Кіно на великих екранах Решетилівщини, або магія, що відволікала від буденності

12 вересня 1995 року в Решетилівському районному Будинку культури влаштували захід до Дня кіно. У великому залі РБК зібралися десятки кіношників району. Вони переглядали пам’ятні уривки добре знайомих їм кінострічок і мультфільмів. Присутні з радістю відгадували назви фільмів, їхніх головних героїв та брали участь у інших конкурсах, де зокрема розігрували безкоштовні квитки на майбутні сеанси. Кращі представники галузі отримали призи за добросовісну працю і перевиконання планів. Серед них — ветеран кіномеханізації району К.Глазкова з Решетилівки, Г.Каленчук з села Онищенки, І.Ісечко з Лиману Першого, О.Шрамко з М’якеньківки, І.Срібний з Малого Бакая. Захід тоді підтримала місцева спілка воїнів-інтернаціоналістів та одне з приватних підприємств району. Бо як же без підтримки, якщо у ті дні кіношна сфера переживала дуже непрості часи? Та що й казати, це  було останнє з подібних свят, яке присвятили представникам кіносфери Решетилівщини… Галузь фактично долала останні кроки на шляху свого існування…Далі на poltava.one.

“Боги” кіношного дозвілля і їх глядачі

Кіномережа на Решетилівщині діяла з повоєнних літ. Спершу для демонстрації населенню кінострічок застосовували пересувні установки, а з 60-х років  — вже стаціонарне обладнання. Кіно пройшло тривалий шлях від німого і чорно-білого, до кольорового й звукового, ставши одним з непересічних винаходів людства на планеті і заполонивши серця мільйонів українців в містах і селах. А десь у середині 90-х діяльність клубної кіномережі у Решетилівському районі та й загалом у країні фактично дотлівала. 

Кіномеханік К.Глазкова.

А от у розпалі функціонування кіногалузі для жителів Решетилівщини кіно мало велику цінність! Воно було свого роду магією, яка відволікала від буденності і дарувала незабутні емоції. Щотижня з великим задоволенням жіноцтво гуртом ішло у клуби насолодитися індійським кіно про любов. Чоловіки чекали на серйозні фільми, приміром, про війну. Галаслива ж дітвора з неймовірним щастям ой як спішила на мультики! Окрім зарубіжних індійських та американських, популярними у решетилівських глядачів, звичайно ж, були українські та російські фільми. На екрані у клубі могли навіть запустити і щось на тему профілактики хвороби ВІЛ. То, не перебираючи, люди дивилися й таке! Квитки в розпал діяльності галузі коштували для дорослих по 30-35 копійок, для дітей — 5-10. 

У райцентрі та й чи не в кожній сільраді, де діяв заклад культури, працювали один чи то й кілька кіномеханіків. Ці “боги” кіношного дозвілля розвішували повсюдно на видних місцях афіші про ближчі сеанси і, отримавши бабіни з кіноплівками, несли кіно в маси. З розвитком кіношної галузі кіномеханіки поступово одержували нові установки для роботи. Перші апарати взагалі діяли на вугіллі, а далі більш новітні —  на ксенонових лампах. 

На велосипеді з села до Полтави — по нові стрічки

За словами Наталії Єфремової, якій довелося очолювати кіномережу Решетилівщини, на превеликий жаль, фактично на стадії її “повільного закриття”, існувало кілька кільцевих шляхів, за якими Решетилівщиною курсували фільми до глядача. Насамперед надходили плівки з Полтави у районний Будинок культури. А після демонстрації в райцентрі вони кількома налагодженими маршрутами їхали у села району. Щоразу, коли в Решетилівці демонстрували щось нове і цікаве, в села швидко доходили про це чутки і люди з нетерпінням чекали, коли ж стрічка приїде й до них. А були й кіномеханіки, що дуже дивували своєю вправністю. Наприклад, Григорій Литвин з с. Онищенки примудрявся змотатися велосипедом більше 80 кілометрів з села до Полтави, щоб привезти своїм кінолюбителям свіженькі стрічки. І люди були раді, і виручка — що треба й премія, та плани перевиконані, бо глядацькі зали під час перегляду нових фільмів були завжди вщерть забиті глядачами. 

