Вчителі, перш за все, — люди. І колись, і нині їхнє життя не полягало виключно у вихованні дітей. В нім, звичайно ж, є багато особистого і часто навіть таємничого та незрозумілого для суспільства, чого навіть про знаменитих вчителів учні точно не знайдуть у шкільних підручниках. Прикладом цьому є наступна історія, головні герої якої — педагог, письменник і викладач, котрий увійшов до четвірки спеціалістів, які визначали педагогічне мислення ХХ століття, Антон Макаренко, матушка-педагогиня Єлизавета Григорович і громадянська дружина Макаренка Галина Салько. Далі на poltava.one.
Постійно перебував у пошуках взаємної любові
Макаренко, якого називають одним із найвидатніших педагогів світу і чия доля тісно пов’язана з Полтавщиною, з дитинства постійно перебував у пошуках взаємної любові. Він весь час прагнув уваги і раз за разом закохувався. Цікаво, що біографи “накопали” величезний список імен обраниць Макаренка навіть з дитинства і юності. Можливо, одними з чинників, які цьому посприяли, були постійна зневага і гніт однолітків. Антон був досить ерудованим, вихованим та інтелігентним, але мав невиразну зовнішність, проблеми із зором, був самотнім і замкнутим. І через це хлопець зазнавав постійних насмішок, знущань і жорстоких жартів від однолітків. У прагненні відчути любов, підростаючи, він постійно закохувався, навіть по кілька разів на рік, думаючи насамперед не про платонічне. А товариші глузували ще й із цих поривань.
Невзаємна закоханість та й навіть романи один за одним швидко закінчувалися фіаско. Приміром, у 17-ть Антон вкотре закохався. Цього разу полюбив Поліну Миронову, яка з дитинства захищала його від знущань однолітків і була донькою власників будинку, в яких Макаренки знімали житло. Але коли рідня не схвалила їхніх стосунків, пригнічений юнак вирішив покінчити життя самогубством. Батькові довелося ховати револьвер, щоб син не застрелився.
Тоді у 17 років (вересень 1905-го) Антон Макаренко розпочав роботу в Крюківському двокласному залізничному училищі (м. Кременчук). У складну ситуацію втрутився його колега-священик. Він переконував юного Макаренка, що втрачати життя ради нездійсненних стосунків не варто. Мовляв, попереду будуть зустрічі з багатьма красунями. Святий отець вів з Антоном тривалі бесіди, говорячи про велике призначення людини і віру в Бога. Батюшка навіть запропонував Тосі (так Макаренка називала рідня) навідатися до нього додому, щоб з ним поспілкувалася для душевного заспокоєння матінка Єлизавета. І Макаренко дослухався. У свою чергу матушка за наполяганнями чоловіка теж стала навідуватися до зневіреного юнака, щоб його підтримати і відмовити від раннього шлюбу. Їх духовні бесіди згодом перейшли в зовсім інший зв’язок… Єлизавета Григорович народилася у Кременчуцькому повіті Полтавської губернії у сім’ї священика і це багато в чому визначило її подальшу долю. Проте після бесід з Макаренком ця неординарна і неоднозначна особистість, будучи попадею, вирішила піти проти течії долі і суспільних цінностей. Роман Макаренка з матушкою триватиме цілих 20 років. Макаренку на час зародження їхніх стосунків було 18. Дружині попа на вісім літ більше.
Увіковічнив її образ у знаменитій поемі
Кажуть, коли ці стосунки “засвітилися”, прогримів страшенний скандал. Нібито пролунав і постріл, але хто з учасників трикутника і куди стріляв, досі невідомо. Не знайшовши порозуміння і з боку рідні (батько нібито вигнав Антона з дому). Макаренко поїхав до Полтави, аби лиш не залишатися в Крюкові. А Єлизавета вирушила вслід і стала його цивільною дружиною. Кажуть, священник якось не особливо противився тому роману, а після революції поїхав за кордон. Проте батюшка і матушка лишалися офіційним подружжям. А Макаренко і не наполягав змінювати ситуацію, можливо, щоб акцентом на таких стосунках не злити радянську владу.
Свого часу Єлизавета Григорович навіть врятувала Макаренка від служби після призову в царську армію. Завдяки її старанням за півроку його відпустили з дійсної військової служби. Як потім згадував брат Макаренка Віталій, який сприяв у цьому, Єлизавета вважала, що низький “казармений культурний рівень” матиме поганий вплив на її Тошу і він може вирішити накласти на себе руки.
