Полтавська духовна семінарія — один із найважливіших освітніх та духовних центрів України, який має багатовікову історію та значний вплив на розвиток духовності, освіти та культури країни. Цей православний навчальний заклад було засновано наприкінці XVIII століття. За роки існування семінарія стала невіддільною частиною духовного життя України, зберігаючи традиції православного навчання та формуючи нові покоління священнослужителів, богословів і духовних лідерів. Далі на poltava.one.
Протягом століть стіни цього закладу ставали свідками важливих історичних змін, а сама семінарія відзначалася постійним розвитком, адаптацією до соціально-політичних умов та сприянням духовному просвітництву.
Заснування Полтавської духовної семінарії
Цей православний навчальний заклад став першим на території Полтавської губернії. Семінарію було засновано в 1738 році при Переяславському кафедральному Вознесенському монастирі архієпископом Переяславським Арсенієм Берлом. Спочатку це був заклад на три класи, де викладали граматику, поезію та риторику. У 1753 році єпископ Руської православної церкви, єпископ Переяславський і Бориспільський Іоан Козлович побудував при семінарії кам’яний корпус, у якому розміщувалися чотири класні кімнати.
Згодом за його розпорядженням на кошти монастиря був побудований дерев’яний будинок, що розташовувався біля колишньої фортеці й називався бурсою. У ньому могли навчатися від 30 до 40 осіб. На утримання бурси йшов хліб, що збирався з церковних земель, який приносив дохід самій церкві, а не священнослужителям. На ремонт і опалення кошти збиралися з рукопокладених ставлеників. Однак через двадцять років бурсу вщент знищила пожежа.
Після цього єпископ Іларіон Кондратковський придбав у протопопа Преображенської церкви Павла Добраницького земельну ділянку на заході від кафедрального собору. На цій землі він побудував три дерев’яні будинки, що призначалися під бурсу. У цих будинках і розміщувалася семінарія до її переведення до Полтави.
У 1774 році в навчальному закладі єпископ Базилевич відкрив клас філософії. У 1778 році єпископ Іларіон Кондратковський відкрив клас богослов’я. Його першим викладачем було призначено ігумена Переяславського Михайлівського монастиря Варлаама Шишацького, який згодом став єпископом Волинсько-Житомирським.
Переміщення семінарії до Полтави
У 1785 році, за пропозицією Київського митрополита Самуїла, після ліквідації Переяславської єпископської кафедри, Переяславська семінарія залишалася у Переяславі. На її утримання з казни виділялося 2 000 рублів асигнаціями. Ректором закладу на той час був архімандрит Переяславського Вознесенського монастиря Іоїль. Семінарія перебувала в підпорядкуванні Київської духовної академії. Водночас наставників у семінарії було недостатньо, тому нещодавно відкриті класи філософії та богослов’я довелося закрити. Викладачі продовжували навчати бурсаків поезії, риториці та граматиці (слов’янській, російській і латинській), а також математиці.
Після візиту імператриці Катерини II до Києва у 1787 році вона розпорядилася залишити семінарію, що діяла у Переяславі, у підпорядкуванні академії, щорічно виділяючи на її утримання з академічного бюджету по 500 рублів. У 1797 році, після відновлення Переяславської єпархії, семінарія, що отримала назву Малоросійсько-Переяславська, була відокремлена від Київської академії. На її утримання виділили 3 500 рублів. Тоді ж уперше вихованців Київської духовної академії направили до Переяслава як наставників. Окрім попередніх дисциплін, у православному навчальному закладі почали викладати красномовство, всесвітню та російську історію, геометрію, географію, а також кілька мов — польську, грецьку, французьку й німецьку.
У грудні 1803 року Переяславську єпархію перейменували на Полтавську, а семінарія, відкрита у Переяславі, стала називатися Полтавською. У 1812 році, під час Вітчизняної війни, усі будівлі навчального закладу використовувалися як лікувальні заклади для хворих і поранених. Учні були змушені повернутися додому. З вересня 1812 по січень 1813 року заняття в семінарії не проводилися. Священний синод наказав відкрити богословський і філософський класи в Хрестовоздвиженському монастирі у Полтаві, проте наказ не був виконаний, оскільки приміщення семінарії вже звільнилися. До того часу кількість учнів у семінарії значно зросла, і наявних приміщень стало недостатньо.
