Інститут шляхетних дівиць у Полтаві — заклад зі столітньою історією, якого давно немає…

Найперші інститути шляхетних дівчат з’явилися в Україні завдяки ініціативам місцевих небайдужих дворян на початку ХІХ століття. Адже роль уряду на ту пору в даних питаннях зводилася лише до видачі необхідних дозволів. Серед найперших таких закладів — Харківський, Полтавський, Одеський та Керченський інститути шляхетних пан. Так у Полтаві ще на початку XIX століття дружина полковника Семена Кочубея Параска Кочубей, як кажуть “з любові до освіти” на власні кошти відкрила пансіон для навчання 12 шляхетних дівчат, які перебували в бідному стані. Цей пансіон проіснував до 1816 року. Далі на poltava.one.

Заснувала пансіон у квартирі на третьому поверсі

Варвара Рєпніна

Згодом у Полтаві інститут шляхетних панянок з’явився 1818 року. Його відкриття стало ініціативою Варвари Рєпніної, яка була дружиною князя і малоросійського генерал-губернатора Миколи Рєпніна-Волконського, а ще дочкою міністра народної освіти графа Олексія Розумовського. Рєпніна теж спершу заснувала пансіон для 12 бідних учениць (заклад діяв у квартирі Рєпніної на третьому поверсі будинку генерал-губернатора). На благородну справу подружжя Рєпніних витратило чимало коштів. А згодом до справи долучився уряд. За задумом Рєпніної дівочий інститут передбачалося утримувати наступним чином: кожен дворянин мав внести відповідну суму, залежно від кількості кріпаків у його власності. Але місцеве дворянство робило дуже несвоєчасні внески на функціонування закладу. Тому дівочий інститут “обсіли” чималі фінансові проблеми. Як показало буття даного інституту, а також подібного в Харкові, такі заклади не могли тривалий час існувати виключно за громадські та приватні кошти. У цей момент закладу в Полтаві було вирішено надати урядову підтримку. У грудні 1818 року інститут отримав статус державного і відповідне фінансове забезпечення коштом дворянства Полтавської, Чернігівської та Київської губерній. І від тоді почалася нова історія Полтавського дворянського благодійного інституту шляхетних дівчат.

Бажаючих навчатися було хоч відбавляй!

Приміщення для розташування закладу у Полтаві надав губерніальний маршал Семен Кочубей. Ним було продано за помірну ціну власний будинок у Полтаві з усіма приміщеннями і землею — лісом, садом, сінокосами та городами. Майно на чималій території було оцінено у 70 тисяч карбованців, та Кочубей прийняв за нього лише 50 тисяч. Так у будинку Кочубея з’явився перший жіночий середній навчальний заклад в Полтавській губернії та один з перших на всю імперію.

Інститути шляхетних дівиць, зокрема й Полтавський і Харківський, були дуже популярні. Полтавський заклад був просто неспроможний забезпечити місцями в будинках установи всіх, панночок, які хотіли там навчатися. Це спонукало до розширення. Головою комісії з будівництва нового приміщення став сам князь Микола Рєпнін. 

У вересні 1832 року почалися заняття у новому спеціально побудованому за рахунок казни триповерховому будинку інституту (будівництвом керував архітектор Л.Шарлемань, а його колега О.Штауберт підготував проект). Чималу суму на будівництво підкинули і Рєпніни. Спершу інститут діяв у триповерховому центральному корпусі, до якого були приєднані двоповерхові флігелі по боках. Двір закладу був огороджений, а на в’їзді стояли дві вежі-пропілеї з колонами. 1841 року закладу було передано і приміщення Полтавської школи садівництва. Вийшло, що добудови 2 пол. ХІХ та початку ХХ століть об’єднали комплекс у 130-ти метрову триповерхову споруду.

Грандіозне будівництво і грандіозний скандал!

Є дані, що під час будівництва нової споруди інституту сталася деяка прикра історія. Про неї згадував зокрема товариш по службі князя М.Рєпніна-Волконського І.Сердюков. 

Князь М.Рєпнін.

