У XIX столітті Полтавщина переживала важливі економічні та соціальні перетворення. Попри аграрну специфіку у регіоні почало формуватися та розвиватися приватне підприємництво. Розвиток охопив торгівлю, ремесла, поміщицьке господарство та зароджувані промислові підприємства. В умовах реформ, скасування кріпосного права та появи нових фінансових інститутів підприємництво на Полтавщині стало важливим чинником регіонального розвитку. У цій статті ми дізнаємося, яким був бізнес у регіоні, хто стояв у джерел підприємництва та як змінювалося ділове життя Полтавщини протягом XIX століття. Далі на poltava.one.
Якою була Україна в першій половині XIX століття?
У першій половині XIX століття всі українські землі входили до складу Російської імперії. Україна тоді офіційно називалася Малоросією, хоча окремі регіони мали свої назви. Наприклад, Лівобережну частину називали Гетьманщиною, а південні території — Новоросією. Таким чином, економіка України у той період була невіддільною частиною економіки Російської імперії. Цей період характеризувався розпадом феодально-кріпосницького ладу та поступовим становленням капіталістичних відносин. Ці процеси почали проявлятися ще наприкінці XVIII століття, але в XIX столітті вони посилилися. До середини століття феодальна система Російської імперії переживала глибоку кризу. Основною галуззю економіки України все ще залишалося сільське господарство.
В аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння, яке охоплювало близько 75% українських земель у складі імперії. Однак поміщицькі господарства в більшості своїй перебували в занепаді. Це проявлялося в посиленій експлуатації селян, низькому рівні організації праці та технологічному застої. Фінансове становище поміщиків погіршувалося: їхня заборгованість перед державою зростала і до середини століття досягла 83 мільйонів рублів. Наприкінці 1850-х років кожен четвертий маєток був заставлений.
Селянські верстви та трудові реалії
У дореформений період основними верствами населення були поміщицькі та державні селяни. Важливу соціальну групу також становили козаки, перетворені на військових поселенців. Безземельних та розорених селян поміщики переводили до розряду дворових, які постійно працювали на панському дворі.
На Лівобережжі переважали поміщицькі селяни. У 1797 році був ухвалений закон, який установлював триденну панщину, однак на практиці селяни відробляли по 4–6 днів на тиждень. Крім того, вони були зобов’язані виконувати додаткові повинності (наприклад, будівельні дні) та платити як грошовий, так і натуральний оброк.
Державні селяни вважалися особисто вільними. Залежно від виконуваних повинностей вони поділялися на дві групи — тих, хто платив оброк, та тих, хто залишався на господарському становищі. На сплату податків у селян йшло до 40% доходів. Більшість із них не могли впоратися з таким тягарем: розпродавали майно, розорялися і ставали наймитами.
Аграрна орієнтація Полтавщини
Розвиток сільськогосподарського сектору регіону відбувався екстенсивним шляхом — внаслідок збільшення площ оброблюваних земель. Водночас у феодальних володіннях, які продовжували існувати коштом експлуатації селян, спостерігалися певні зміни. Поміщикам доводилося адаптуватися до потреб ринку, удосконалюючи технічні засоби виробництва та спеціалізуючи господарства. До середини XIX століття в поміщицьких володіннях вироблялося близько 90% товарного хліба. Одночасно з цим розширювалися посівні площі під технічні культури, що мали попит з боку зростальної промисловості. Для регіону було характерне вирощування тютюну та конопель.
Основу економіки Полтавщини становило землеробство. Полтавці переважно вирощували зернові культури: пшеницю, ячмінь, жито та просо. Високі врожаї забезпечувалися завдяки родючим чорноземам, що дозволяло задовольняти не лише потреби регіону, але й експортувати продукцію до інших областей. Ці угоди здійснювалися через ринки великих міст.
Крім того, на Полтавщині значну роль відігравало скотарство. У регіоні активно розводили велику рогату худобу, а також коней і свиней. У селах розвивалися й кустарні промисли, такі як млинарство, ткацтво, гончарство та бондарство. Хоча на індустріальний рівень ці сектори не вийшли, вони були важливим доповненням до економіки Полтавщини.
Вплив реформ 1861 року на Полтавщину
Значні економічні зміни в регіоні сталися внаслідок реформ, проведених у другій половині XIX століття, зокрема аграрної реформи 1861 року, яка скасувала кріпосне право. На Полтавщині почав формуватися ринок вільної робочої сили, що сприяло розвитку капіталістичних відносин. Однак більша частина колишніх кріпаків у цей період залишалася або безземельною, або малоземельною, що сприяло зростанню соціальної напруги.
Ще одним важливим чинником стало створення нових адміністративних структур і розвиток транспортної інфраструктури. На Полтавщині почалося будівництво залізниць, які з’єднали регіон з іншими частинами Російської імперії. Це сприяло пожвавленню торгівлі, полегшило збут сільськогосподарської продукції та відіграло роль у появі перших промислових підприємств.
Таким чином, економіка Полтавщини в XIX столітті залишалася аграрною за своєю суттю, однак під впливом реформ і змін у державній політиці почала поступово трансформуватися в бік більш ринкових і капіталістичних форм господарювання.