У 1814 році єпископ Анатолій Максимович, за погодженням зі Синодом, надбудував другий дерев’яний поверх на кам’яній будівлі Козловича. З 1845 року в семінарії почали викладати медицину, а з 1846-го — сільське господарство та природознавство. У 1854 році відкрили клас про розкольництво. У лютому того ж року другий дерев’яний поверх згорів. Вогонь знищив значну частину бібліотеки та архіву. Після пожежі два класи семінарії розмістили в монастирських будівлях.
У 1859 році було подано чергове клопотання про переведення закладу до Полтави. Серед причин називали зношеність і незручність приміщень для навчання у Переяславі. Завдяки зусиллям єпископа Олександра Павловича клопотання було задоволено. У серпні 1861 року Священний синод дозволив перевести Полтавську семінарію до Полтави.
Відкриття Полтавської духовної семінарії у Полтаві
Відкриття Полтавської духовної семінарії у Полтаві відбулося 30 вересня 1862 року. Навчальний заклад розмістився в будівлі, яку раніше займала консисторія, розташована біля архієрейського дому. Сама консисторія переїхала до орендованої квартири. Вже 2 жовтня в семінарії розпочалося навчання. У грудні 1866 року при семінарії відкрили недільну школу, першим розпорядником якої став Ананій Шереметинський.
Оскільки після переїзду до Полтави семінарія опинилася в скрутному становищі, місцеві жителі вирішили подарувати духовному закладу земельну ділянку площею близько 6 десятин, що розташовувалася між двором поштового відомства та Німецькою колонією.
У травні 1875 року на цій ділянці заклали нову будівлю для семінарії. На будівництво Священний синод виділив 290 600 рублів. Упродовж 1875–1877 років тут збудували приміщення для духовної семінарії. Таким чином, Колонійська вулиця отримала продовження, яке згодом стало її початком. У жовтні 1877 року навчальний заклад переїхав до нової будівлі.
У жовтні 1886 року для вихованців 5 і 6 класів, які вивчали дидактику, відкрили зразкову церковнопарафіяльну школу для практичних занять.
З появою Полтавської духовної семінарії на території Німецької колонії культурне та духовне життя цього куточка Полтави почало стрімко розвиватися. Активну участь у ньому брав викладач історії Володимир Олександрович Пархоменко. Згодом він став професором Полтавського та Дніпропетровського інститутів народної освіти, а ще пізніше — викладачем у престижному Ленінградському університеті.
Серед учнів семінарії було багато талановитої молоді. Одні вирізнялися майстерною грою на музичних інструментах, інші — чудовими голосами, а треті мали виняткові літературні здібності. Багато випускників цього православного навчального закладу стали державними й громадськими діячами, письменниками та істориками.
Закриття семінарії
У Полтавській духовній семінарії готували священнослужителів, тому тут викладали як загальноосвітні дисципліни, так і спеціальні предмети. Заклад функціонував до встановлення радянської влади у Полтаві. Починаючи з революції 1905 року, з огляду на бунтівні настрої серед студентів, навчальний процес часто переривався, а сама семінарія тимчасово закривалася. У Полтавській духовній семінарії навчалися такі відомі особистості, як Григорій Маркевич, Філіп Капельгородський і Симон Петлюра.
Після 1920 року, з утвердженням радянської влади, Полтавську духовну семінарію було закрито — як і багато інших релігійних навчальних закладів у радянській Україні. Будівлю, у якій розміщувалася семінарія, передали сільськогосподарському інституту. Відтоді, починаючи з 1920 року, вона використовувалася для освітніх потреб у межах нової аграрної науки.
У період радянської влади церковні навчальні заклади було ліквідовано, а їхнє майно — часто конфісковано. Проте, всупереч цьому, пам’ять про Полтавську духовну семінарію зберігалася в історії міста та в долях тих, хто колись був пов’язаний із цим навчальним закладом.