Під час тривалого перебування князя за кордоном такий собі граф С.Строганов затіяв скандал. Він повідомив уряду про кричущі порушення. Мовляв, звітності про будівництво немає, на прошнурованих книгах відсутні печаті, а з приказу громадської опіки було взято 20 тисяч карбованців лише усним розпорядженням Рєпніна. На маєтки князя наклали заборону. Потому з усіх його маєтків на 22 тисячі селян у нього залишився один на 5 тисяч. Інші комісія продала для покриття нібито нестачі коштів для будівництва інституту. Та І.Сердюков вважав це наклепом.  Ревізійна комісія оцінила будівлю у 465 тисяч карбованців, 65 тисяч із яких були витратою особистих коштів князя Рєпніна…  Власний матеріальний внесок князя врешті став підставою для його виправдання. А деякі історики кажуть, якщо в цій історії і була авантюра, то її мета з боку Рєпніна —  використати необхідні державні гроші заради освіти майбутніх поколінь жіноцтва.

Кого туди брали і чому навчали?

На навчання в закритий заклад брали дівчат дворянського походження від 6 до 18 років. Пізніше і доньок духовенства та купців. Здебільшого вони вчилися за кошти дворянства, а дехто за “свої”. Плата становила від 150 до 400 карбованців за рік. За сім років належало опанувати дев’ять дисциплін.  Найважливіше місце належало іноземним мовам (німецька і французька), заняттям музикою та рукоділлям. Інститутки вивчали й Закон Божий, історію, географію, арифметику, малювання, танці, основи економного домашнього господарювання. По завершенню закладу дівчина отримувала звання домашньої наставниці.  Тож по суті заклад, крім освіти й естетичного виховання, давав випускниці право займати посаду виховательки дворянських чи духовних дітей. Випускниці багато чому могли навчити й своїх рідних. А ще звідси виходили громадські діячки, художниці, письменниці і поетеси. 

У перші роки функціонування в закладі за державний кошт навчалися тільки 15 дівчат, тобто по одній із кожного повіту губернії і ще 90 “своєкоштних”. Потім вихованок ставало все більше. Так 1860 року їх було 172, а 1910 — 209. 

Усім би таких викладачів!

У інституті викладали відомі діячі: перший біограф І.Котляревського С.Стеблін-Камінський (він особисто знав Івана Петровича), український громадський і культурний діяч, педагог Д.Пильчиков (особисто знав Т.Шевченка), українські та чеські педагоги, композитори, піаністи-брати А.Єдлічка і В.Єдлічка, учень композитора П.Чайковського П.Щуровський, викладач і письменник Г.Маркевич, фольклорист, етнограф і педагог М.Цертелєв, зачинатель українського романтизму Л.Боровиковський, художник-майстер мініатюри В.Волков та багато інших.

П.Гулак-Артемовський

Закладом керувала рада на чолі з В.Рєпніною (вона лишалася опікункою інституту до самої  смерті — 1864 рік). Першою начальницею інституту була французька піддана Юлія Реньї, що несла службу за контрактом протягом 11 літ. А до складу ради інституту входили видатний український і російський поет, драматург В.Капніст, письменник і просвітитель М.Новиков, відомий український поет-байкар, колишній ректор харківського університету, професор П.Гулак-Артемовський. 

Серед найвідоміших випускниць — письменниця і діячка освіти Любов Яновська, поетеса Олександра Псьол, скульпторка Єлизавета Трипільська, донька князя Миколи Рєпніна і товаришка Тараса Шевченка Варвара Рєпніна та інші. 

Варвара Рєпніна, донька графа М. Рєпніного.

Кажуть, що протягом існування інституту тут побувало й чимало славетних гостей, зокрема І. Котляревський, Т.Шевченко, М.Гоголь, В.Жуковський, брати-декабристи Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли.

1918 року, тобто після ста років від початку заснування, інститут шляхетних дівиць з Полтави було евакуйовано до Владикавказу. Під час Другої Світової війни будинок інституту було зруйновано. Нині він відновлений в первинному вигляді і в ньому діє один з університетів міста Полтави. 

More from author

Легендарний попередник пілотів-“привидів” ЗСУ

У маленькому селі селі М’якеньківка, що в Решетилівській громаді на Полтавщині, на приміщенні місцевої школи встановлено меморіальну дошку Василю Юхимовичу Бондаренку. Ким була ця...

Листоноші — фахівці “зникаючого виду”?

Були часи, коли листоношу з нетерпінням чекали у кожній оселі, особливо у селі.  Він і пресу принесе, і пенсію, і різні товари, та й...

Як облаштувати спальню в стилі лофт

Стиль лофт досить популярний при облаштуванні сучасного будинку або квартири. У деяких нюансах він має схожі риси з мінімалізмом, гранжем чи бруталізмом. Тим не...
.,.,.,.