Справжня команда підтримки для ЗСУ організувалася в селі Сухорабівка Решетилівської громади на Полтавщині. Це кілька десятків жінок різного віку, які вирішили теж не сидіти, склавши руки, доки їх односельці та інші наші захисники боронять Батьківщину на фронті, пише poltava.one.
Спробували волонтерити та й “увійшли в азарт”
“Одного дня у Фейсбуці я побачила оголошення, як волонтерка з сусіднього села М’якеньківка Ілона Василенко просить небайдужих допомогти з випічкою для захисників. Я подумала, що зможу їх підтримати і взялася за роботу, – говорить жителька села Сухорабівка Лариса Вихренко. – А згодом якось випадково жінки з Сухорабівки дізналися про це та “насварили” мене, мовляв, чого я їх на поміч не гукаю. Спершу до мене вирішили приєднатися п’ять осіб, згодом десять. А на сьогодні у команді, думаю, не менше ніж 40 господинь буде”.
Щойно пані Лариса кине клич у соцмережі про те, що на певну дату волонтери оголошують збір продуктів та необхідних нашим воїнам речей, зразу її односельчанки беруться за роботу. Якось так вийшло, що завдання розподілилися згідно навиків. Хто має хист до випічки, той займається приготуванням печених пиріжків з різними начинками (капустою, картоплею, печінкою, повидлом, вишнями і так далі). Профі у цій справі – Наталія Пасічна, Ольга Ситник, Наталія Вусик, Ганна Хлистун, Лідія Калюга, Людмила Стуканова, Наталія Вихренко, Марина Скоромец, Валентина Павлусенко, Аня Павлинська, Ольга Ганжа, Галина Блигадир, Інна Тютюнник, Світлана Лисенко, Тетяна Кондратюк, Любов Симоненко, Раїса Лодісь, Людмила Жванко, Ольга Чайка, Марія Мошківська і сама Лариса Вихренко. Готують господині й усіляке печиво, рогалики з начинками, кекси, булочки, пампушки з часничком. На ситуацію з відключеннями світла не нарікають, бо вже приноровилися. А якщо що, то пиріжечки та “горішки” можна й насмажити. Хто може допомогти іншим чином – теж не соромляться.
Сухорабівське жіноцтво так увійшло в азарт, що вищезгаданими стравами далеко не обмежилося. Коли волонтери довго не обзиваються – то хазяєчки й самі їм нагадують про себе. На сільський пункт збору допомоги, а точніше… в оселю до пані Лариси, селянки поприносять всілякі домашні заготовки, що турботливо надбали влітку. Насамперед консервовані помідорчики, огірочки, різні салати, тушкованку домашню, сало й консервоване, й запечене. А знаєте як воно, коли ж зроблено для себе? Правильно – смакота!!! Та багато-хто заздалегідь готував саме для фронту. Все це не менш смачне, тільки у п’ятилітрових пластикових пляшках, щоб зручно транспортувати. Раїса Лодісь постійно понаквашує смачної капусти та буряку по-корейськи у літрові ємності (могла б і в більші, та, на жаль, із тарою проблеми). Та й чимало інших господинь передають квашені огірки і помідори. А Лариса Вихренко постійно виготовляє ще й енергетичні суміші на основі меду, вівсянки та горіхів, які знову ж таки приносять добрі люди.
“…повернулася додому, а вже весь поріг заставлений сумками з продуктами”
“У нас люди дуже небайдужі. У когось на фронті рідні… Та про що я? Нам же всі вони як рідні, – говорить пані Лариса, чий чоловік теж боронить країну “на нулі”. – Я от сьогодні в поїздку відлучилася. Коли повернулася додому, а вже весь поріг заставлений сумками з продуктами. Усміхаюся й кажу: “Наші вже нанесли! І це ще тільки початок на черговий збір!”.
В чергову партію допомоги одна бабуся теплих носків накупила й передала. Та й чого тільки немає в тих сумках – і крупи, сигарети, чаї та кава, шоколадні батончики, цукерки, вермішелі звичайні та швидкого приготування, побутова хімія та багато іншого. Селяни дуже активні, часто дзвонять до пані Лариси та запитують, що нашим бійцям найпотрібніше.
Господині ще й оригінально та з теплотою не лінуються підписувати свої передачі: “Повертайся живим!” або “Солдатоньки дорогенькі! Їжте наше сало! Щоби сили на війні вам не бракувало. с. Сухорабівка” і тому подібне. Дехто пише воїнам цілі листи. А от Світлана Горбань виготовляє для них обереги, які зручно носити на зап’ясті та передає паперові “літачки” з молитвами-замовляннями, щоб Господь від всякого лиха вберіг. До роботи в творчому плані долучається ще й місцева дітвора. Їх місія – патріотичні малюнки та браслети. І вихованці дитсадка “Пролісок” та місцеві учні з нею чудово справляються.
Час, зусилля, продукти й душевне тепло – все жіночки витрачають власне. Щоправда зауважують, що кілька разів з борошном допомагала місцева влада та деякими іншими продуктами – жителі сусіднього села Михнівка, а ще знайомі з-за кордону підтримують сільських волонтерок коштами (на них придбають зокрема ліки). Доставляла зібрану допомогу у “Спілку учасників АТО Решетилівщини” спершу Ілона Василенко, а нині ініціативу перейняв господарник із Сухорабівки Олександр Пасічниченко.
“…Я б тоді ще більше смаколиків напекла”
Щоб зігріти захисників не лише увагою, теплими словами, а ще й речами, жіночки взялися й за в’язання. Так, Марія Нехворосна в’яже теплі шкарпетки. Невеликі килимки круглої форми виготовляють Ганна Хлистун, Світлана Лисенко, Ніна Іванівна Василенко (найстарша в усій команді), Раїса Родецька, Лідія Калюга та Надія Берегова. Волонтерська команда збиралася й для гуртової праці, коли разом нарізали матерію для в’язання кругів.
Перелічити всіх, хто бере у добрих справах участь, просто нереально. Та скромне жіноцтво цього й не прагне. У них інша мета.
“Ми все це робимо й будемо робити, щоб нашим захисниками легше було, щоб вони наше тепло відчули, справжнє – домашнє, і ради найшвидшої перемоги. Отак щодня турбуємося, працюємо, збираємо все це в дорогу, щоб хоч трішки допомогти і хоч трішки від важких думок відволіктися. Та краще б я пекла усе оце смачне, коли всі найдорожчі люди вдома. Молю Бога, тільки б усі наші повернулися живими з цієї війни! Я б тоді ще більше смаколиків напекла…”, – каже пані Лариса.