Мало хто знає, але з Лубен вийшло багато українських науковців та митців. Ще сотні років тому у місті приділялася велика увага навчанню та були створені всі відповідні умови.меценати та багатії вважали за честь спонсорувати освітні установи та започаткували одні з найбільших стипендій у Полтавській губернії.
Вперше тут встановлено метеорологічну станцію при гімназії, коштом небайдужих дворян. Лубни вважалися перспективним містом для побудови вчительської кар’єри. У місті, повідомляє сайт poltava.one, й досі живуть нащадки видатних українських педагогів.
Заклад, з якого почалася середня освіта в Лубнах та перший інститут
Історія середніх освітніх закладів у Лубнах починається з повітового училища. Було відкрите у 1814 році для підготовки дітей всіх станів до вступу у гімназію. Училище мало дворічний курс навчання. А згідно зі статутом 1828 року кількість предметів була зменшена і таким чином перервано програмний зв’язок з наступною освітою у гімназіях.
З 1833 року було введено трирічний курс навчання. На час відкриття до училища вступило 43 хлопчики. У 1844 році навчалися 45. У 1865 році заснований педагогічний клас для підготовки вчителів для народних шкіл. Училище утримувалися коштом держави, навчання було там безкоштовним. Містилися в найманому приміщенні, а у 1879 році на базі повітового училища було відкрито двокласне лубенське міське училище.
У Лубнах навіть був відкритий учительський інститут. Щоправда, проіснував недовго, з 1935 до 1941 року. Навчальний заклад готував вчителів 5-7 класів загальноосвітньої школи з фізики, математики та інших природознавчих наук.
Трансформація повітового училища на міське, а згодом на вище початкове
У 1879 році в Лубнах утворився заклад підвищеного типу на базі повітового училища. Спочатку міське училище було двокласним, з 1903 року — трикласним, з 1908 року чотирикласним з шестирічним курсом навчання. До міського училища приймалися діти не молодші 7 років. А після закінчення випускники мали право вступу до нижчих професійних шкіл і на педагогічні курси.
У 1889 році в училищі навчалося 58 учнів, а через 20 років їх кількість зросла до 181. На відміну від повітового училища, у міському вже знімалася плата за навчання у розмірі 10 карбованців на рік.
Педагогічний колектив складався з випускників духових семінарій, гімназій і Глухівського учительського інституту. Тут діяла педагогічна рада. Крім того, при училищі були відкриті фізичний кабінет і бібліотека. Воно містилися у двох державних будинках по вулиці Полтавській (нині Ярослава Мудрого).
А у 1913 році училище перетворене на лубенське вище початкове училище. Яке мало 4 класи. Сюди приймалися діти 10-13 років, що закінчили початкову школу. Училище утримувалися коштом держави і плати за навчання. На 1916 рік налічувалося 180 учнів.
Лубенська жіноча гімназія
У 1878 році була відкрита Лубенська жіноча гімназія у складі чотирьох класів. За 2 роки перетворена у повну гімназію. Навчальний заклад мав 8-річний курс навчання з 2 підготовчими і 8-м педагогічним класом. З основних класів два було паралельними.
До гімназії приймалися дівчата всіх станів і віросповідань. А випускниці отримували атестат на звання вчителя початкової школи та молодших класів жіночої гімназії, 8-й педагогічний клас давав право на звання домашньої вчительки, а дівчаткам що отримували золоту медаль — домашньої наставниці.
На кінець ХІХ століття в школі налічувалося 128 учениць, у 1909 році кількість зросла до 382, у 1915 — 460, у 1917 році навчалося 520 дівчат. Серед них були діти із селянських родин, козацьких, міщанських і цехових, значно менше дівчаток вихідців з купецьких та духовенських родин. 160 учениць діти особистих дворян і чиновників, 18 родових дворян.
Навчання було платним і досить вартісним на той час – 40-80 карбованців на рік. В гімназії діяли пансіон, бібліотека, фізичний кабінет та клас для малювання. А під час канікул дівчатам проводили екскурсії до Москви, Саратова, Нижнього Новгорода, Самари, Троїцько-Сергіївської лаври та Іпатіївського монастиря.
До 1880 року гімназія утримувалася коштом міста, потім коштам держави, губернського та повітового земства і плати за навчання. Персонал гімназії нарахував 34 вчителі. Переважно це були випускники жіночих гімназій, Московського та Новоросійського університетів. Членом попечительської ради був земський діяч І. М. Леонтович. Гімназія містилася спершу в найманому, потім власному, спеціально для неї збудованому двоповерховому будинку. А у 1908 році побудовано двоповерховий корпус. Лубенську жіночу гімназію закінчила українська поетеса Ганна Супруненко.
Чим різнилася чоловіча гімназія від жіночої
Лубенську чоловічу гімназію було відкрито дещо раніше, за жіночу. Вона почала працювати в 1872 році, але клопотання про заснування розпочалося ще на початку 60-х років. До 1881 року гімназія утримувалася виключно на кошти Полтавського губернського земства. Мала восьмирічний курс навчання, з 1 підготовчим та 5 паралельними класами.
Наприкінці ХІХ століття кількість учнів складала 210 осіб, у 1909 році — 342, 1917 році – 540 учнів. Найбільше з них було дітей особистих дворян і чиновників та вихідців із міщанських і цехових родин. Крім того, навчалися діти селян, козаків, почесних громадян і купців, духовенства, нащадкових дворян.
При гімназії існували учнівські квартири. Оплата за навчання становила 50-60 карбованців на рік. Тут навіть було встановлено кілька стипендій з пожертви місцевих жителів: дві стипендії надвірного радника Мизевського, дев’ять стипендій місцевого дворянства, і стипендія колезького асесора Величка. Гімназія утримувалася коштом держави, повітового земства і плати за навчання. Містилася у двоповерховому цегляному будинку на Гімназичній площі, який належав Полтавському губернському земству.
Що прославило чоловічу гімназію: метеологічна станція та відомі вихідці
При гімназії діяла метеорологічна станція з 44 приладами, відомості з якої надходили до Головної фізичної обсерваторії та Київського і Новоросійського університетів. Станція була відкрита на кошти дворянина полтавської губернії П. К. Величка, а устаткування закупив його брат Ф. К. Величковський – помічник начальника головного штабу і член військової ради Росії. На той час це була єдина гімнастична метеостанція.
Першим директором гімназії був відомий український етнограф і фольклорист Матвій Номис. Зокрема. вчений прославився тим, що зібрав матеріал про побут, звичаї та обряди, співпрацював з журналами “Руская беседа” та “Основа”.
Учителями гімназії працювали випускники університетів, Ніжинського історико-філологічного інституту. Серед відомих педагогів гімназії Ф. І. Камінський – історик і археолог, Я. Г. Мищенко — вчитель латинської мови, перекладач античних творів. У гімназії навчалися українські письменники М. Г. Філянський, О. В. Донченко, український композитор і етнограф Б. В. Підгорецький, громадський діяч А. І. Савенко, Вчений-хімік О. Є. Чичибабін. Гімназію закінчили В. Ф. Лазурський — фахівець зі західноєвропейської літератури, який був домашнім учителем сім’ї Толстих та його брат О. Ф. Лазурський — один із основоположників експериментальної психології, український архівіст і музейний працівник А. П. Шелухин.