Кременчуцький завод дорожніх шин — це не просто промислове підприємство, а важлива сторінка в історії української індустрії. Виробництво було засноване у другій половині XX століття. За роки свого існування завод став одним із ключових виробників шин у Радянському Союзі, а згодом — і в незалежній Україні. Підприємство відіграло значну роль у розвитку автотранспортної галузі, забезпечуючи продукцією як внутрішній, так і міжнародний ринки. За час своєї роботи завод пройшов через різні етапи: від стрімкого зростання та модернізації до економічних викликів і трансформацій. Далі на poltava.one.
З чого все почалося?
Історія заводу дорожніх шин бере початок від 1870 року. Саме тоді підприємство почало випускати свою першу продукцію — молотарки, кінні приводи, соломорізки, чавунні печі та компоненти до них. Кременчуцький завод дорожніх шин став першим на території Полтавської губернії виробництвом, яке ініціювало випуск продукції для сільськогосподарських машин і почало виконувати замовлення для залізниць. Через Кременчук у ті роки проходили Єлисаветградсько-Кременчуцька та Харківсько-Кременчуцька залізниці.
Першим власником підприємства був великий німецький заводчик-промисловець Баутц. Завод виявився досить успішним, тож приносив його власникові чималий прибуток.
Усе почалося з того, що у 1865 році Баутц придбав ділянку землі, що межувала з Міським садом та шкіряним заводом. Це була так звана Грачівка. Місцевість була болотиста, однак великою перевагою було те, що поруч проходила залізнична гілка. Оскільки Полтавська губернія вважалася аграрним краєм, власник заводу вирішив налагодити виробництво сільськогосподарського інвентаря. Перша продукція була випущена у 1870 році — цей рік тепер вважається роком заснування підприємства.
Завод став єдиним і найкращим підприємством, що випускало сільськогосподарський інвентар на території Полтавської губернії. Водночас умови праці на заводі були дуже важкими. Працівники трудилися не покладаючи рук, однак отримували за свою роботу мізерну платню. Тому, коли почалася революція, заводчани її підтримали. Власник підприємства був змушений втекти до Німеччини. Завод було націоналізовано, але певний час він простоював через революцію та громадянську війну.
Наприкінці 1890-х років підприємство придбав купець першої гільдії Андер. Тоді воно офіційно називалося Механічним чавуноливарним заводом. На виробництві працювало всього 65 осіб, серед них: 22 слюсарі, 21 ливарник, 10 токарів, 5 ковалів, 3 маляри, 3 модельники та 1 машиніст. Завод займався литтям виробів із міді та чавуну, виготовленням різного роду механічних виробів, нарізанням та шліфуванням металевих і порцелянових валків.
Переломний період
Після революції та націоналізації завод певний час простоював. Переломним для підприємства став 1930 рік, коли було змінено профіль виробництва. На той час у країні майже не було доріг, а техніку, яка дозволяла їх будувати, доводилося купувати за кордоном. Тому було ухвалено рішення створювати власні дорожні підприємства. Було створено Трест дорожнього машинобудування, до складу якого увійшли шість заводів, зокрема й Кременчуцький. Хоча виробництво все ще залишалося напівкустарним, воно вже мало свої площі та майстерні. До того ж на заводі тоді працювало близько тисячі робітників.
Масштаби дорожніх робіт у період індустріалізації помітно зростали. У 1933 році на Кременчуцькому заводі дорожніх шин почали виготовляти причіпні котки, кінні скрепери з ковшем місткістю 0,3 кубометра, канавокопачі, цистерни для пального та комплектуючі для тракторів. До 1 травня 1934 року було виготовлено перший автогудронатор, який використовувався на різних важливих об’єктах у Києві та Москві.
У 1937 році підприємство випустило 15 типів нових машин. Це були розмічувальні та емульсійні машини, а також ручні гудронатори, модернізовані грейдери, механічні щітки, повзункові скрепери. Кременчуцький завод дорожніх шин першим у Союзі в довоєнні роки розпочав виробництво автогудронаторів, які допомагають рівномірно розподіляти бітум під час укладання асфальту. Тоді під час виготовлення цієї техніки вперше було застосоване зварювання.
Завод у роки Другої світової війни
У перші місяці війни підприємство продовжувало працювати, попри бомбардування, однак у вересні 1941 року Кременчуцький завод було евакуйовано до Кургана, де на його базі збудували Курганський завод дорожніх шин. З Кременчука тоді вивезли 25 вагонів заводського майна. За короткий час на підприємстві, яке було зведено на місці згорілого театру, освоїли випуск нової продукції для фронту. Це були вогнемети, бензозаправники, бензоконтейнери, деталі до різної зброї та інші вироби.
Будівництво заводу у Кургані велося в сильні морози. На допомогу прийшли всі працівники та члени їхніх родин, діти й люди похилого віку. Щоб встановити верстати в зруйнованому приміщенні, ще й у мороз, доводилося виявляти неабияку винахідливість, але люди дуже підтримували одне одного та ділилися останнім шматком хліба. Про це пізніше згадував колишній головний інженер заводу Сверчков.
