З перших днів масштабної фази російсько-української війни у Решетилівці діють два основні пункти видачі гуманітарної допомоги. Обидва вони знаходяться у центрі міста і постійно активно приймають внутрішньо переміщених осіб. Детальніше poltava.one.
Пункт повністю на забезпеченні небайдужих решетилівців
У пункті, що розмістився у одному з міських закладів культури, роботу зосередили саме довкола видачі одягу, взуття та речей першої необхідності. Як розповідає Анна Калашнікова, яка координує діяльність даного пункту, за останніми даними за допомогою сюди звернулися більше тисячі людей. Левова частина із числа відвідувачів — це громадяни, які прибули на Решетилівщину з Харківщини. Зверталися за допомогою і жителі Київської, Сумської, Донецької та інших областей. Зокрема й ті, хто, тікаючи від війни, проїздив через Решетилівку транзитом.
Пункт працює щоденно крім вихідних та зачиняється на час повітряних тривог. З перших днів березня речі сюди почали активно приносити небайдужі жителі міста та сіл Решетилівської громади, іноді навіть доставляли автівками сільські волонтери, зібравши допомогу на місцях. Щоб спільними зусиллями підтримати постраждалих, краяни приносили одяг та взуття для дітей і дорослих, іграшки, речі першої необхідності. Відгукнулися і місцеві підприємці-власники магазинів одягу, які допомогли новими речами.
“Якісну гуманітарну допомогу ще в березні ми отримали з Польщі. Це були чудові м’які й розвиваючі іграшки, дитяче харчування, памперси, куртки, пледи, ковдри і подушки, яких тоді насамперед потребували (у той час місцеве населення нам оперативно приносило матраци). А ще ми зробили кілька рейсів, щоб доставити у наш пункт речі з гуманітарного пункту міста Полтави, коли тут відчувався суттєвий брак необхідного”, — говорить пані Анна.
Ще недавно — сцена, а сьогодні — волонтерство
Станом на сьогодні гуманітарна допомога централізовано не постачається і пункт повністю на забезпеченні небайдужих краян. Найбільше люди приносять футболок, штанів, суконь і рубашок, а ще постільної білизни. А також речі для новонароджених (зокрема й доволі недешеві візочки, ліжечка, памперси та дитяче харчування), час від часу серед рядів можна знайти й дитячі ковзани, самокати, скейтборди.
Уся видача на контролі працівників закладу, які в мирний час працювали у сфері культури і навіть не уявляли, що їм доведеться залишити сцену не лише через пандемію КОВІД-19, а через жахливу війну. Постійно задіяний у пункті видачі і технічний персонал закладу. Буває, протягом робочого дня тут отримують допомогу до 60 і навіть 80 потребуючих. При тому, що часто люди приходять поодинці, а допомогу просять для цілої сім’ї. Одного разу староста кількох тутешніх сіл приїхав до пункту, щоб обрати речі і доставити їх близько 20-ти переселенцям.
“У гарячі періоди — Буча, Ірпінь, активні бомбардування Сумщини (зокрема Охтирки), шалені наступи на Сєверодонецьк, Волноваху… Все це у нас тут відчувалося і відображалося активними хвилями напливу людей. Часто доводилося спостерігати, як люди прибували в наш регіон, у нашу громаду, як кажуть, хто в чому… Хто в чому встиг вискочити з оселі і врятуватися від обстрілів та бомбардувань. Зразу згадалася бабуся, яка вийшла поратися до корови, і вже незабаром, потрапивши під бомбардування, втікала і опинилася у нас у калошах та якійсь домашній “куфайці”. Багато страшних історій наші працівники тут наслухалися…”, — сумно каже співрозмовниця.
Люди щиросердно сподіваються на підтримку і співчуття
Далі вона згадує родину — дитячий будинок сімейного типу. Десятеро дітей (п’ять хлопчиків і п’ятеро дівчаток) із батьками теж прибули практично без речей. Невідомо як подолавши шлях у розстріляній ворогом колоні, вони були неймовірно розгублені. І таких історій дуже багато. І про втрачених рідних, про вщент зруйновані оселі, села, а значить — долі… Вдячність від тих, хто потрапив у жахливі доленосні ситуації і отримує гуманітарну допомогу, неможливо не побачити і не відчути. Вона в поглядах, словах і в серцях. У цих людей немає егоїзму, зверхності і перебірливості. У них інші цінності і другорядне вже немає різниці. Вони не просять найкращого, найновішого чи модного одягу, вони просять всілякої можливої допомоги та щиросердно сподіваються на підтримку і співчуття.
Останніми днями потік тих, хто приносить речі до пункту, зменшився, як і потік біженців, що відрадно. На сьогодні тут насамперед потребують сезонного (літнього) одягу та взуття.
Другий вищезгаданий пункт видачі гуманітарної допомоги для внутрішньо переміщених осіб у Решетилівці теж постійно активно працює, тут внутрішньо переміщеним громадянам видають насамперед продукти харчування.
Сумні цифри…
За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні вже сягнула більше 8 мільйонів. Люди, полишаючи свої домівки, найбільше виїздили з Харківщини, Києва, Київської, Донецької та Луганської областей. У свою чергу регіони, які прийняли найбільше переселенців — Дніпропетровщина, Київщина, Львівщина, Вінниччина і Полтавщина. Серед людей, які досі лишаються в небезпеці, чимало громадян, які вважають, що їхати ще більш небезпечно, які не мають грошей, щоб поїхати та ті, хто не хоче залишати своє майно і оселі. У МОМ, визначаючи категорію внутрішньо переміщених людей, зазначають, що це особи чи групи осіб, які були змушені або зобов’язані втекти, або покинути власні домівки чи місця звичного для них проживання, зокрема в результаті або з метою уникнення наслідків збройних конфліктів, широкомасштабних насильств, порушення прав людини, або природних чи техногенних катастроф, які у той же час не перетинали міжнародно визнаний кордон своєї країни. На Полтавщині лише за офіційними даними більше 186 тисяч ВПО. Серед них майже 46 тисяч дітей-переселенців. У п’ятірці міст, які прийняли найбільше ВПО: Полтава, Кременчук, Лубни, Миргород та Горішні Плавні.