У маленькому селі селі М’якеньківка, що в Решетилівській громаді на Полтавщині, на приміщенні місцевої школи встановлено меморіальну дошку Василю Юхимовичу Бондаренку. Ким була ця людина, як склалася її доля і чим заслужив Василь Юхимович Бондаренко увіковічнення пам’яті на малій Батьківщині й не лише? Далі на poltava.one.
324 бойові вильоти, десятки збитих літаків
Василь Юхимович Бондаренко народився 23 квітня 1922 року в селі М’якеньківка Решетилівського району Полтавської області у селянській родині. Навчався у місцевій неповній середній школі. Після смерті батька хлопець виховувався в Київському дитячому будинку, закінчивши там 10 класів середньої школи. У 1939 році Василь Бондаренко був призваний до армійських лав. Фахову освіту здобув 1941 року в Качинській військовій авіаційній школі пілотів. По завершенню цього закладу Бондаренко прибув нести подальшу службу у 69-ий винищувальний авіаційний полк.
З перших днів, відколи Друга світова війна тривала на території радянського союзу, Василь Бондаренко активно брав участь у боях проти фашистських загарбників. Воював на Південному, Закавказькому, Південно-Західному, Сталінградському, Північно-Кавказькому, 4-му, 2-му та 1-му Українських фронтах. У ході війни льотчик-винищувач Василь Бондаренко отримав чотири поранення (за іншими даними аж шість). Якщо говорити точніше, то Василь Бондаренко брав участь у боях проти гітлерівських загарбників із 22 червня 1941 року і до завершення військових баталій. Серед його завдань було прикриття радянських наземних військ і переправ, супровід бомбардувальників вітчизняної армії та штурмовиків, вильоти у розвідку, коректування вогню артилерійських батарей, також Бондаренко штурмував піхоту і танки противника. Загалом він здійснив 324 бойові вильоти, провів 68 повітряних боїв, знищив 24 ворожі літаки.
Бойові спогади аса
Серед численних пройдених боїв льотчик згадував бій поблизу Куп’янська, що відбувся 22 червня 1942 року. Тоді 24 літаки “ЛАГГ-3” авіаційного полку під командуванням В.Ю.Бондаренка прикривали в повітрі війська Південно-Західного фронту. Ці літаки ринули в бій проти 70 “хейнкелів”. Сили були зовсім нерівні, та стрій ворожих літаків Бондаренку з побратимами вдалося порушити. Кілька гітлерівських літаків запалали, зокрема в один з них чітко влучив Василь Бондаренко. При черговій атаці на підтримку до “хейнкелів” додалося ще чотири десятки “мессершміттів”. Потужність ворога таким чином збільшилася у співвідношенні ¼, порівняно з радянськими силами, та ті однаково прийняли нерівний бій. Повернувшись того дня на рідний аеродром, Василь Бондаренко записав у свій бойовий залік ще два знищені ворожі літаки.
31 липня 1942 року під час повітряних баталій в районі Калача успішний полтавський льотчик знищив ворожий винищувач. А на Сталінградському фронті з 30 серпня 1942 року по 5 січня 1943-го Бондаренко здійснив 28 вдалих вильотів та знищив ще два крилаті супротивники.
Під час завершельних боїв на Кубані Василь Бондаренко прибув у 16-ий гвардійський винищувальний авіаційний полк, що відносився до 9-ої гвардійської винищувальної авіадивізії. Його побратим, Герой радянського союзу І.Бабак в авторській книзі згадував, як Василь Бондаренко в парі з супутником Іваном Кондратьєвим, чи в складі двох пар льотчиків вирушав у розвідку далеко за лінію фронту. І.Бабак писав, що в ясну погоду той піднімався високо, а в негоду, коли густі хмари давили до землі, льотчик тримався на досить низькій висоті, нерідко в “бриючому” польоті. Бондаренко примудрявся діставатися в глибокі тили і при цьому назбирував цінні, важливі розвіддані для свого командування. У численних радянських штабах добре знали цього льотчика-винищувача, який мав простий позивний “Василь”. Бабак зауважував, що часто з наземних штабів, оминаючи “авіаційні інстанції”, безпосередньо в полк надходили завдання для відважного “Василя” щодо ведення розвідувальних операцій.
