Дібрівський кінний завод вважається одним із найстаріших кіннозаводських підприємств України. Його заснував ще у 1888 році під час подорожі Полтавщиною князь Дмитро Романов. Щоправда, задовго до цього коней у цьому краї розводили відомі роди Кочубеїв і Муравйових-Апостолів. За ініціативи Дмитра Костянтиновича тут збудували стайні, манежі та іподром, що сприяло розвитку племінного конярства. Чотириногі красені з Дібрівки неодноразово перемагали на всеукраїнських і міжнародних кінноспортивних змаганнях. Крім того, на базі заводу було відкрито цех з виробництва кумису. Далі на poltava.one.
Подорож, яка подарувала Полтавщині кінний завод
Князь Дмитро Костянтинович Романов, як відомо, дуже любив коней. У 1888 році його зарахували до лейб гвардії Кінного полку. У цей же період він вирушив у подорож Полтавською губернією. Його вразили родючі землі й м’які зими цього краю. Особливу увагу князь звернув на село Дібрівка на Миргородщині й невдовзі почав скуповувати тутешні землі. Кажуть, йому довелося докласти для цього чимало зусиль.
Згодом князь узявся за будівництво кінного заводу. Основними цілями нового підприємства стали: створення племінника верхових рисистих коней і виведення породи невеликих тяглових коней, здатних перевозити великі вантажі й водночас розвивати швидкий алюр.
На будівництво заводу з державної скарбниці виділялося необмежене фінансування. Тоді були зведені церква, стайні, манеж, іподром, житлові приміщення для працівників, клуб і канцелярія. Крім того, для господарства закупили велику кількість племінних тварин. Відомі орловські рисаки Дібрівського кінного заводу здобували перемоги на різних змаганнях та іподромах. Також добре проходили аукціонні торги.
На заводі працювали висококваліфіковані вершники, щиро віддані своїй справі. До того ж у Дібрівці була відкрита школа майстрів-наїзників, конюхів, шорників і ковалів. У кінному господарстві працювали професійні команди ветеринарів і зоотехніків.
Дібрівський кінний завод у роки Революції
Князь Романов завжди піклувався про створене ним дітище. У 1917 році, з метою захистити підприємство від пограбування, він домігся того, щоб кінний завод було передано у державну власність. Проте в роки громадянської війни та безладу багато коней загинуло, а саме підприємство неодноразово зазнавало пограбувань. У неспокійні революційні часи кінний завод на Миргородщині був розграбований. Тут побували й більшовики, і загони Махна, і війська Петлюри — усі вони потребували добрих коней.
З часом підприємству вдалося відновитися. Робітники-ентузіасти не лише по крихтах зібрали племінних жеребців і кобил, які вціліли під час громадянської війни, а й змогли у найкоротші строки виростити блискучу плеяду рекордсменів. Одним із таких чемпіонів став рисак, на ім’я Гільдеєць. На Дібрівському кінному заводі він з’явився у дворічному віці — і, як згадували очевидці, був «живим скелетом». Працівники заводу тоді виміняли його в селян на два вози соломи.
Вже за два роки цей рисак разом із вершником Михайлом Стасенком здобув перемогу в «Дербі». Варто зазначити, що український хлопець із Дібрівки здобув світовий приз у 1893 році в Чикаго, перший європейський приз — у 1910 році в Парижі, а також золоту медаль у 1912 році в Лондоні. Цьому вершнику не раз пропонували залишитися за кордоном, але він щоразу повертався на рідну землю.
Саме Дібрівський кінний завод підняв престиж вітчизняних селекціонерів на найвищий рівень в очах іноземних любителів коней. Дібрівка стала флагманом кінного спорту.
Дібрівський кінний завод у роки Другої світової війни
Ще більших втрат підприємство зазнало під час Другої світової війни. Частину коней на початку трагічних подій вдалося евакуювати вглиб СРСР. Водночас чимало коней було вивезено до Німеччини. Попри складні обставини, в яких опинився завод, він продовжував функціонувати. Персонал і вершники отримували заробітну плату в марках, на які в окрузі майже нічого не можна було придбати. Комендантами були німці, відправлені в тил на лікування.
Інколи на кінному заводі навіть влаштовували перегони. Попри те, що найкращих коней разом із деякими працівниками було вивезено до Німеччини за кілька днів до звільнення Миргорода, підприємство намагалося зберегти хоча б мінімальний рівень діяльності.
