панівним тенденціям радянської освіти. Після усунення Микити Хрущова з поста лідера Комуністичної партії наприкінці 1960-х років Сухомлинський отримав багато критики за свої методи викладання.
Інший відомий педагог, Антон Макаренко, який дуже ефективно працював з колоніями безпритульної молоді в 1920-х і 30-х роках, виступав за сувору дисципліну, коли потреби особистості вважалися нижчими за потреби колективу.
Сухомлинський відстоював такий підхід, коли колектив сприяв зростанню кожної особистості, наголошував на необхідності виховання співпереживання з раннього віку.
«Як важливо навчити маленьких дітей розпізнавати по очах, рухам і мові оточуючення людей горе і радість, розчарування і занепокоєння, тривогу і збентеження», — писав Сухомлинський.
«Якщо ми цю роботу не проведемо, то людина може вирости байдужим. Зберіть 30 таких дурнів разом, і вийде «колектив», але який? Це буде сліпа, бездушна сила, готова затоптати людину в землю».
За Хрущова, який сам був українцем, робота Сухомлинського процвітала. Коли на зміну Хрущова прийшов Леонід Брежнєв, настав період відносного посилення ідеологічного контролю, а з 1967 року Сухомлинський піддався низці нападок у пресі, його звинувачували в «абстрактному гуманізмі» (на відміну від «соціалістичного гуманізму»).