А ви знаєте, що глина вміє говорити? Але тільки тоді, коли потрапляє у руки талановитого майстра. Можна сказати, що глині, яка опинилася в майстерні художника-кераміста Івана Деркача з Решетилівки, дуже пощастило. Чи не кожна його робота — вміле поєднання символічних смислів, фантазії автора і його оригінального світогляду. Далі на poltava.one.
Одного дня загорівся керамікою
63-річний Іван Деркач потяг до творчості відчув більш як тридцять років тому. До того часу він навіть не думав, що цей фантастичний коловорот, наскільки його затягне. Мав за плечима звичайний для чоловіка фах — викладача фізичного виховання. Професійний вибір Івана Івановича був доволі обґрунтованим і передбачуваним. Адже ще зі школи він міг похвалитися солідними досягненнями на фізкультурній ниві, зокрема в легкій атлетиці, демонструючи чудові показники плавання, бігу, стрільби та ін. У старших класах виборов першість спортивного товариства “Колос” на теренах України і став представником Всесоюзних змагань. Згодом Іван Деркач завершив Київський державний інститут фізкультури, став кандидатом у майстри спорту з легкої атлетики і навіть встановив кілька бігових рекордів на теренах району, які й досі ніхто не перевершив (зокрема подолав 60-метрівку за 6,6 секунди, 100-метрівку — за 10,7 секунди, 200-метрівку — за 22. Вісім років Іван Іванович пропрацював учителем фізичного виховання і навіть не здогадувався, що в долі на нього зовсім інші плани…
Гени творчості і любов до прекрасного Іван Деркач успадкував від рідні. Його бабуся уміла грати на чотирьох музичних інструментах, дід — на двох, мама здібно малювала аквареллю, а тато був відомим місцевим журналістом, відповідальним секретарем і редактором районної газети. Потяг до мистецтва завжди демонстрував і старший брат Василь — нині відомий художник-кераміст, а також автор картин і гобеленів. Одного дня і герой цієї розповіді загорівся керамікою і відтоді дивує оточуючих тим, що “навчає глину розмовляти”.
У виробах з глини не менше символізму ніж у вишиваних
Серед виробів художника-кераміста — величезний арсенал дрібної пластики, а ще оригінальні панно та скульптурні елементи. Цікаво, що глина в його руках може чудово передавати навіть мотиви й елементи знаменитих традиційних решетилівської вишивки і рослинного килимарства.
Багато робіт автора дивують мовою символізму. Його птахи стають уособленням єдності закоханих пар, провісниками радісних подій, квіти — символами відродження й оновлення. Часто майстер вдається до втілення в глині образів риби. До речі, це один з прадавніх символів у світовому мистецтві. Найчастіше риба символізує здоров’я, очищення, плодючість, життя, а в християн — ще й хрещення, віру і самого Ісуса Христа. Цікаво, що слово “риба” грецькою мовою складається з початкових літер вислову “Ісус Христос Син Божий Спаситель”.
Ще один з улюблених образів художника-кераміста — жаба, вона є уособленням родючості, багатства. В експозиції привертають увагу й кілька робіт у вигляді голів рогатих тварин фактично реальних розмірів з натуральними рогами.
А ось — робота “Втрачений час” (автор її тримає на фото вгорі), яку було створено спеціально на виставку в Італію. Розглядаючи її, можна довго дивитися на чоловіка, який безповоротно втратив час і сидить оголений у розпачі десь на краю прірви-життя. Дивишся і сам мимоволі задумуєшся, чи свій дорогоцінний час витрачаєш раціонально? Поруч — робота зовсім іншого характеру під назвою “Голос трави”. Здається, що вона не з глини, а може навіть з тонкого коричневого паперу. На фоні чистого неба мрійливо хитаються високі трави, нижче їх — “килим” рослин густіший і має вкраплення яскравих кольорів. Майстер говорить, що трави наслухалися історій від неспокійного вітру і шепочуть-переказують їх поміж собою…
За словами кераміста, кожен народний промисел несе людству певну традицію, має власну історію й легенду, а призначення витворів людських рук — нерідко виконувати роль оберега. У виробах з глини не менше символізму ніж, до прикладу, у вишиваних, і вони теж є носіями сакральних значень, оберегами для своїх власників. Іван Іванович демонструє серед експозиції дерево життя (що дуже популярне в українській вишивці й у килимарстві, та й загалом представлене в культурах багатьох народів) і говорить, що воно має свої “розшифровки”, а кожнісінька, навіть найменша його деталь, дуже важлива й створена неспроста.
