Решетилівський художній професійний ліцей, який на теренах Полтавщини та за її межами багатьом відомий як заклад, що десятки літ фахово готує прекрасних вишивальниць, живописців, килимарів та кравців, перетворився на один із осередків для проживання внутрішньо-переміщених осіб, які вирішили шукати порятунку від війни саме на Решетилівщині. Більш детально про це у ексклюзивному матеріалі на сайті poltava.one.
Ліцей надав прихисток більше як 1,5 тисячі тимчасових переселенців
“1 березня до нас у гуртожиток прибула перша така родина з Конотопа — батьки Микола та Оля і їхня донечка з особливими потребами Женічка, які мешкали у нас зо два місяці. Відтоді, з початку березня, ліцей надав прихисток більше як 1,5 тисячі тимчасових переселенців. Хтось спинявся тільки раз на ночівлю, щоб далі рухатися в обраному напрямку. А комусь наш гуртожиток став домом на місяці”, — розповідає директор закладу Наталія Бігун.
Харківщина, Сумщина, Донеччина, Херсонщина — регіони, з яких сюди тікають люди в пошуках спокою і відносного миру. Здебільшого це сім’ї, але часто лише в жіночому складі. Як до рідних людей поставився колектив ліцею до усіх досі незнайомих родин. Нині у гуртожитку їх живе 20. Гостей забезпечують триразовим безкоштовним для них харчуванням.
Проблем з гарячою водою немає, на ліжках замінили всі старі матраци на нові єврозразка, об’ємні речі прибулим організовано пере ліцей. Щоб розвантажити цю ділянку роботи, працівники власними силами зібрали 4,5 тис. грн. та придбали іще одну, бувшу у використанні, але добротну пральну машину.
“Продуктами нас із перших днів забезпечує Решетилівська міська рада, яка й направляє внутрішньо переміщених осіб до нас, чи в інші підготовлені заклади громади. Згодом до вагомої підтримки в цьому напрямку підключилася і Полтавська обласна рада, що суттєво відобразилося на продуктовому різноманіті ”, — додає співрозмовниця.
Наталія Бігун пишається тим, як показав себе її колектив у такий непростий час. Майстри, прибиральниці, кухарі, сторожі, бухгалтери, викладачі та й сама директорка з дня на день допомагають, хто чим може. Приносять з дому заморожені фрукти на компоти, овочі для супів, хтось купить, щоб не бракувало солі, яєць чи сала. Вже й цибулька домашня для кухні підростає…
Привітали іменинника тортом, а він плакав як мала дитина…
Ті ж самі бухгалтери, майстри і чи не всі вищеперелічені працівники годинами на кухні чистять і шаткують картоплю, ліплять вареники, пельмені, котлети… Тут не просто супчиком на обід харчують, а як кажуть, першокласне перше, таке ж друге і відмінний компот. У меню для переселенців не рідкість і солоні та солодкі запіканки, піци, а на дні народження — ще й обов’язково торт, і не якийсь небудь, а від знаної місцевої кулінарки.
“У нас одна родина жила. Вони добряче постраждали… Дорослих кілька, зокрема вагітна серед них, а ще чоловік і жінка зрілого віку. Коли у них у квартирі снаряд розірвався, ця жінка осліпла… Так от у її чоловіка саме був день народження, як вони у нас мешкали. І ми його привітали красивезним смачним тортом. Знаєте, він плакав, як мала дитина…” — згадує пані Наталія.
До речі, про дітей. Працівники ліцею подбали і про малечу, яка до них прибула. Нині тут мешкає 13 діток від 3 років. Для дітвори обладнали ігрову кімнату. Іграшки, велогони та багато іншого небайдужі працівники принесли з власних домівок. А ще облаштували місця для навчання і гри у теніс. Проводять майстер-класи з ручної вишивки, із виготовлення ляльок-мотанок, живопису і ткання невеликих гобеленів.
“Хочеться, щоб у кожному регіоні українці ставилися до українців однаково добре. І ті, до кого прибувають, і ті, хто прибуває. У нашому колективі наступна установка: ми з кожним днем і з кожною хорошою справою наближаємо перемогу, працюємо не на когось особисто, а на країну в цілому! Ми не проти, коли й нам щиро роблять щось приємне. Наприклад, колектив вийшов на прибирання території (ми білували, загрібали, пололи…) і до нас за власним бажанням приєдналися 8 тимчасових мешканців.
Так, небагато, але дуже приємно, бо це було від душі. У колективі спілкуємося українською мовою, і знову ж таки приємно, коли російськомовні люди намагаються переходити у розмові з нами на українську,” — зауважує директорка.
Власним коштом скинулися на пралку та дві морозильні камери
Та цікаво, що коли гостям запропонували мити після себе використаний посуд, бо в колективу величезне навантаження (адже паралельно триває і дистанційний формат навчання з ліцеїстами), деякі сім’ї перестали ходити до їдальні…. І колектив це дуже здивувало…
Але маленькі нюанси не впливають на загальну картину взаєморозуміння і взаємопідтримки. Колектив ліцею і далі натхненно працює. Нещодавно скинулися на 22 тис. грн. і купили дві морозильні камери. Не раз, щоб доставити гуманітарну допомогу з Полтави, мінімум на 900 грн. власним коштом заправляли бус (до слова, сприяла з доставкою і тутешня міськрада).
Оскільки переселенці нерідко прибувають у заклад з домашніми тваринами (зараз це 4 собаки, 3 коти і 2 морські свинки) для них теж створюють відповідні умови. Наприклад, для вівчарки з Краматорська організували вольєр і корм…