Упродовж багатьох років духовенство Полтавщини займалося просвітницькою діяльністю. Під егідою релігійних організацій, при монастирях та православних храмах було відкрито навчальні заклади — церковнопарафіяльні школи. Там діти небагатих батьків здобували початкову освіту. До того ж учням не лише давали базові знання, а й виховували їх, прищеплювали моральні цінності та знайомили із соціально-культурними засадами тогочасного суспільства. Далі на poltava.one.
Богослов’я та патріотизм
У ХІХ столітті неписьменність населення була однією з головних гуманітарних проблем, через яку суспільство не могло повноцінно розвиватися. Однак після скасування кріпацтва у 1860-х роках розпочалися реформи у сфері народної освіти. Наприклад, було вирішено використати інтелектуальний потенціал духовенства та методологію богословських наук для навчання так званих простолюдинів, переважно селян.
Вчителями церковнопарафіяльних шкіл були не лише священники чи семінаристи, а й представники української інтелігенції — професійні педагоги, письменники, громадські діячі. У школах такого типу вивчали богослов’я, церковнослов’янську мову, історію, географію та інші науки. Проводили уроки співу, малювання, чистописання та креслення. Крім того, духовенство та інтелігенція часто проповідували український патріотизм та ліберальне, толерантне ставлення до особистості.
Нагляд за такими навчальними закладами здійснювало церковне керівництво. У Полтавській єпархії організацію навчально-виховного процесу взяли під жорсткий контроль. Це допомогло створити однотипну освітню програму та досягти задовільних результатів у багатьох церковних шкіл. Зазначалося, що просвітництво і виховання давали плоди в тих установах, які мали гарне матеріальне забезпечення, де одні й самі вчителі працювали постійно, любили дітей і добре розуміли, наскільки важливо дати освіту незаможним людям.
Допомога від багатіїв та держави
Церковнопарафіяльні школи отримували фінансову допомогу від держави. До того ж підтримування надавали земства, деякі багаті люди й самі селяни, діти яких навчалися в таких закладах. У Кобеляцькому повіті Полтавської губернії в 1877 році відкрили церковнопарафіяльну школу завдяки ініціативі та допомозі місцевих жителів.
У 1875 році при Сампсоніївській церкві засновано невелику школу для хлопчиків на кошти таємного радника та благодійника Судієнка. Вчителем у школі працював полтавський ієромонах Харитон Карпіленський. У 1888 році цей заклад відвідувало понад 30 учнів. На кошти єпископа Іларіона було збудовано нове приміщення для школи на 50 учнів, де, крім загальноосвітніх уроків, були ремісничі курси.
Парафіяльні школи відкривалися майже біля кожної церкви. У 1887 році під опікою Полтавської єпархії було 190 шкіл та 5870 учнів, в 1895 році — 339 шкіл та 12486 вихованців. Школи розташовувалися, зазвичай, у деяких просторих селянських хатах чи церковних приміщеннях. Це були єдині установи, де сільські діти Полтавщини могли стати грамотними. Вони починали навчатися із 7 років, а закінчували у 12–16-річному віці.
Безплатні хрестики, повчальне читво
Багато часу приділялося вивченню церковнослов’янської мови, якою написані релігійні книги православних християн: Євангеліє, Псалтир, Часослов та інші. Як відомо, у цих творах були моральні догми, а отже, знання церковнослов’янської мови сприяло духовному розвитку особистості. Читання житій святих допомагало правильної соціалізації, а такі книги стали джерелом позитивних прикладів для дитини.
Крім того, ця мова була потрібна для читання молитов і хорових піснеспівів. Вокальні заняття були обов’язковими в освітній програмі церковнопарафіяльних шкіл. До того ж діти опановували нотну грамоту та знайомилися з історією світової музики. З особливо талановитих учнів навіть формували дитячі хори для деяких богослужінь у церквах Полтавської єпархії.
Релігійне виховання було невіддільне від просвітницької роботи. Участь у богослужіннях та читання молитов ставало потребою учнів. Кожен день у школі починався та закінчувався молебнями в класах. Важливою вважалася участь дітей у церковних святах та хресних ходах, Учням церковнопарафіяльних шкіл Полтавської єпархії безплатно роздавали брошури релігійного змісту та натільні хрестики.
Подарував єпископ пасіку
Заняття арифметикою починалися з усного рахунку за допомогою лозин. Згодом діти засвоювали найпростіші дії: додавання та віднімання. Звісно, запам’ятовували цифри, вчилися рахувати до ста, до мільйона, розв’язували математичні задачі, визначали довжину, вагу та час. У програму двокласної школи додали завдання з обчисленням площі та обсягу.
Кругозір учнів розширювало пізнання явищ природи — їхню сутність пояснював викладач. Крім того, лекції з природознавства супроводжувалися нескладними хімічними експериментами. Географічні мапи допомагали сформувати правильний образ світу, можна було розглянути зображення країн та континентів. До того ж вихованців долучали до образотворчого мистецтва. Але малювати вчили, звісно, не мапи, а ікони.
Також у церковнопарафіяльних школах Полтавської єпархії опановували мистецтва садівництва, городництва та бджільництва. У 1891 році єпископ Полтавський та Переяславський Іларіон подарував одній зі шкіл пасіку.
Школярі висаджували квіти біля історичних пам’яток губернії, наприклад, на полі Полтавської битви та неподалік Шведської могили. З’явилися розплідники яблунь, груш, слив. Упродовж 1892–1893 років учні висадили на землі Полтавщини 230 кущів смородини, 500 кущів аґрусу, 1500 сосен. У дівочих навчальних закладах юних полтавок готували до заміжжя — навчали рукоділлю та кулінарії. Дітей також вчили правильно сидіти за партою та тримати перо.
Правила для вчителів та їхніх підопічних
Дисципліні в церковнопарафіяльних школах Полтавщини надавали великого значення. Деякі діти були неуважні та ліниві, прогулювали заняття, грубили одноліткам та наставникам. Однак професійні педагоги рекомендували використовувати легкі фізичні покарання лише тоді, коли інші засоби не допомагають.
Статути деяких закладів забороняли принижувати недбайливих молодиків і жорстоко поводитися з ними: позбавляти їжі, бити, ставити на тривалий час на коліна. Проте порушників залишали після уроків, забороняли брати участь у загальних іграх, викликали батьків, робили догану в присутність товаришів.
Однак суворі правила поведінки встановлювали й для вчителів. Їм заборонялося залишати школу під час уроків, а в позаурочний час — село, вживати алкоголь та вести розпусний спосіб життя. Єпархіальна рада вказувала, що найкращим засобом зміцнення дитячої дисципліни є особистий приклад вчителя, а також розумне поєднання заохочень та покарань.
20 червня 1917 року майже всі церковнопарафіяльні школи Полтавщини були включені до системи міністерства народної освіти. А за кілька місяців ці навчальні заклади були ліквідовані.
Церковнопарафіяльні школи мали недоліки, їхня методика просвітницько-виховної діяльності була недосконалою. Попри благодійність, бідність учнів заважала їм отримувати знання, багато з них поєднували навчання з хатніми господарськими роботами. Не сприяв швидкому прогресу традиційний консерватизм церковних функціонерів. І все ж таки церковнопарафіяльні школи дали освіту не одному поколінню селян, зробили звичними норми християнської етики, що допомагало формуванню національної культури народу.