Центральна міська бібліотека в Кременчуці стала не лише величезним книгосховищем, а й легендарною культурно-освітньою установою, духовним осередком та важливим елементом у системі соціальної комунікації. Бібліотека працювала понад 130 років. Розвивалася, змінювалася, виживала за часів катастроф, розквітала завдяки турботі керівників та відвідувачів. У результаті непримітна маленька читальня перетворилася на потужний інформаційний центр, де реалізувалися творчі та просвітницькі проєкти. І цілком слушно, що історія кременчуцької бібліотеки пов’язана з долею міста, де вона народилася. Далі на poltava.one.
Читати бажали, а книг не мали
Розмови про те, що у Кременчуці потрібно відкрити заклад, де допитливі городяни читали б книги, велися ще у 1859 році. Але в середині ХІХ століття в місті не було навіть книгарні. Літературні новинки привозили здалеку, тоді як романи, вірші, публіцистичні статті, наукові нариси та інші письмові твори мали постійний попит.
Але ані чиновники, ані комерсанти чомусь не хотіли повною мірою задовольняти інтелектуальні потреби кременчуківців. Тоді представники місцевої інтелігенції вирішили взяти справу до своїх рук. Історія зберегла прізвища людей, які, образно висловлюючись, запалили вогонь освіти та подарували його землякам — це були шановні пани Поляков, Стронін та Ємельянов.
Вони надали книги зі своїх особистих колекцій для загального та безплатного читання. Трохи пізніше їхній приклад наслідували ще 13 осіб. У 1862 році невеликий літературний фонд розмістився у приміщенні громадського зібрання. А взимку 1893 року в залі засідання міської думи відбулося урочисте відкриття Кременчуцької публічної бібліотеки.
Кременчуківці добре знали першу бібліотекарку — це була енергійна привітна жінка, на прізвище Пащенка, яка дуже спритно справлялася зі своїми обов’язками, знала українську та іноземну літературу. А першим директором став Андрій Богомолов. З його ініціативи до бібліотеки провели електрику, облаштували приміщення, купували нові видання.
Розорена, але жива
У 20-х роках XX століття багато приватних зборів книг націоналізували та перемістили до міської книгозбірні — двоповерхової будівлі в центрі Кременчука. У 1925 році там зберігалося 60 тисяч книг і працювали 4 бібліотекарі. Відчутну допомогу під час упорядкування фонду надавала єврейська громада міста.
У роки Другої світової війни німці знищили приблизно 90% будівель та споруд. Однак будівля бібліотеки, що ніби зберігалася вищими силами, залишилася майже неушкодженою! Городяни збирали книги, викинуті окупантами надвір із вікон, та ховали їх у своїх квартирах. Проте для поновлення роботи бібліотеки після війни потрібно було поповнювати книжковий фонд. Попри зусилля читачів, багато книг було знищено, втрачено або вкрадено. До того ж було порушено всю систему каталогів та абонементів, зруйновано та пошкоджено бібліотечні зали та сховища. На плечі співробітниць лягла, здавалося, непосильна робота. Вони не тільки невтомно працювали в стінах установи, а й ходили від будинку до будинку — збирали бібліотечні книги, що збереглися в містян. Декілька сотень примірників привезли з різних міст, що залишалися в тиловій зоні під час війни. Коли у фонді назбиралося 5000 книг, до бібліотеки знову запросили читачів.
Затишок та насолода
У повоєнну епоху кременчуківці активно відвідували бібліотеку. Студенти та школярі, відновивши навчання, займалися в читальних залах. Інші громадяни, з радістю повернувшись у мирне життя, проводили дозвілля в затишній та спокійній обставі, насолоджуючись читанням світової літератури. Фахівці різних професій підвищували свою кваліфікацію завдяки навчальним посібникам, а науковці продовжили дослідження, користуючись бібліотечними матеріалами.
У 1950-х роках у книгозбірні було зареєстровано понад 3000 читачів, а літературний фонд розрісся до 40 тисяч книг. Міська рада дозволила витратити державні гроші на регулярні закупівлі періодичних видань. Крім того, купували канцелярське приладдя, механічне обладнання для каталогів та додаткові стелажі.