Підприємство у рідному Кременчуці під час окупації фашисти повністю знищили, тому відбудовувати його довелося з руїн. Попри складні умови, працівники заводу почали відновлювати виробництво дорожньої техніки. На місці, де раніше був завод, нацисти облаштували табір для військовополонених і склад металолому. Щойно місто було звільнено у 1943 році, робітники повернулися, щоб відновити рідне підприємство. Відступаючи, німці майже повністю спалили місто. Заводські цехи не стали винятком.
Відновлення заводу після війни
Працівники заводу, як могли, відновлювали місто, яке було повністю зруйноване. У той час навіть діяв так званий цегельний податок: від кожного заводчанина щодня вимагалося приносити по 50 очищених цеглин, знайдених серед міських руїн. Нові цехи робітники відбудували вже у 1944 році. Невдовзі розпочалась розробка першої асфальтозмішувальної установки, за допомогою якої було покладено асфальт на Крюківському мосту, побудованому у 1949 році. До цього в Радянському Союзі ніхто не виготовляв подібної техніки. Практично все обладнання для будівництва доріг постачав Кременчуцький завод.
У зруйнованій війною країні такі машини були надзвичайно популярні. При цьому завод також постачав продукцію на експорт. Під відділом збуту тоді навіть ночували різні підприємці, які намагалися отримати установку поза чергою. Заводу щомісяця доводився план із розподілом — куди буде постачатися обладнання. Підприємство працювало у три зміни, випускаючи по 45 установок на місяць, однак цього було недостатньо для задоволення всіх запитів.
Якось на завод приїхав космонавт Леонов, який попросив виготовити асфальтозмішувальну установку поза планом — для прокладання асфальту в Зоряному містечку. Робітники її виготовили та передали.
Секретні матеріали
На заводі за часів СРСР працювали два конструкторські бюро. Одне займалося виключно цивільною технікою, інше ж — вело секретні розробки. Основним напрямом другого було виготовлення агрегатів для обслуговування стартів космічних ракет. Інженери заводу побували практично на всіх космодромах Радянського Союзу, оскільки здійснювали так званий авторський нагляд за правильним використанням обладнання, виготовленого підприємством.
Вперше військові з’явилися на заводі у 1957 році. Тоді на території підприємства почало діяти військове представництво Міністерства оборони СРСР. Першим замовленням від відомства стали заправники для ракетної техніки, сконструйованої московськими фахівцями. У 1960-х роках завод розробив агрегати для заправки бойових ракетних комплексів окиснювачем, а також заправні системи для техніки, призначеної для космічних досліджень. У той самий період почалося виробництво стаціонарних систем, які використовувалися для заправки балістичних ракет, що виводили на орбіту перші супутники.
При цьому наймасовішим видом техніки, яку Кременчуцький завод виготовляв для армії, були паливозаправники. Контроль за виконанням цих робіт на підприємстві покладався на так званих військових представників, і відповідальність за кожен виріб була надзвичайно високою. На заводі для виконання секретних завдань були збудовані нові цехи. Тоді активно впроваджувалися новітні технології, а кількість працівників сягнула 5 000. На космічну та військову промисловість завод працював близько 30 років.
Завод у роки незалежної України
У жовтні 1993 року Кременчуцький державний завод дорожніх машин увійшов до системи Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії України. У 1994 році ВАТ «Кременчуцький державний завод дорожніх машин» приєднався до Державного комітету з промислової політики країни. У травні того ж року відбулася приватизація підприємства. У цей період стався прорив заводу на ринки Східної Європи. Підприємство почало постачати свої асфальтозмішувальні установки для будівництва міжнародного транспортного коридору, що проходив через території Румунії, Угорщини, Сербії та Болгарії.
Наступним успішним роком для заводу став 2006-й. Кількість замовлень тоді стрімко зростала завдяки активній рекламі та створенню нових моделей асфальтозмішувачів. Лише за рік підприємству вдалося реалізувати 58 установок. З них 41 була оснащена мікропроцесорною системою керування, ще 19 — рукавними фільтрами, що забезпечували високий рівень екологічної безпеки. Обсяги виробництва на заводі зросли на 13%. У 2006 році завод запропонував споживачам удосконалені асфальтозмішувачі КДМ-20163 і КДМ-20167. Крім того, була виготовлена перша установка ДС-1853М із підвищеним рівнем монтажної готовності.
Усього за чотири роки — з 2002 по 2006 — завод виготовив і реалізував 237 асфальто- та ґрунтозмішувальних установок. 2006 рік став ювілейним для найпопулярнішого товару народного споживання, який випускається під маркою «Кредмаш» — закатної машинки, яку використовують для консервації продуктів. Тоді був випущений шестимільйонний екземпляр цього виробу. Попит на дорожню техніку заводу продовжував стрімко зростати. Прибуток, отриманий підприємством у 2007 році, дав змогу збільшити фонд оплати праці більш ніж на 55%.
У «нульових» Кременчуцький завод дорожніх машин отримав замовлення від оборонного комплексу України на виробництво транспортних засобів. Підприємство вже багато років є провідним виробником асфальтозмішувальних установок та запасних частин до них.