Розбудова національної педагогіки на Полтавщині — це не лише найважливіший процес у сфері української освіти, а і яскравий вияв боротьби народу за культурну ідентичність. Українізація навчальних закладів тривала століттями. І це було складне, багатогранне явище, пов’язане з драматичними, трагічними та радісними подіями в житті суспільства. Далі на poltava.one.
Астрономія для братів
Деякі історики впевнені, що перші школи на території України з’явилися у IX столітті. Навчальних закладів було небагато — на той час освіта була доступною лише найзнатнішим вельможам. Поступова експансія християнства сприяла поширенню освіти. Церква почала виконувати просвітницьку функцію.У 1086 році відкрилася перша школа для дівчат при Андріївському монастирі в Києві.
У XVI–XVII століттях освіта виходить за межі церкви. Це характерно не лише для України, а й для всієї Європи. Проте культурно-релігійні об’єднання все ж таки значно впливали на навчальні заклади. У 1580-х роках з’явилися так звані братські школи, тобто школи при братствах — громадських організаціях православних міщан.
Саме тоді відбувалося структурування педагогічної системи. З’явився поділ на початковий, середній та вищий рівень. Спочатку навчання викладали граматику та риторику, потім — математику, астрономію та інші науки, на найвищому рівні — філософія та богослов’я. Багато часу приділялося вивченню мов — грецької, латини, церковнослов’янської. З братських шкіл виходили майбутні викладачі Київського колегіуму, згодом — Києво-Могилянської академії.
“Училищ особливих немає”
У 1760-х роках у Полтаві єдиним навчальним закладом була парафіяльна школа біля Преображенської церкви. Навчання проходило у двох житлових приміщеннях, що належали релігійній громаді. До речі, у багатих родинах Полтави організовували приватні уроки вдома. Вчителями були дяки — священнослужителі нижчої категорії. Багато хто з них закінчував Чернігівський або Переяславський колегіум, або Києво-Могилянську академію.
Щоб здобути освіту вищого рівня та стати, наприклад, педагогом полтавцям доводилося їхати в інше місто. Міський голова Павло Кочубей навіть бідкався, що “училищ особливих немає”, полтавці або запрошували іногородніх викладачів для своїх дітей, або “задовольнялися тими, які є”.
“Проста мова”
У XVII–XVIII століттях грамоті навчалися, читаючи буквар. Потім — Псалтир та Часослов. Опановували письмо, вивчали основи арифметики та живопису. Але якою мовою була написана навчальна література? Букварі великим накладом видавали Києво-Печерська друкарня та Львівська братська друкарня. У 1698–1720 роках випустили приблизно 25 тисяч букварів, написаних так званою “простою мовою”, її ще називали староукраїнською — це колишня літературна мова українців.
У Гетьманщині “проста мова” мала статус офіційної. З її допомогою писали ділові листи та укази. Також це був словесний інструмент культури. Наприклад, п’єси чи історичні твори писалися староукраїнською мовою.
Після Полтавської битви збільшився вплив московського царя Петра I. “Просту мову” поступово витісняли та замінювали її російською канцелярською. Проте заборона староукраїнської прискорила процес формування нової української літературної мови, яка стала на той час розвиватися на основі розмовної мови. Тому приклад — стилістика поеми “Енеїда”, створеної полтавським письменником Іваном Котляревським.
Недільні школи для дорослих
У 1802 році на Полтавщині з’явилися два типи навчальних закладів: повітові училища та гімназії. Дітям викладали географію, арифметику, геометрію, фізику, природознавство, малювання. Під час виховання застосовували тілесні покарання. І в жодній із нових установ не дозволяли вести уроки українською мовою. У Полтаві повітове училище називалося спершу народним і розташовувалося в будинку купця козака Руденка.
У середині ХІХ століття в Полтаві почали відкриватися недільні школи. Ці установи призначалися тим, хто не міг навчатися в інших закладах. Як правило, їх відвідували у вихідний день дорослі люди, які не здобули освіту в дитинстві.
Недільні школи фінансувалися завдяки пожертвуванням. Книги надсилала українська інтелігенція та революційно-демократична студентська молодь із Харкова, Києва та інших міст. І головна особливість — у недільних школах не забороняли українську мову.
Цим просвітницьким установам невпинно допомагав Тарас Шевченко. Він навіть написав навчальний посібник — “Буквар південноруський”, і багато примірників розіслав у недільні школи. У 1861 році вчитель історії Полтавської чоловічої гімназії та засновник недільної школи Олександр Стронін за свої гроші видав абетку. Уперше за багато років українська освіта розпочала своє відродження. Але у 1862 році московська влада закрила всі недільні школи.
Реформа після революції
Українізація освіти на Полтавщині пожвавилася невдовзі після повалення самодержавства. Викладачі схвалювали бажання батьків навчати дітей рідною мовою. У квітні 1917 року в Полтаві відбувся з’їзд учителів, на якому було вирішено формувати національну школу. Перехід на українську мову навчання успішно здійснювався в Полтавському, Гадяцькому, Миргородському та інших повітах губернії.
Реформа освіти відбувалася в складних умовах: не вистачало посібників та навчальних програм, не всі вчителі добре знали українську мову. На шкільних територіях виникали характерні для революційної доби заворушення, в аудиторіях шуміли політичні мітинги. Проте в Полтаві та Полтавському повіті до кінця 1917 року було українізовано 12 шкіл, у Гадяцькому — 4.
У 1918 році уряд гетьмана Скоропадського схвалив постанову про обов’язкове вивчення не лише української мови та літератури, а й історії України в усіх загальноосвітніх та професійних школах, а також у семінаріях та інститутах. Того ж року розширилася мережа початкових навчальних закладів у селах. Лише в Полтавському повіті з’явилося 488 навчальних закладів з українською мовою навчання. Розпочали роботу й нові гімназії — у Луб’янському, Хорольському та Лохвицькому повітах. У Полтаві відкрито першу українську гімназію для дівчаток.
Вчителів початкових шкіл з українською мовою навчання готувала полтавська Олександро-Миколаївська церковно-вчительська школа. Також майбутні педагоги здобували освіту в Полтавському учительському інституті. За сприяння громадської організації “Просвіта” почав діяти історико-філологічний факультет.
Україномовні педагоги — у селах
У 1919 році до Полтави прийшли більшовики. Політика “воєнного комунізму” не сприяла розвитку освіти, а через тотальний терор навчальний рік міг взагалі не розпочатися. Інтелігенція була оголошена поза законом. Якби більшовики тинялися в Полтаві декілька місяців, до інституту вступили б лише люмпен-пролетарі, деякі з них навіть не вміли писати та читати.
Влітку 1919 року Полтаву зайняли білогвардійські війська генерала Денікіна. Викладання української мови, літератури та історії було заборонено. Українських викладачів звільнили. Наприкінці того ж року радянська армія відновила контроль над Полтавою. Чергова навала більшовиків супроводжувалася невеликою лібералізацією в суспільно-політичному житті та в педагогічній сфері. Проте при радянській владі національна парадигма в системі середньої та вищої освіти почала знецінюватися. Значення української культури часто применшували. У 1960-х роках у сільських школах Полтавщини ще залишалися україномовні освітяни, а в містах уже майже всі предмети викладали російською мовою.
Ситуація вкотре почала змінюватися на краще лише через кілька десятків років — у перші роки незалежності України. У 1991 році був прийнятий закон “Про освіту”. Разом із державною програмою “Освіта” він став юридичною базою для національно-просвітницьких реформ наступних років.
