Перша бібліотека в Полтаві з’явилася в ХІХ столітті. Вона розташовувалась у будівлі Дворянського зібрання. Опікуном цього “книжкового храму” був літературознавець, фольклорист, знавець української культури Микола Цертелєв. Офіційно він працював інспектором міського Інституту благородних дівчат, а у вільний час, очевидно, захоплювався громадською діяльністю, і намагався підняти рівень культури полтавців. Далі на poltava.one.
Дороге задоволення
Однак відвідувачів у книгосховищі було небагато. Народ не хотів проводити там своє дозвілля. У бібліотеку навідувалися переважно дворяни. Річ у тому, що послуги цієї установи були платними. І віддавати важко зароблені гроші за читання книг простим людям не хотілося.
Небагата, але інтелігентна публіка звернулася до керівників міста з проханням заснувати загальнодоступну читальню, де можна вживати духовну їжу безплатно. Заклик полтавців не став “голосом того, хто волає в пустелі”. У 1894 році над створенням загальнодоступної бібліотеки працював організаційний комітет із 12 осіб, який очолив сам мер Полтави Віктор Трегубов.
Складали список книг, які планували розмістити на полицях просвітницького закладу, велися переговори з власниками приміщень, де могла б розташуватися бібліотека. І найголовніше, збирали грошові пожертвування, щоб здійснити цей грандіозний задум.
Треба сказати, заради доброї справи не скупилися. Фінансову допомогу надавали комерційні організації та банки, держустанови та приватні особи. Серед спонсорів були видатні письменники, художники та науковці, наприклад, Володимир Короленко та Григорій Мясоєдов. До того ж збирали й літературний фонд: деякі люди віддавали свої книжки. За один рік вдалося накопичити 2305 рублів та 6097 томів книг.
З Божою допомогою
Навесні 1895 року Полтавська громадська бібліотека відчинила свої двері для тих, хто бажав насолодитися читанням шедеврів світової та української класики, розширити свій розумовий кругозір. Читальня розташувалася в будинку Дамського благодійного товариства. За кілька місяців роботи бібліотеки книгами скористувалося майже тисяча читачів. І хоча послуги були безплатні, установа стала престижним культурним центром міста.
Згодом спливав термін орендного договору й перед владою став вибір: або регулярно вносити плату за приміщення для бібліотеки, або звести для книгосховища окрему будівлю. Зупинилися на другому варіанті, розпочалося будівництво. У 1901 році бібліотекарі та книги переїхали до іншого будинку, зведеного на вулиці Пушкінській. До цього новосілля залучили навіть “небесні сили”. У читальній залі протоієрей Миколай Уралов звершив молебень та освятив стіни “книжкового храму”.
Романи, філософія, газети
В оновленій бібліотеці був досить різноманітний асортимент: філософські, історичні, психологічні твори, науково-популярні праці з географії та медицини. А також юридичні, фінансово-економічні та політичні видання. Корисні підручники могли знайти математики та інженери. Звісно, городяни читали тут художні твори: романи різних авторів, вірші, п’єси. Дізнавалися новини з газет та знайомилися з неординарними соціальними ідеями тодішніх публіцистів.
До формування книжкового фонду були причетні меценати Полтави та інших міст України. Чимало книг подарувала Харківська громадська бібліотека. Бібліотечною діяльністю завідував голова комітету Полтавської громадської бібліотеки, кандидатура якого затверджувалася губернатором. До обов’язків комітету входило управління грошима установи та контроль над адміністративною системою. На особистий дозвіл губернатора Полтавська громадська бібліотека мала право відкривати свої відділення в містах Полтавської губернії. Довгий час комітет очолював письменник Володимир Короленко.
Дистанційна робота
У 1919 році цей просвітницький заклад назвали Полтавською центральною науковою бібліотекою. У 1930-х роках у читальної залі, окрім тематичних відділів, з’явилися кабінети самоосвіти з довідковим консультаційним бюро. На той час бібліотечний фонд складався зі 150 тисяч книг. До того ж ці запаси щорічно збільшувалися в середньому на 8 тисяч примірників. У 1937 році Полтавська центральна наукова бібліотека визнана установою обласного значення.
