Освіта на Полтавщині наприкінці XIX — на початку XX століття проходила важливий етап трансформації, зумовлений змінами в соціально-економічному та політичному житті України. Цей період став часом активних реформ: почала розвиватися мережа навчальних закладів різного рівня, що сприяло розширенню доступу до освіти для широких верств населення. Далі на poltava.one.
Значну роль у цьому процесі відігравали як зусилля держави щодо модернізації освітньої системи, так і розвиток народних шкіл, гімназій та спеціалізованих навчальних закладів. Попри складні умови — політичну нестабільність, соціальні потрясіння та нестачу ресурсів — освітня система Полтавщини продовжувала розвиватися, відкриваючи нові перспективи для молоді.
Початкова освіта на Полтавщині
Наприкінці XIX — на початку XX століття початкову освіту на Полтавщині можна було здобути в земських, церковнопарафіяльних, міських, міністерських та приватних навчальних закладах. У межах реформ 1860-х років уряд проголосив незалежність шкіл і дозволив відкривати їх приватним особам і громадським організаціям. Також жінкам надали право займатися викладацькою діяльністю.
За роботою початкових навчальних закладів на Полтавщині наглядала Полтавська дирекція народних училищ. Її очолював директор, якого затверджував міністр народної освіти й призначав піклувальник. Навчальний рік розпочинався 1 вересня у містах і з 1 по 15 жовтня — у сільській місцевості, іноді й пізніше. Завершувався він у містах на початку червня, а в селах — до 1 травня.
Земські початкові школи фінансувалися коштом земств та сільських громад. Їх кількість неухильно зростала: від 48 у 1871 році до 1773 у 1916 році. Наприклад, у 1887 році вже було 624 таких школи, в яких навчалося 45 657 учнів; у 1895 — 736 шкіл і 60 970 учнів; у 1907 — 1030 шкіл.
Хоча земства не мали права втручатися в навчальний процес, вони вирішували фінансові та господарські питання: забезпечували школи приміщеннями, наймали вчителів, постачали підручники, відкривали бібліотеки й книжкові крамниці. Приватні особи та громадські діячі також долучалися до фінансування. Земські школи вирізнялися високим рівнем викладання. Термін навчання спочатку становив 3 роки, а з 1890 року — 4 роки. Викладали основи релігії, російську мову, арифметику, спів. У багатьох школах учні також отримували трудові навички та опановували ремесла. Навчання здебільшого було безплатне.
Багато шкіл розміщувалися в тісних приміщеннях. Класи були переповнені: за партами одночасно могло перебувати 50–80 учнів. На початку XX століття почали зводити школи в українському національному архітектурному стилі. Учителями зазвичай були випускники гімназій, учительських і духовних семінарій, єпархіальних училищ, приватних закладів. Це, як правило, були інтелігенти в першому поколінні. Серед них переважали жінки.
Матеріальне становище вчителів залишалося скромним — річна платня ледь дозволяла зводити кінці з кінцями. Незважаючи на це, вони самовіддано працювали, впроваджували передові методи навчання, розширювали програму, викладаючи додатково фізику, хімію, природознавство, географію та історію. Прості люди ставилися до вчителів із великою повагою. Після 1917 року земські школи були перетворені на єдині трудові школи.
Розвиток професійної освіти
Окрім загальноосвітніх закладів, земства організовували професійні ремісничі школи: гончарні, бондарські, теслярські, вишивальні, килимарські, ковальські, шевські, кравецькі, ткацькі, слюсарні та інші. Першим професійним навчальним закладом на Полтавщині було Полтавське земське ремісниче училище, засноване у 1878 році у селі Дегтярники Прилуцького повіту. У 1897 році училище перевели до Полтави. Воно готувало техніків і ремісників для сільського господарства.
Широко відомою в Україні й за її межами була Дегтярівська зразкова ткацька навчально-показова майстерня Полтавського губернського земства, заснована у 1896 році. Заклад готував фахівців у галузі гончарства й керамічної промисловості. Високоякісні тканини та вироби з українською вишивкою виготовлялися в Решетилівській ткацькій навчально-показовій майстерні, відкритій у 1905 році.
Напередодні Першої світової війни на Полтавщині діяла велика кількість ремісничих шкіл і майстерень, переважно підпорядкованих повітовим земствам. Полтавське губернське земство вважалося одним із найкращих у Російській імперії за рівнем турботи про професійну освіту.
Церковнопарафіяльні школи
Церковнопарафіяльні школи діяли при церковних парафіях і до 1884 року називалися парафіяльними. Ці навчальні заклади підпорядковувалися Полтавській єпархії. Існували однорічні та дворічні школи, а також однокласні й двокласні. В однокласних школах навчання тривало 2–3 роки, у двокласних — 4–5 років. Завершення другого класу надавало право викладати в однокласній школі.
За кількістю парафіяльні школи поступалися земським. Більшість із них розміщувалася в селянських хатах або церковних сторожках і мали вкрай слабку матеріальну базу. У 1895 році єпархія виділяла в середньому 250 рублів на школу та 7 рублів на одного учня. Безплатне навчання надавалося лише в Прилуцькому, Кременчуцькому та Переяславському повітах. В інших повітах батьки змушені були щороку сплачувати від 30 копійок до 3 рублів.
У 1890 році було створено Полтавське єпархіальне братство імені святого Макарія, яке разом із меценатами надавало школам суттєву матеріальну підтримку.
У таких школах навчалися переважно діти бідних селян. У середньому в одній школі навчалося від 29 до 35 учнів. Дівчата й хлопці навчалися як разом, так і окремо. Основними предметами були Закон Божий, церковнослов’янське читання, церковна історія, арифметика, російська мова, чистописання та церковний спів. Також викладали геометричне креслення, географію, малювання й основи гігієни.