У 1970-х роках Кременчуцька міська бібліотека стала називатися Центральною. Річ у тім, що на цей час здійснили централізацію культурно-освітніх закладів — і на базі згаданої бібліотеки об’єднали ще 7 міських бібліотек. Збільшувався колектив, впроваджувалися нові форми обслуговування, наприклад, для читачів відкрили вільний доступ до книг.
У 1981 році Центральна міська бібліотека розмістилася в новій будівлі на Європейській вулиці. У Кременчуці на той час функціонували дві централізовані бібліотечні системи (ЦБС) — для дорослих та дітей. У бібліотеках працювали клуби, гуртки, літературні об’єднання.
Комп’ютери та фоліанти
Політичні потрясіння та економічні труднощі 1990-х років стали справжнім випробуванням для Центральної міської бібліотеки Кременчука. Але саме в цей період з’явилися нові можливості та новаторські ідеї. Сформували сектор краєзнавства, відділ маркетингу та зв’язків із громадськістю. Причому документи почали складати українською мовою, до того ж відкрився зал української книги.
У цей час починалася епоха глобального інформаційного простору, люди хотіли набувати багато відомостей із різних сфер життя і швидко аналізувати дані. Щоб успішно надавати інформаційні послуги, у бібліотеках впроваджували нові технології.
У 1993 році в ЦБС Кременчука з’явився перший комп’ютер, розробили програму “Автоматизація”. За кілька років фахівці вже допомагали пов’язати деякі літературно-академічні ресурси бібліотеки з інтернетом. А на початку XXI століття створювали перші електронні каталоги та абонементи читачів.
Крім того, бібліотека ставала джерелом креативу: оригінально популяризували давню та сучасну культуру, наукову й художню літературу. Коли у 2013 році святкували 120-річчя бібліотеки, співробітники підготували незвичайні експозиції. У відділі юнацької літератури спорудили триярусну піраміду, де розмістили найвідоміші твори світової літератури.
Відділ технічної літератури оформив виставку у вигляді великого корабля під назвою “Вітер змін: миті нашого життя”. На вітрилах прикріпили фотографії, на яких — події з професійного життя бібліотекарів. А в секторі іноземної літератури гості змогли погортати сторінки рідкісних книг: твори Ґете та Шіллера, видані у XIX ст.
“Живі картини”
У 2014 році співробітниці бібліотеки організували акцію “Читальний тролейбус”. Вулицями Кременчука їздили прикрашені жовто-блакитними кульками тролейбуси — вони курсували звичайними міськими маршрутами. А той, хто заходив до салону, не лише доїжджав до потрібної зупинки, а й отримував книги.
Містянам роздали 500 примірників — це все твори українських авторів: і класиків, і сучасників. Книги можна було залишати в себе для читання та передавати іншим людям. У такий спосіб кременчуківці долучилися до буккросингу — всесвітньо відомого соціально-культурного руху, учасники якого обмінюються книгами навіть із незнайомцями в публічних місцях.
У 2017 році з’явився фотопроєкт “Живі картини”, а моделями театралізованих та костюмованих фотосесій стали робітниці бібліотеки. Вони відтворили сюжети відомих картин, персонажі яких читають чи просто тримають у руках книжки. Тобто сучасні реальні жінки на якийсь час перетворилися на героїнь полотен “Бузковий настрій” художника Володимира Волєгова, “Приємний відпочинок” Огюста Тульмуша та інших.
Крім того, упродовж кількох років у бібліотеці та її філіях організовували майстер-класи, запрошували на творчі вечори, влаштовували зустрічі із цікавими людьми та сімейні свята. У бібліотеку приходили не лише за книгою, а й задля спілкування з приємними людьми, робили селфі в яскравій фотозоні, вивчали іноземні мови, користувалися безплатним інтернетом. Завдяки різноманітним та новаторським формам роботи, бібліотека стала одним з улюблених закладів мешканців Кременчука.
