Листоноші — фахівці “зникаючого виду”?

Були часи, коли листоношу з нетерпінням чекали у кожній оселі, особливо у селі.  Він і пресу принесе, і пенсію, і різні товари, та й останні місцеві новини розповість. Сьогодні ж листонош у сільській місцевості впевнено можна назвати “зникаючим видом” фахівців. Адже поштова служба активно реформується, а при цьому стаціонарних поштових відділень у провінції стає все менше, як і самих поштовиків. “Укрпошта” робить ставку на мобільні відділення на машинах, які мають обслуговувати невеликі селища та села. Люди ж, звиклі, що в кожному селі є поштовий “острівець”, не в захваті від таких новацій, але що вдієш? Далі на poltava.one.

Днями на ногах, ще й з чималим вантажем

Ця професія ніколи не вважалася легкою, але завжди — дуже необхідною. Так, зокрема, вважає листоноша з більш як 30-річним стажем Зоя Корчевна з міста Решетилівка, що на Полтавщині. Свій трудовий шлях жінка розпочинала у зовсім іншій сфері. По завершенню місцевого професійно-технічного училища №28 вона працювала розкрійницею на колись знаменитій Решетилівська фабриці художніх виробів імені К.Цеткін, згодом — надомницею — вишивала на дому наволочки, підковдри, блузи та інші вироби, доки поруч підростали сини. 

А з 1986 року жінка влаштувалася листоношею і працювала за цим фахом до виходу на пенсію, та навіть пару літ по тому, залишивши робоче місце 2011 року. Робота ця, каже, не для кожного. Бо днями ж листоноші на ногах, та ще й із чималим вантажем. Зоя Корчевна трудилася спершу листоношею підмінною (тобто підміняла колег на дільницях по всій Решетилівці). А потім жінка працювала листоношею І класу в Решетилівці та в сусідніх селах. А отже під її відповідальністю було найбільше дільниць порівняно з багатьма іншими колегами. А це ж — кілька сотень людських осель, різного роду організації та установи. Загалом — сім чималих дільниць.

Суттєвим плюсом своєї бувшої роботи жінка називає спілкування з людьми, особливо із пенсіонерами. Деякі з них, коли дізналися, що “їхня Зоя” сама йде на пенсію, обіймали листоношу на вулиці зі сльозами на очах.  Вона їх теж обіймала і щиро плакала. Бо дуже одне до одного звикли. І це для Зої Василівни значило більше, ніж неодноразові премії та офіційні подяки на роботі.

Все для людей: і борщ, і морозиво

Одна з найдосвідченіших на Решетилівщині листонош говорить, що догоджала людям, зокрема “своїм пенсіонерам” як могла. Було, й по морозиво на їхнє прохання їздила у магазин; траплялося, що немічному  подружжю каструлю борщу з літньої кухні в хату заносила, бо ж їм важко; і воду з колодязя не раз стареньким людям діставала. Пригадує жінка й такий випадок. Одного дня у селі Шкурупіївка гнали череду. І якось так сталося, що трактор випадково наїхав на одну з корів. Бідна ласуня відтоді добряче кульгала. Старенька господиня змушена була залишити корову вдома, а сама ходила на луки косити для неї траву. Коли співчутлива листоноша довідалася від бабуні про її лихо, вирішила хоч якось допомогти. Так, було, зайде до бабусі по роботі, а заодно й клунки з накошеною для корови травою їй у двір поприносить. Шкодувала тільки листоноша, що сама косити не вміла, а то б ще й траву для корови косила…

Дільниці Зої Василівни були доволі розгалужені, а отже обходити їх доводилося довго і важко. Це й чимала центральна частина Решетилівки, зокрема вулиця Покровська, а ще вулиці  Вишнева, Горького, Грушевського, Базарна та інші. А окрім того повністю — села Хоружі та Шкурупіївка. Хоч тебе сотні людей у місті чекають, хоч одна людина в селі на околиці — до всіх йти треба. Хоча і ноша щоразу нелегка. Одного дня з цікавості решетилівські листоноші зважили свої робочі сумки у відділенні на початку зміни. Ваги показали позначку за 20 кілограмів. “А ще ж товар у інших торбах в дорогу брати треба!”, — зауважили листоноші-дівчата. Не раз нелегку ношу їм доводилося нести десятки кілометрів і без велосипеда. 

