Ще кілька століть тому освіта, книги та вистави були недосяжною розкішшю для українського населення. Та й мало хто вбачав у цьому сенс, адже люди з ранку до вечора були зайняті важкою працею і думками як прогодувати потомство. Стиралася людська свідомість та самоідентичність, люди перетворювалися на роботів, чиї думки не виходили далі природних потреб. І лише купка освічених творчих людей вирішили покласти цьому край і відкрити багатство української культури для українців.
Детальніше про початок просвітницької діяльності у Полтаві у нашому матеріалі на сайті poltava.one.
Зародження громад
У ХІХ столітті з метою просвітництва у багатьох містах України були створені громади — напівлегальні об’єднання українських демократів та інтелігенції.
До них входили лікарі, вчителі, професори, письменники, студенти та учні старших класів гімназій, ліберально налаштовані поміщики.
На Полтавщині громади діяли з перервами із середини ХІХ до початку ХХ століття. Громади були об’єднаннями небайдужих освічених людей та не мали чіткої структури та організаційної ієрархії, а також програмних документів або статуту. Це через те, що політичні переконання членів громад були різними, хтось був більш ліберально налаштований, хтось тяжів до демократії, дехто підтримував революційний шлях.
Але в одному їхні ідеї сходилися: головною метою членів громад була культурно-просвітницька діяльність. Для селян та простих робітників вони організовували освітні гуртки, недільні школи, друкували та поширювали популярні книги, влаштовували театральні вистави та займалися етнографічною діяльністю, збирали фольклор.
Розквітом їх діяльності стало видання першого українського політичного літературного журналу “Основа”, одним із редакторів якого був педагог і вчений, який стояв біля витоків Кирило-Мефодіївського братства Василь Михайлович Білозерський. Деякий час Білозерський був вчителем у Полтавському кадетському корпусі.
Полтавська громада та її члени
Перша полтавська громада діяла в 50-60 роках ХІХ століття. Періодично її склад змінювався, на 1862 рік до складу входило 60 осіб. Керівником громади був голова Полтавської телеграфної станції Віктор Лобода, відомий своїми статтями «О равнодушии нашем к собственной народности» та фарсом «Пройдисвіт Шкубент».
Серед найяскравіших постатей Полтавської громади були викладач історії Полтавського кадетського корпусу, активний організатор недільних шкіл та член Кирило-Мефодіївського братства Дмитро Пильчиков, педагог і письменник Олександр Кониський, викладачі навчальних закладів. Жінок-учасниць громади налічувалось небагато, але серед них була поміщиця Єлизавета Милорадович, тітка гетьмана Павла Скоропадського.
Серед молоді були учні Полтавської гімназії, студенти Київського університету: Михайло Драгоманов, Михайло Старицький, Панас Мирний.
З початку 60-х років громада влаштовувала регулярні зустрічі в будинку Єлизавета Милорадович та Віктора Лободи, громадського діяча та етнографа. Тоді ж було зроблено спробу оформити діяльність громади організаційно. Для цього Лобода та прапорщик Щелкан подали клопотання та список осіб полтавському губернаторові на дозвіл створити товариство грамотності. Тоді ж було розроблено перший проєкт статуту. Серед місій у документі зазначалося організація шкіл та допомога існуючим, розповсюдження книг та публічні читання-лекції.
Першими досягненнями Полтавської громади було відкриття чоловічої недільної школи, якою опікувався Віктор Лобода. 1861 року розпочала діяльність суботня школа на чолі з Олександром Кониським. Працювали недільні школи під опікою поміщиці Єлизавети Милорадович. Структурно вищими над ними була загальна рада, яка керувала методичною роботою навчальних утворень. Для комунікації з широкими масами населення Олександр Кониський відвідував навколишні села, проводив просвітницьку діяльність.
Спад діяльності та переслідування
Але у 1862 — 1863 роках був відчутним спад революційного настрою та активна протидія з боку влади. Недільні школи закривали, перешкоджали діяльності громад та переслідували її членів. Так Віктора Лободу було переведено на роботу в Смоленськ. Активних членів громади звільняли з роботи та відсилали до Росії. А в кінці 1862 року над громадівцями відбулися суди, в результаті яких багато з них відправили на заслання.
В кінця 60-х років відчувалося відродження революційного духу, громади поступово відновлювали свою діяльність на культурно-освітній ниві. Згодом у складі Полтавської громади виділилась група радикально налаштованої молоді, до якої входили учні навчальних закладів. Вони об’єдналися з революційними гуртками, а дехто став революційними народниками.
Загалом внесок роботи громад був дуже великим, крім збільшення загального культурного та освітнього рівня населення, вони ще й будили національну свідомість полтавців.