Як Лубенський завод “Мотор Січ” став флагманом верстатобудівництва на Полтавщині

127 років працює Лубенський верстатобудівний завод. Він пережив дві війни, зміну влади, зміну місце розташування, але залишився осередком копіткої праці та виробничого ентузіазму. Нині, повідомляє сайт poltava.one про нього знає вся Україна. А ветерани заводу з теплом згадують свої перемоги, відкриття  і пишаються внеском у розвиток машинобудівної галузі країни. 

Перебудови, переїзди, переіменування – початок історії заводу

 Історія Лубенського верстатобудівного заводу почалася 1895 року. Він був створений у місті Кременець Волинської губернії як чавуноливарний і механічний завод “Овадіс і К.”. Його засновниками були Овадіс, Вайнберг і Перельмутер.

Щоб уникнути банкрутства, комерсанти об’єдналися у товариство “Фенікс”, його правління знаходилося у Санкт-Петербурзі. До початку Першої світової війни завод ремонтував сільськогосподарські знаряддя, виробляв чавунне і мідне литво, а також виготовляв токарні і стругальні верстати найпростіших типів. Влітку 1915 року, коли фронт наблизився до Кременця, завод був евакуйований до Лубен. Розмістили його на території олійниці Требелєва, там він приступив до виготовлення токарних верстатів. 

Навесні 1916 року почалося будівництво заводу в північно-західній частині міста на землі, куплені у поміщика Шемета. Ливарний, модельний і ковальський цехи було споруджено під одним дахом. Завод, крім токарних, став випускати і стругальні верстати та виконувати замовлення на ремонт сільськогосподарських машин, виготовляти деталі.

Наприкінці 1918 року його купи поміщик Л. П. Климов. У 1919 році, після встановлення радянської влади, завод “Фенікс” націоналізували і передали Лубенському окрраднаргоспу.

У 1923 році завод законсервували на рік. Після відновлення ефективність заводу була невеликою, тут випускалось щомісяця по 10-12 верстатів. У 1926 році отримує назву “Комунар”. Перед цим на заводі була здійснена реконструкція. 1935 року переходить у підпорядкування Головного управління верстатобудівництва, опісля став випускати удосконаленні верстати.

З початком Другої світової війни завод був евакуйований на станцію Саракташ Оренбурзької області. Зразу після визволення Лубен почалося будівництво нового заводу, проте і в Сарактасі завод залишився функціонувати. 

Новий завод у Лубнах запрацював у 1944 році. У наступні роки потужність “Комунара” зростала і розширювалася номенклатура верстатів. З кінця 50-х років завод став спеціалізуватися на виготовленні спеціальних шліфувальних та універсальних круглих шліфувальних верстатів. 

Крім того, у 90-х роках випускав ряд виробів для народного споживання. Завод часто працював у 3 зміни, щоб виконувати всі замовлення. У 80-х роках ХХ століття був налагоджений експорт верстатів у 53 країни світу. Загалом на рахунку заводу 75 країн-імпортерів, представників Азії, Америки і Європи. 

Завод у роки перебудови та в незалежній Україні

У 90-х роках почалися почався період занепаду багатьох українських підприємств. 

З розпадом СРСР ефективність заводу “Комунар” також упала. Але завдяки вдалому керівництву і освоєнню нових верстатів завод не припинив свою роботу і забезпечив стабільний економічний стан виробництва у період перебудови.

У 1994 році працівники заводу утворили акціонерне товариство «Шліфверст». Це дозволило кожному акціонеру усвідомити свою важливість і роль у спільній справі. У ці роки на заводі працювали талановиті інженери-конструктори та слюсарі, які постійно вдосконалювати свої навички і освоювали нові техніки. 

У 1995 році продукцію завод презентував на Міжнародній виставці в Мадриді, де отримав Почесну грамоту та “Міжнародну золоту зірку”. 

3 квітня 2012 року Лубенський верстатобудівний завод увійшов до складу АТ “Мотор Січ”. Це дозволило виробництву вийти на новий рівень та налагоджувати співпрацю з міжнародними та українськими партнерами. Крім різноманіття устаткування, яке виробляє завод, основною продукцію його, як і раніше, є круглі шліфувальні верстати. Вони визначаються економічністю, точністю, зручністю та сучасним дизайном.

More from author

Млинарство на Полтавщині — правічне й містичне ремесло

Млинарство — одне з правічних ремесел в Україні. Збіжжя здавна мололи вручну з допомогою жорен. А в часи Середньовіччя  цей процес прогресував до використання...

Від книгозбірні графа Попова до сьогодення: історія бібліотечної справи на Решетилівщині

Історія розвитку бібліотечної справи на Решетилівщині говорить, що найпершою у Решетилівці була доволі велика бібліотека графа Василя Степановича Попова — очільника військово похідної канцелярії...

За що полтавці шанують Володимира Короленка?

На честь Володимира Короленка у Полтаві названо багато топонімів і найвідоміший педагогічний університет області. Ми не вивчаємо художні твори письменника в шкільній програмі і...