Як в Лубенській республіці з’явилася перша в Лівобережній Україні україномовна газета

Істотним здобутком українців на початку ХХ ст. стало заснування україномовної періодики, пронизаної духом боротьби за соціальні й національні права. “Українська” проблема, повідомляє сайт poltava.one, стала головною у суспільно-політичній спрямованості та змістовому наповненні першої газети-тижневика “Хлібороб”, що виходила українською мовою в місті Лубни, та яка обрала за мету боротьбу за відміну заборон українських форм життя в українських землях у складі Російської імперії.

Мужицька мова, якою не розмовляють вчителі, попи й фельдшери

Історичне минуле Наддніпрянської України, до якої історично й географічно належить Полтавщина, на початку ХХ ст. було тісно вплетене в суспільно-політичне й економічне життя Російської імперії. Національна політика самодержавства не визнавала права українців на вільне функціонування української мови в освіті, офіційному справочинстві, в галузі друкованого слова.

До того ж ця політика створила спотворений стереотип в свідомості селянства про те, що українська мова – “мужицька”, яка не відкриває будь-якої перспективи в майбутньому. Неосвічені й залякані селяни не підтримували прагнення української інтелігенції щодо переходу дітей навчатись рідною мовою, хоча б у народних початкових школах. 

Наприклад, присутні на зібранні Кременчуцького повітового земства представники від селянських громад під час розгляду питання запровадити українську мову виступили з категоричним запереченням. Вони мотивували своє рішення тим, що їхні діти, не засвоївши панської, тобто російської мови, навіки залишаться мужиками, не зможуть вибитися в люди: вивчитися на вчителів, попів, фельдшерів тощо.

1% україномовної преси та Лубенська республіка

Якщо звернутися до статистичних показників ситуації з україномовною пресою на початку ХХ ст. на території Наддніпрянщини, неважко зробити висновок про її катастрофічний стан. Наприклад, всього від часу зародження періодичного друку (в Одесі від 1809 р., Харкові – 1812 р., Києві – 1835 р., у більшості губерній – від 1838 р. від дати заснування офіційних “Губернских ведомостей”) до 1917 р. побачили світ понад три тисячі газет і журналів. При цьому відсоток україномовної преси становив 0,06 %.

Заснування газети “Хлібороб” збіглося в часі з активізацією революційного руху в масштабах імперії. У місті Лубни революційні сили, репрезентовані українськими, російськими та єврейськими організаціями, восени 1905 р. створили Центральний комітет лубенських організацій, що за висновком поліції поставив за мету своєї діяльності насильне, шляхом збройного повстання, повалення встановленого в Російській імперії основними законами державного ладу і встановлення в Росії демократичної республіки. 

Прикметно, що Комітет зумів очолити протестний рух, і у грудні 1905 р. влада в місті фактично перейшла до його рук, виникла так звана “Лубенська республіка”. У роботі комітету брали участь В. Шемет, М. Шемет, А. Лівицький, М. Бакайченко, М. Коренецький, Д. Піщанський та ін., яких згодом притягнули до судової відповідальності.

Заснування “Хлібороба”

Заснування “Хлібороба” нерозривно пов’язане з лубенською родиною Шеметів, зокрема діяльністю братів Володимира та Миколи. Маючи університетську освіту, вони спільно з М. Поршем, В. Дорошенком, А. Лівицьким та ін. заснували в Лубнах громаду Революційної Української Партії та здобули високий авторитет не лише завдяки освіченості, але й повазі до української мови і традицій.

Микола Шемет був активним учасником підготовки й організації відкриття пам’ятника І. Котляревському, побувавши у європейських країнах, ознайомився з іншими політичними цінностями. Обидва були прихильниками демократичних ідей. За твердженням одного з лідерів Української Радикально-демократичної партії П. Стебницького, політичні погляди братів Шеметів і їхнього дітища газети “Хлібороб” стояли на програмових засадах цієї політичної сили. 