Щоб тиражувати окремі види власних робіт, художник-кераміст використовує штампування. Для цього власноруч виготовляє гіпсові форми, має в арсеналі і своїми руками зроблені необхідні інструменти. Глина, на думку майстра, є особливим матеріалом, який сповна дозволяє продемонструвати оточуючим світобачення митця. Глиняні витвори дають змогу насолодитися мистецтвом не тільки візуально, а й через дотики рук. І багатьох дивує, що блідий шорсткий матеріал має неймовірну здатність вбирати й передавати тепло людської душі. Цікаво, що більшість робіт Івана Деркача виконані, так би мовити, в натуральному кольорі глини, але відсутність яскравості й багатобарвності сприймається як їх великий плюс, а не як недолік. Природні барви глини дають подальший простір для уяви кожному, хто споглядає, як і можливість “вносити” в побачене кольори свого настрою і світовідчуття.
У пошуках ідеалу
Надихнувшись роботами майстра Миколи Вакуленка з Ялти, Іван Деркач втілив цілу серію глиняних фігурок за фольклорними мотивами. Окремі роботи кераміста стають не лише окрасами побуту, а й функціональними речами, приміром, ключниці, різні фігурки, в яких можна зберігати прикраси чи інші дрібні речі. Робить кераміст і чимало глиняних магнітів, зокрема на тематику рідної Решетилівки.
Нерідко нові ідеї змушують художника-кераміста прокидатися серед ночі. Та майстер ніколи не бере до рук глину, доки не “виліпить” роботу олівцем на папері. У пошуках ідеалу він співставить чимало варіантів, вивчить не один образ і застосує не одну схему, пов’яже необхідні деталі, відкине коло зайвих припущень та недоречних елементів. І все заради того, щоб все вийшло якнайкраще!
Наш співрозмовник вважає, що поет, пишучи вірш, повною мірою ніколи не бачить кінечного результату. А майстер, який працює з глиною, має його побачити ще до того, як візьме до рук матеріал. На його думку, підготовка до кожної роботи дуже важлива. Ще до втілення задуму кераміст повинен визначитися з кондицією глини. Та й взагалі перед тим, як щось ліпити, належить створити всі умови для праці над конкретним задумом, прорахувати як уникнути можливих помилок, душею й думками бути налаштованим на творчість. Глина не любить, коли в Івана Івановича поганий настрій, але вона чудово лікує душевний неспокій. І навіть, якщо майстер сяде за роботу сумним, двері майстерні він зачинить у доброму настрої. Іван Іванович ніколи не жалкує, коли роздаровує чи продає свої роботи, бо каже, що натомість завжди можна зробити щось іще краще!
“Митці нібито все вже придумали, але…”
Працювати, творити нове, генерувати нові ідеї і продовжувати дивувати людей — ось головні цілі нашого співрозмовника. А ще, згадуючи чудові крайні виставки в Палермо і в Россані, де представив свої роботи у 2020 і 2021 роках, Іван Деркач мріє, щоб якнайшвидше в рідній країні налагодилося мирне життя, щоб звичні майстрам виставки, ярмарки та інші заходи знову стали реальністю. Бо лише у спілкуванні з людьми кожен митець якнайкраще може розкрити суть своєї творчості, сакральні значення кожної роботи, а ще почути їх щирі думки про його працю і побачити непідробні враження від його старань.
Про звання і регалії майстер відповідає з посмішкою. Мовляв, ніколи на цьому не фокусувався. Роботі з глиною навчався сам, а особливих звань і членств не має, бо вважає, що найголовніше “звання” це — коли твоїми роботами цікавляться люди.
“Мені здається, що в цьому Всесвіті нічого ніколи просто так не відбувається. Все занадто взаємопов’язане, а кожен новий виток у творчості, в культурі видається чимось уже пройденим з минулого. Митці нібито все вже придумали, але завдання для нас, сучасників, — зуміти представити через власне бачення споконвічні істини. І я хочу в цьому зайняти свою нішу”, — переконаний Іван Деркач.