Зоя Корчевна пригадує, як в одну із дуже сніжних зим добиралася в село за Решетилівку. Снігу подекуди намело до пояса. Вже далі за місто й машини через перемети не їхали. Але ж листоношу із пенсією двоє стареньких ждуть! Зоя Василівна згадує-описує, як пробивала сніг “і ногами, й пузом”.  Нарешті листоноша зайшла до пенсіонерів в оселю. Як змогла, обтрусила з себе сніг, та однаково у теплій хаті й черевики, і ноги враз стали мокрі. Бабуня каже до гості: “Зою, давай хоч чулки тобі свої дам?”. Та Зоя відмовилася… А коли листоноша повністю обійде дільницю, їй слід обов’язково повертатися у відділення, щоб здати відомості на перевірку. Так, з мокрими ногами Зоя й прийшла у зимовий холод. У теплому робочому приміщенні з них зразу аж пара піднялася. Та хіба то раз було отаке добирання? “А сьогодні і чого ті ноги болять? І чого ту спину зводить?”, — питає сама себе Зоя Василівна.

Пенсія… для котів

У дорозі, опинившись десь на околиці, чи в малолюдному місці темної пори, листоноша завжди боялася. Та не за своє життя, а за людські кошти, які несла в сумці. А пресу, пенсії не раз доводилося розносити темними вулицями із ліхтариком. На щастя, у цім плані пригод не траплялося. Щоправда погрози були, та благополучно минулося…

Від колишньої роботи співрозмовниця отримала у спадок насамперед чимало хороших спогадів, людської вдячності, а ще… котів. За період праці листоноша підібрала трьох чотирилапих (жінці шкода було, що люди викинули їх на смітник). Сьогодні з тієї трійки лишилася тільки одна кішка Саня, яка 14 років живе у своєї рятівниці! Листоноша пригадує і сільського самітника-кота, який впізнавав її, щойно приходила у Шкурупіївку. Каже, вирізняв навіть по голосу. Жінка говорить, що котів любить, а ще більше їх жаліє і зразу бачить, коли тварина бездомна й самотня. Зоя Василівна врятувала багатьох пухнастиків і продовжує це робити. Сьогодні під її опікою перебувають до 20 котів. Декількох тварин вона тримає вдома, а ще деяких підгодовує за межами оселі, постійно навідуючись до них.

Тепер уже не вона, а їй, Зої Василівні, приносять пенсію, а точніше по неї доводиться самій ходити у банк. Та жінка не нарікає, а навпаки каже, що це зручно, бо сам вирішуєш, коли можеш забрати нараховані кошти, а дорогою до банку ще й зробиш кілька інших нагальних справ. А насправді пенсію Зої Василівни одержує не вона сама, а  її… коти. Бо жінка придбає на ці незахмарні гроші своїм підопічним спеціальні корми, купує рибку, готує супи та інші харчі. Куди б вона не їхала, в кишені завжди тримає щось поживне для безпритульних котів, яких може зустріти дорогою. З лікуванням (та й часто із харчуванням) чотирилапих жінці часто безкоштовно допомагає місцева небайдужа клініка “Ветлік”. А через чималу котячу братію пенсіонерка собі навіть де в чому відмовляє. Каже, передплатила лиш одну місцеву газету, та й досить.

Зовсім нова буденність…

Розмірковуючи про колишню роботу, Зоя Василівна з сумом зауважує, що листонош у її рідній громаді все менше. Раніше, каже, люди величезну кількість журналів передплачували, і для дорослих, і для дітей, а ще по декілька різновидів газет. У сумку листоноші все це не вміщалося. То на її “марафонському” шляху поштова машина змушена була робити по кілька підвозок. Кіпи преси клали у спеціальні ящики, які стояли в різних місцях на маршруті. А скільки періодики поштарі приносили у одні лише бібліотеки! А сьогодні — інтернет, банкомати… Зовсім нова буденність…

More from author

Як вибрати зошити для школи: практичні поради

До процесу підготовки учнів до нового навчального року слід підходити з особливою відповідальністю, так як набір шкільного приладдя відіграє не останню роль на успішності...

Як вибрати комфортний домашній одяг мамі та доньці?

Універсальним домашнім одягом вважаються піжами та халати. Щоб отримати комфорт і розслаблення після важкого робочого дня, слід правильно підібрати й купити жіночий халат. Сучасний...

Як швидко знайти купони з промокодами для отримання знижки при купівлі в Інтернеті в Полтаві

Чи стикались ви з пропозицією, роблячи покупки в Інтернеті, ввести промокод, просто якусь секретну комбінацію літер під час оформлення замовлення, й миттєво знизити загальну...
.,.,.,.,.