 Тоді ж, на власні кошти, нікого не спитавши, В. Шемет започаткував тижневик “Хлібороб”. Володимир і Микола Шемети були не лише видавцями, але й авторами переважної більшості писаних матеріалів, редагували хроніку та дописи кореспондентів. Щоб усвідомити історичне значення тижневика “Хлібороб”, який виходив упродовж листопада – грудня 1905 р. й був заборонений після виходу п’ятого випуску, важливо проаналізувати його зміст. Саме у статтях і публікаціях чітко простежується суспільно-політична спрямованість видання, його соціальні пріоритети, протестні настрої, україноцентричний характер. 

Чи тільки хліборобські теми піднімав “Хлібороб”

Володимир і Микола Шемети були представниками української політичної еліти, що сформувала власні соціально-політичні погляди під впливом і ліберальної, і революційної ідеології. То ж на сторінках тижневика публікували партійну хроніку, зокрема, про робітничі збори в Лубнах, скликані місцевою організацією Революційної Української Партії, з’їзд Української Радикально-демократичної Партії. Якщо РУП порушувала передусім питання соціального характеру – тривалості робочого дня, покращення умов праці, її оплати тощо, то УРДП, окрім питання внутрішнього об’єднання, здебільшого вела мову про загальнодемократичні права, зокрема як засновувати культурні товариства, творити кафедри “української мови, письменства та історії” у Київському, Харківському, Одеському університетах, організовувати “Просвіти” тощо.

Провідне місце на шпальтах “Хлібороба” займала селянська проблематика. Зміст і структуру публікацій диктували нагальні невирішені питання, потреба самоорганізації селянства, боротьба за власні права і землю. Аграрне питання так і залишилося найгострішим для селянства. Разом з тим боротьбу за землю селяни тісно пов’язували з вимогою політичних прав для українців. Володимир Шемет, який був обраний депутатом Державної Думи від Полтавщини, з її трибуни говорив: “У свідомості селянства України поняття “земля” нерозривно пов’язане з поняттям “воля” у розумінні широкої демократичної автономії для України”. 

Не можна видавати однакові для всіх народів закони

Однією з головних ідей видавців “Хлібороба” був заклик до самоорганізації селянства. Третє число газети вмістило статтю “Заклик до селян”, де фактично пропонується альтернатива стихійним бунтам і погромам поміщицьких маєтків.

Видавці газети не лише констатували гостроту національного питання в Російській імперії, але й друкували матеріали, що знайомили читачів з механізмами, як його вирішувати. Редакційна стаття “Про автономію”, вміщена у числі п’ятому показує, що для Володимира та Миколи Шеметів оптимальною моделлю майбутнього устрою імперії є її демократизація з наданням автономії національним територіям і народам. Передчасно ідеалізуючи перспективи розвитку Росії як вільної, молодої, свободолюбивої, в якій народ вже позбувся гніту самодержавно-поліцейського, вони висували завдання одночасного скасування також національного централізму, тобто гніту національного”. 

Автори підкреслювали, що всі народи мають різний історичний досвід, культуру, традиції, які слід поважати центральній владі, враховувати природно-кліматичні відмінності територій і розвивати господарську спеціалізацію. Враховуючи всі відмінності, не можна видавати однакових для всіх народів законів, бо умови життя, а разом з ними і потреби народні неоднакові.

More from author

Як Полтавський медичний коледж навчає студентів у усієї України 

Чому студенти з інших регіонів країни, де є заклади такого ж спрямування, з’їжджаються на навчання до Полтавського медичного коледжу давно перестало бути загадкою. Всі...

Полтавський коледж мистецтв імені Миколи Лисенка – лінивим тут не місце

Полтавський коледж мистецтв імені Миколи Лисенка входить в число найстаріших в Україні вищих мистецьких навчальних закладів. Протягом усієї історії навчання та педагогічна діяльність тут...

Полтавський державний аграрний університет: місія – зміцнювати економіку країни

Понад століття Полтавський державний аграрний університет готує висококваліфікованих спеціалістів для всіх галузей сільського господарства та економіки нашої держави, творчих та інтелігентних людей, відомих в...
.,.,.,.