Після того, як Єлизавета Григорович завершила жіночі вчительські курси в Києві, саме їй запропонували очолити колонію для виховання важких підлітків в с. Ковалівка поблизу Полтави. Але вона поступилася високою посадою, віддавши її своєму Макаренку. Можливо, в пам’ять чи у вдячність за тривалі стосунки, Антон Семенович використає образ Єлизавети Григорович як прототип однієї з героїнь його знаменитої “Педагогічної поеми” — виховательки колонії Катерини Григорівни.
В колонії ім. Горького пара працювала разом. Але попри це, Макаренко не цурався далі раз за разом… закохуватися в інших. Як завжди пристрасно і без взаємності. Зовні Григорович ставилася до цього з гумором, що почувала в душі — можна здогадуватись. Кажуть, що все таки сердилася й ревнувала. Їх стосунки все більше почали нагадувати звичайну дружбу, але саме при Єлизаветі її Тоша, різкий і рішучий, ставав слухняним і м’яким. Проте він все менше думав про вірність.
Всі дивувалися його вибору
Усі, хто знав Єлезавету Григорович, завжди дивувалися вибору Макаренка. Вона зовсім не була красунею. Взагалі нежіночна, її обличчя зіпсували вугрі та й характер був чоловічим. Але з віком Єлизавета ще більше змінилася в гірший бік. Як згадував про це брат Макаренка, вона з віком “зіпсувалася”, стала жадібною і дріб’язковою та ще й завела з десяток котів. Полум’я любові, якщо воно і було, згасло до останньої вуглини. Після 20 років стосунків Макаренко залишив Григорович. Ні з нею, ні в подальших стосунках у Макаренка дітей не було. Одного разу, на черговому етапі розчарування у коханні, Макаренко обмовився у публічному виступі, що не бажає мати дітей і, кажуть, Бог почув його зауваження…
Все ж тривалі стосунки з педагогом вплинули на кар’єру колишньої попаді. Протягом педагогічного шляху Єлизавета Григорович з 1912 по 1920 рік була завідувачкою та вчителькою 6-го міського початкового училища імені М.Остроградського в Полтаві. З 1920 по 1927 рік трудилася у Полтавській, а потім у Харківській трудовій колонії ім. М.Горького (зокрема секретарем педради, керівником навчальної роботи). В подальшому — в дитячій комуні у Харкові, та вихователькою в дитячих будинках. Вона померла і похована в Крюкові. І, до слова, була однією з перших, хто отримав медаль А.С.Макаренка від Міністерства освіти УРСР.
У пошуках чергового “сонечка”
Про те, скільки разів нібито стриманий, серйозний і сухий Макаренко закохувався після стосунків з Григорович, уявити непросто. Але точно неодноразово. Нерідко він навіть не намагався запам’ятовувати імена усіх тих, хто йому сподобався і називав таких жінок просто “сонечко”.
Одного дня Макаренко зустрів красуню Галину Салько. Вона навідалася в його заклад з інспекцією. Тоді Макаренко переживав непрості часи. У той період ним була незадоволена сама Надія Крупська (жінка леніна). Вона називала його методи роботи “антирадянськими”, а Макаренка — мало не злочинцем та направила в колонію неповнолітніх правопорушників імені Горького (заклад знаменитого періоду педагогічної діяльності А.Макаренка) численні перевірки. Однією з перевіряючих була саме Галина Салько і тільки вона захищала Макаренка та його методику. А він у відповідь — закохався. Писав їй величезні листи про шалені почуття і в холодригу раз за разом носив їх на пошту. У відповідь отримав взаємність.
Стала однією з найбагатших жінок у Союзі
Галина була вдовою міністра легкої промисловості і мала родичів у КДБ. Можливо, тому Макаренко, не будучи комуністом, не став репресованим. Проте роботу в колонії він таки втратив. Офіційно Макаренко одружився, коли йому було вже за 40 років. Кажуть, працівник РАЦСу розписав його і Галину Салько прямо біля будинку Макаренка, а повінчалася вони у Крюківській церкві. Переїхавши до москви, подружжя виховувало Галининого сина Лева і племінницю Макаренка Олімпіаду. Макаренко на той час був відомим, зокрема й завдяки “Педагогічній поемі”, він займався літературою, читав лекції з педагогіки, але досі страждав від того, що в нього забрали улюблену роботу в колонії. Життя ставало все сумнішим, а відносини з дружиною все холоднішими…
Коли Макаренку був 51 рік, раптово в електричці він помер від розриву серця. За однією з версій — через переживання, що втратить покровительство дружини, яка довідалася про його зраду. Галина на похорон не прибула, заявивши, що погано себе почуває. Після смерті Макаренка його вдова стала однією з найбагатших жінок у Союзі, створивши лабораторію на основі праць чоловіка. Також вона випустила його твори на 59 мовах світу та була консультанткою фільму “Педагогічна поема”.