Окрім цього, в деяких церковних школах навчали ремесел: ковальської, теслярської, столярної справи, а для дівчат — рукоділля. Вчителями, як правило, були священники, семінаристи й дяки. Проте рівень їхньої педагогічної підготовки був значно нижчим, ніж у земських школах.
У кожній школі обов’язково був хор. Авторитет учителя значною мірою залежав від того, наскільки добре діти співали під час церковних богослужінь. Неосвічені батьки зазвичай були задоволені таким рівнем освіти.
У Полтаві діяло 9 церковнопарафіяльних шкіл. У 1917 році їх було реорганізовано в загальноосвітні трудові школи.
Міські початкові училища
Міські початкові училища почали створювати на Полтавщині з 1872 року. Вони були призначені переважно для надання початкової освіти дітям із найбідніших верств населення. Ініціаторами їх відкриття зазвичай виступали міські думи або приватні особи. Фінансувалися ці навчальні заклади коштом земств, міст та доброчинців.
Тривалість навчання в них становила лише один рік. Програми початкових училищ не узгоджувалися з гімназійними, проте були досить різноманітними. Основними дисциплінами були: Закон Божий, церковний спів, церковнослов’янське читання, церковна історія, російська мова, арифметика, історія, географія, малювання, геометричне креслення, чистописання та основи гігієни. У Полтаві на той час діяло три однокласні училища.
Міські училища на Полтавщині
Міські училища вважалися початковими навчальними закладами підвищеного типу. Їх почали відкривати на Полтавщині також із 1872 року — на базі повітових училищ та парафіяльних шкіл, які почали закриватися з ініціативи міських дум. Фінансування забезпечували земства, міста та меценати.
У 1877 році було запроваджене платне навчання, вартість якого коливалася від 4 до 10 рублів на рік. Навчання в міських училищах тривало 6 років. Однак їхні випускники не мали права вступати до середніх навчальних закладів. Подальше навчання вони могли продовжити лише в нижчих професійних школах або на педагогічних курсах.
У 1874 році на території Полтавщини функціонувало 17 міських училищ, а вже у 1912 році їх було 29. Згодом ці заклади були реорганізовані у вищі початкові училища з чотирирічним курсом навчання. Після 1917 року радянська влада перетворила їх на єдині трудові школи.
Народні училища
Народні училища існували на Полтавщині ще з XVIII століття і продовжували функціонувати в XIX столітті. Загальне керівництво цими навчальними закладами здійснював губернатор. Матеріальне забезпечення покладалося на Приказ громадської опіки.
Курс навчання тривав два роки. У народних училищах викладали арифметику, катехизис, історію релігії, граматику, історію, географію, геометрію, механіку, фізику, архітектуру та природознавство. Крім того, охочі мали можливість вивчати латинську мову.
На кінець XIX — початок XX століття у Полтаві діяли чотири народні училища. Зазвичай вони розташовувалися у передмістях або великих селах. Учнями цих закладів переважно були діти купців і міщан.
Міністерські училища
Міністерські училища, які також називали приходськими, були зразковими початковими навчальними закладами, у яких діти здобували поглиблену елементарну освіту. У таких училищах існували одно- та двокласні форми навчання — з трирічним і п’ятирічним курсом відповідно.
На Полтавщині міністерські училища почали відкриватися з 1869 року, переважно на базі приходських шкіл, що підпорядковувалися Міністерству державних маєтностей. До навчальної програми входили Закон Божий, арифметика, російська мова. З другого класу додавалися природознавство, історія, географія, основи креслення й планіметрії, а також церковний спів.
Ці училища зазвичай розміщувалися в громадських або поміщицьких будівлях і утримувалися коштом земств, держави та громадських організацій. Викладачами, як правило, були випускники учительських семінарій.
У 1874 році на території Полтавської губернії діяло 6 таких училищ. До 1912 року їхня кількість зросла до 63. Далі розвиток науки у Полтаві відбувався під впливом СРСР.
Гімназії, духовні навчальні заклади та інститути Полтавщини
У дореволюційній Росії серед багатьох освітніх установ особливе місце займали гімназії. Для багатьох навчання в них було престижним, адже після закінчення випускники мали змогу вступити до будь-якого, зокрема й столичного, університету. Саме в гімназіях, завдяки творчій та інтелектуальній атмосфері, формувалися освічені й культурні особистості. Серед випускників полтавських гімназій — видатні постаті: історик і публіцист Михайло Драгоманов, письменник Михайло Старицький, математик Михайло Остроградський, художник Володимир Ярошенко та багато інших.
Звісно, гімназії того часу, як і будь-які інші навчальні заклади, мали свої недоліки. Вони поділялися на чоловічі та жіночі, державні та приватні. Також існували різні типи гімназій — класичні, військові, учительські, реальні, комерційні. Навчання зазвичай тривало 7 років.
Перша чоловіча гімназія імені Імператора Олександра I на території Полтавщини була відкрита у 1808 році. У 1832 році у Полтаві з’явився Інститут шляхетних дівчат, а в 1860 — Маріїнська жіноча гімназія. Більшість жіночих гімназій відкрилася на початку XX століття.
У 1914 році був заснований Полтавський учительський інститут, який з часом, пройшовши низку перетворень, став Полтавським національним педагогічним університетом імені В. Г. Короленка.У духовних навчальних закладах Полтавської губернії готували служителів церкви. У регіоні діяла Полтавська духовна семінарія та кілька духовних училищ, де викладали як спеціальні богословські дисципліни, так і загальноосвітні предмети. Ці установи функціонували до встановлення радянської влади у Полтаві.