Розвиток ремесел і мануфактур
У першій половині XIX століття важливе місце в економіці Полтавщини займало кустарне виробництво. Його основу становили вироби ручної роботи, які селяни та ремісники виготовляли в домашніх умовах. Найбільшою популярністю в регіоні користувалися гончарні, ткацькі, теслярські, ковальські та шкіряні промисли. Полтавці виробляли продукцію як для власних потреб, так і на продаж. Особливо славилися полтавські килими та вишивка, які мали попит не лише на Полтавщині, а й за її межами.
Кустарні вироби того часу вирізнялися високою якістю та оригінальним стилем. Вони поєднували традиції народного мистецтва і практичність. Полтавські ремісники передавали свої знання з покоління в покоління, що сприяло збереженню та розвитку ремісничих традицій.
Розвиток кустарного виробництва був тісно пов’язаний із ярмарковою торгівлею. Ярмарки та ринки відігравали важливу роль у збуті продукції. Найбільші ярмарки відбувалися в Полтаві, Миргороді, Лубнах і Кременчуці. На них збиралися продавці та покупці не лише з місцевих населених пунктів, а й з інших губерній. Ярмарки були не лише місцем торгівлі, а й центром обміну досвідом. Тут налагоджувалися зв’язки з великими купцями та постачальниками сировини, що сприяло розвитку кустарного виробництва та частковому перетворенню його на мануфактури, де використовували найману працю і здійснювали серійне виробництво.
Купецтво та торгівля на Полтавщині
Полтавщина здавна відігравала важливу роль у торгівельно-економічному житті всього Лівобережжя. Вигідне географічне розташування регіону — між великими центрами Києвом, Харковом та Дніпром — сприяло формуванню сталих торгівельних зв’язків. Основними напрямами торгівлі були постачання зерна, меду, сала, масла та іншої сільськогосподарської продукції. Крім того, економічному розвитку сприяв ріст регіональних ремесел, зокрема виробництва кераміки, шкіри, тканин, килимів і гончарних виробів. За полтавською продукцією на регулярно проведені ярмарки у Полтаві, Кременчуці, Миргороді та Лубнах приїжджали не тільки українські та російські торговці, а й купці з Польщі та Османської імперії.
Стійкі позиції на Полтавщині займало купецтво, що сприяло активному розвитку міст. Серед відомих купецьких династій варто згадати родину Чікалових із Кременчука — власників численних млинів і торгових крамниць. Значну роль у Полтаві відігравали купці Трегубови, які займалися постачанням текстилю та зерна, а також вкладали кошти в будівництво і розвиток міського господарства.
Багато представників купецтва ставали меценатами, жертвуючи гроші на будівництво лікарень, храмів і шкіл. Таким чином формувався потужний прошарок міської еліти, який не тільки займався розвитком бізнесу, а й відігравав важливу роль у культурному та суспільному житті регіону.
Земельна власність та підприємництво на Полтавщині в XIX столітті
Регіон у той час залишався переважно аграрним, тому земля відігравала важливу роль у соціальній та економічній структурі. Зазвичай нею володіли дворяни — зокрема нащадки козацької старшини, а також великі поміщики. У їхньому розпорядженні перебували тисячі гектарів родючих чорноземів. Після скасування кріпосного права у 1861 році в системі землеволодіння почалися зміни. Колишні селяни отримали не тільки свободу, а й право на землю.
Однак, як правило, отримати її можна було в обмеженому обсязі й лише за викуп, що сприяло появі заможних селян. Кулаки активно розвивали сільське господарство, вирощуючи зернові культури, розводячи худобу та здаючи частину землі в оренду.
На основі поміщицьких господарств на межі XIX–XX століть на Полтавщині почало розвиватися підприємництво. Поміщики відкривали цукрові заводи, млини, олійниці та винокурні.
Перші банки на Полтавщині
Банківська справа на українських землях, що в той період перебували під контролем Російської імперії, розпочалася зі створення державних банків. У 1860 році почали відкриватися відділення Державного банку Російської імперії у Києві, Харкові, Одесі та Полтаві. Згодом в Україні з’явилися іпотечні банки та відділення російських державних іпотечних банків — Селянського поземельного та Державного дворянського земельного.
В інтересах дворянського землеволодіння, для його розвитку та підтримки, у 1885 році у Полтаві відкрили відділення дворянського банку. Його керівником, як і у раніше заснованому селянському банку, з моменту їх відкриття й до червня 1906 року був полтавський дворянин і фінансист Дмитро Костянтинович Квітка — один із видатних громадських діячів. З часу заснування цих двох відділень дворянські збори кожні три роки обирали з поміж своїх членів двох представників правління з річним утриманням по 1 500 рублів.
Кредитні спілки також були досить популярними в той час. У 1869 році у Гадячі відкрили перше позичково-ощадне товариство. У 1895 році, після набрання чинності закону про створення установ дрібного кредиту, почали активно з’являтися кредитні спілки. Одну з перших таких організацій відкрили у селі Іванківці Полтавської губернії.
Ці установи забезпечували обслуговування торгівельних операцій, надавали кредити поміщикам і купцям, а також сприяли розвитку місцевої економіки. У 1860-х роках активно з’являлися позичково-ощадні товариства, які надавали дрібні кредити селянам та ремісникам, підтримуючи розвиток малого підприємництва.