Цікаво, що активно працювала, як зараз сказали б, дистанційна бібліотека. Як це виглядало на той час? Співробітники не чекали, доки сільські жителі доберуться до них зі своїх віддалених та важкодоступних районів, а приїжджали туди самі. Бібліотекарі, що прибули, видавали під розпис книги аграрним трудівникам і забирали вже прочитані. До того ж записували назви та імена авторів тих творів, які селяни хотіли неодмінно прочитати.
Книги під чоботями солдатів
Під час Другої світової війни бібліотека намагалася не припиняти своєї діяльності. У перші страшні місяці вторгнення німців в Україну працювала читальна зала й абонемент. Загроза бомбардувань не змогла погасити любов полтавців до літератури До того ж співробітники проводили методичну та довідково-бібліографічну роботу.
Восени 1941 року фашисти окупували Полтаву. Вони вирішили звільнити від непотрібних речей другий поверх будівлі бібліотеки. Книжки та вміст архівів викинули надвір. Згодом було знищено та пошкоджено 70 тисяч томів. Найкращі твори світової літератури, академічні видання корчилися під чоботями солдатів. Загинув краєзнавчий фонд — книги та наукові роботи про мистецтво та історію Полтавщини. Постраждав бібліографічний апарат: було розірвано картотеки, облікові документи, каталоги.
Але ворогам не вдалося розтоптати дух освіти. Після звільнення Полтави в 1943 році бібліотекарі знайшли в собі моральні сили, щоб швидко відновити роботу. У 1947 році бібліотеці було передано двоповерховий цегляний будинок на вулиці Шевченка. У цій будівлі установа функціонувала 45 років.
Літературний гурток та подарунки від майстрів
У 1949 році Полтавській центральній науковій обласній бібліотеці присвоєно ім’я Івана Котляревського. Тут не лише зберігали та видавали книжки, а й систематично читали лекції, доповіді, робили огляди літератури. З’явилися творчі гуртки для дітей та дорослих, де збиралися та читали свої вірші та оповідання городяни.
У 1993 році Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека вкотре набула нової оселі — це п’ятиповерхова сучасна будівля, зведена майже в центрі міста. Для оформлення інтер’єру закладу Заслужені художники України Микола Підгорний та Володимир Колесніков подарували портрети знаменитих полтавців. На стінах бібліотеки з’явилися полотна із зображенням письменників Котляревського, Гоголя, Панаса Мирного та Гнєдича; літописця Величко та математика Остроградського.
Крім того, майстри образотворчого мистецтва написали дивовижні картини “Полтавщина”, “Танець” та “Травнева ніч”. А співробітники Решетилівської майстерні мистецьких виробів подарували величезний гобелен “Світ Котляревського”, його розмір 4 на 4 метри. Автор цього шедевра — полтавець Олександр Бабенко, справжній віртуоз у галузі народної творчості.
Національна культура плюс інтернет
У першому десятилітті XXI століття Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені Івана Котляревського перетворилася на потужний та розвинений інформаційно-культурний центр. Там можна було спілкуватися й проводити вільний час, формувати та розкривати творчий та інтелектуальний потенціал.
Бібліотека активно співпрацювала з адміністрацією міста та області, місцевими та іноземними видавництвами, авторами. Налагодилися плідні взаємини з громадськими, молодіжними та творчими організаціями. Тут народні традиції та національний дух співіснували з технологічним прогресом. З’явилася кімната з комп’ютерами, всі охочі могли скористатися інтернетом безплатно.
Співробітниками бібліотекою проводилася об’ємна та безперервна робота. Вони популяризували літературу, розповідали відвідувачам про вічні скарби світової культури, про досягнення науки та техніки. Для цього організовували публічні читання, презентації нових видань, семінари, літературно-мистецькі вечори, зустрічі з письменниками та діячами культури. Щорічно проводили 350 заходів різного формату, присвячених культурно-історичним подіям Полтавщини та України.