З 8 липня по 1 вересня 1944 року під час Львівсько-Сандомирської операції Василь Бондаренко здійснив 36 бойових вильотів, знищивши ще 6 літаків ворога. Також “Василь” брав участь у звільненні Польщі та в остаточному розгромі гітлерівців на території Німеччини.
1972 року Василь Бондаренко теж написав книгу. Вона мала назву “Немає невідомих солдатів”. Це була документальна повість про його побратимів-льотчиків, де зокрема йшлося про подвиги однополчан Василя Бондаренка, які відважно боролись в небі з фашистськими “мессерами”, “фоккерами”, “хейнкелями”, “юнкерсами”. Серед інших історій автор книги згадував повітряний бій під Сталінградом, коли він з побратимом Володимиром Лавриненковим ринув у атаку проти групи фашистських літаків, які намагалися пробитися до своїх військ (оточених на березі Волги) із боєприпасами, продовольством і медикаментами. В бою винищувачі Бондаренка і Лавриненкова були підбиті, але як написав згодом вже у мирний час Василь Юхимович: “Володимир не вийшов з бою, доки не добив фашиста”… Таким самовідданим у боях був і сам Василь Бондаренко.
За ратні подвиги — звання Героя
Гвардії старший лейтенант Василь Юхимович Бондаренко, який увійшов у історію як один з кращих льотчиків-винищувачів союзної країни, командир ланки 16-го гвардійського винищувального авіаційного полку 9-ої гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 6-го гвардійського винищувального авіаційного корпусу 2-ої повітряної армії Українського фронту, був належно відзначений за ратні подвиги. Так, 27 червня 1945 року за відмінне виконання бойових завдань і виявлену при цьому мужність він отримав звання Героя радянського союзу. Василь Бондаренко також нагороджений кількома найвищими орденами того періоду, численними медалями. Після війни Василь Юхимович працював у Військово Повітряних силах. З 1953 року — він підполковник у запасі, тривалий час трудився заступником керівника республіканської організації спілки охорони пам’ятників історії і культури. Також Василь Бондаренко успішно працював у військово-патріотичному руслі, зокрема займався пошуком невідомих героїв, нерідко з’являвся на радіо і на телебаченні, друкувався в пресі. 1965 року Василь Юхимович закінчив Київський інститут народного господарства. Жив у Києві. Там і помер 20 лютого 2001 року у віці 78 літ та був похоронений на кладовищі “Берківці”.
Героїчна Полтавщина
З міст і сіл Полтавщини на фронт у Другу світову пішли десятки тисяч громадян. За мужність і відвагу у боях проти фашистських загарбників тисячі полтавців були нагороджені орденами й медалями, а найбільш відважні — званнями Героїв.
Полтавці були учасниками всіх крупних операцій, які проводила радянська армія в тій війні. Серед іншого наші земляки боронили москву, ленінград, брали участь у сталінградській битві, били ворога на берегах Волги, на Курській дузі, форсували Дніпро, Віслу, Одер, Дунай, звільняли від фашистів рідні землі та інші народи.
1943 року геройського звання були удостоєні 23 полтавці, 1944-го — 62 солдатів-земляків, а 1945-го — 73 полтавці отримали цю високу ступінь нагороди того періоду. 38-ми воїнам з області звання Героя було присвоєно посмертно.
Сьогодні діти, внуки і правнуки цих героїчних людей знову у вирі війни. Але вже з рашистською, загарбницькою, терористичною росією. І новітня історія показує, що героїзм наших захисників-сучасників стане приводом для того, щоб з них теж брали приклад багато наступних поколінь. Боронити свою Батьківщину на війну самовіддано пішли чимало односельців легендарного льотчика-винищувача, а ще їх земляків з Решетилівщини і Полтавського краю. Тож попереду — нові переможні історії про героїв, нащадків Василя Бондаренка.