Уже після перемоги з’ясувалося, що вивезені коні перебувають у британській або американській зоні впливу Берліна. Тоді було проведено переговори, і всіх тварин разом із персоналом вдалося повернути додому. Однак виявилося, що більшість із повернутих коней більше не були здатні давати потомство.
Трагічна історія Гільди
У 1939 році на Московському іподромі під час Всесоюзних змагань на традиційний приз «Дербі» кобила, на ім’я Гільда — дочка того самого рисака, про якого йшлося вище — подолала дистанцію у 1600 метрів лише за 2 хвилини 5 секунд. Це був надзвичайний результат швидкості. Батько Гільди здолав цю саму дистанцію під час перегонів у Чикаго за 2 хвилини 11 секунд.
У 1941 році племінних коней з Дібрівського кінного заводу евакуювали в тил. Коли останній табун, в якому перебувала Гільда, наблизився до мосту через Дон, у нього влучила німецька бомба. Коні розбіглися по степу, де їх виловили німці. Гільду доправили до стайні берлінського іподрому. Кілька місяців німецькі конюхи намагалися приручити кобилу, але їхні зусилля виявилися марними — вона прагнула вдарити чи вкусити кожного, хто до неї наближався. У відповідь її жорстоко били батогами.
Як розповідала в одному з інтерв’ю екскурсоводка Дібрівського кінного заводу Леся Василівна Джеха, влітку 1943 року Гітлеру вирішили показати награбованих з усього світу коней. На берлінському іподромі проводився показовий забіг. Фюрер звернув увагу на Гільду, яка вже з перших секунд перегонів вирвалася вперед. Гітлер не приховував задоволення, однак за кілька десятків метрів до фінішу кобила раптово зупинилася, стала дибки, вдарила задніми ногами по оглоблях і звільнилася від упряжі, скинувши вершника, який опинився під її ногами. Шоковані глядачі не встигли й опам’ятатися, як Гільда з диким іржанням кинулася до залізної огорожі, перелетіла її та зникла на вулицях Берліна.
Свято було зірване. Один із нацистських керівників збирався особисто розстріляти непокірну кобилу, але Гітлер наказав її спіймати та повернути, щоб отримати від неї потомство. Кажуть, вершник тоді загинув. До того ж за однією з легенд, Гільда вбила ще кількох берлінських конюхів. Німцям так і не вдалося приручити кобилу, яка на батьківщині була спокійною, а в Німеччині — ніби здичавіла.
Зінаїда Стасенко, онука легендарного вершника Михайла Стасенка, згадувала, що чула: у полоні Гільда народила лоша, але його відразу забрали від матері й дозволяли бачитися тільки під час пробіжок колом. У відповідь вона трощила денники. Коли її запрягали, вона не хотіла йти та розбивала качалки.
Існували чутки, що Гітлер наказав виколоти Гільді очі за непокору. Що відбувалося насправді — достеменно невідомо. Одне її око було травмоване ще до війни — вона напоролася на залишений у полі плуг. Інше око вона могла пошкодити під час втечі у Берліні — об гілку або колючу огорожу. Зовні кобила здавалася сліпою, але після повернення додому виявилось, що на одне око вона все ж трохи бачила.
За словами Лесі Василівни Джехи, 3 травня 1945 року у сквері в Берліні танкіст Григорій Сафронюк, який до війни працював конюхом у Дібрівці, побачив табун коней з рідного заводу. Він одразу впізнав Гільду й покликав її. Кобила повернула голову на знайомий голос. Танкіст повідомив про це командування, і незабаром почались переговори про повернення тварин додому.
Восени 1945 року викрадений табун привезли потягом на місцеву залізничну станцію й випустили. Майже сліпа Гільда повела табун на рідний Дібрівський кінний завод. На її іржання з домівок вибігли чи не всі мешканці Дібрівки.
Кумис та екскурсії
У 1982 році на базі Дібрівського кінного заводу було збудовано кумисну ферму. Тут розводять племінних ваговозних кобил. Ця порода вважається однією з найменших у світі. Молодняк підприємство реалізує. Водночас кумис постачають до різноманітних оздоровчих закладів. Після святкування дня заводу, яке щорічно відбувається 2 травня, його починають продавати у Миргороді та Лубнах.
На заводі вже багато років проводять екскурсії. Під час подорожі кінним заводом можна пригостити коней цукром або яблуком, погладити тварин і просто поспілкуватися з ними. Також пропонується поїздка бричками та навіть верхи на коні. Тут відбуваються дуже цікаві та пізнавальні екскурсії.