Одна з директорів решетилівської кіномережі Н.Єфремова

Перед розповсюдженням і демонстрацією фахівець-фільмоперевірщик (приміром Г.Діденко, яка тривалий час ним працювала у Решетилівці) їх сортував і розподіляв по закладах культури району. Тоді в хорошу погоду або в дощ, у пекучі морози чи в спеку, по асфальтних чи грунтових шляхах завантажена плівками машина вирушала з Решетилівки на місця, бо ж чекали люди! Щоб кіномеханіки працювали добросовісно і нічого зайвого не мудрували, а сумлінно обілечували глядачів, з району їх частенько неочікувано приїздили перевіряти. Після масових переглядів у клубах району фільми знову повертали у Полтаву. 

У кіношній сфері працювало і жіноцтво, й чоловіки. Але для жінок, насамперед для тендітних, то не була фізично проста робота. Залізні ящики, де лежали доставлені бабіни з фільмами, важили кілограмів по десять. А там знаходилося по чотири чи по шість бабін (бо на одну бабіну стрічка зазвичай не поміщалася), тож кожна мала вагу по кілька кілограмів. Жіночкам не просто було днями тягати відкритими вуличними сходами це добро на другі поверхи клубів, де зазвичай знаходилися “апартаменти” кіномеханіків. 

Чи можна яйцями платити за кіно?

Минав рік за роком. І кіно на Решетилівщині на великих екранах крутили все менше і менше. Це стало наслідком масової появи телевізорів та відеомагнітофонів у людських оселях, стрімкого розвитку телеіндустрії,  а ще затримок отримання зарплат у колгоспах, а отже — скрути населення. Фінансування галузі занепадало, а через це й фільми нові у клуби практично не завозили. Але найвідданіші кінолюбителі не велися на телевізори, економили на всьому, але в кіно ходили до останніх днів його діяльності.

Кіномеханіки К.Глазкова та Г.Шаповал

Наталія Єфремова згадує цікавий і показовий випадок. У селі Мушти було вирішено переобладнати місцевий будинок культури під церкву. На той час кіномережа району багато де припиняла роботу і люди в селі прийняли важливе рішення про облаштування храму. Тож кіношники приїхали знімати і забирати свою апаратуру. До пані Наталії підбігло мале хлопча і запитало: “Що ж будемо робити, якщо кіна не буде?”.  Вона почала пояснювати малому, що зарплати дорослим не платять. Мовляв, на жаль, немає в мам і тат грошей на кіно… А малий у відповідь щиро каже: “Так можна я курячими яйцями за білети платитиму? Бо так кіно люблю…”. Жінка мало не розплакалась. 

Остання спільна зустріч працівників кіносфери Решетилівщини 

Кіно на великому екрані знов повернулося на Решетилівщину

На Решетилівщині було чимало людей, які свого часу мали відношення до кіногалузі. Щороку їх все менше і менше… Але все ж варто згадати імена тих, хто віддано працював для людей. Серед очільників кіномережі Решетилівщини — М.Шаповал, В.Васількін, Н.Єфремова, О.Корж, В.Шапошник, М.Царівний. В числі інших представників даної сфери —  кіномеханіки К.Глазкова, І.Танько, О.Капустян, З.Діденко, І.Лисенко, О.Шрамко, В.Тесленко, І.Колотій, В.Стеценко, І.Москівець, В.Кошкалда, М.Сахно, П.Корнієнко, Я.Малиш, І.Бабир, П.Ляшенко, В.Шкурупій, В.Педак, А.Пахар і його дружина-помічник кіномеханіка Валентина, А.Шевченко, В.Піхуля, О.Бондарець, О.Дем’янець, В.Хлистун, Г.Каленчук, В.Підгірний, О.Холодний, Б.Вітер, М.Зубко, Г.Шаповал, А.Кіблицький,  М.Танько, В.Зигар, О.Кучеренко, М.Драган та інші кіномеханіки, а ще водії при РБК М.Оленець та А.Приходько, касирка О.Гребенюк, бухгалтери, економісти та інші фахівці. 

Свого часу діяла в Решетилівці і кіностудія “Промінь”, яка мала звання “народна”. Студію тривалий час очолював В.Мірошниченко, а найвідомішим кінооператором був С.Хоружий. Тут знімали матеріали на тематику культурної сфери, сільгоспвиробництва та інших галузей життя Решетилівщини.

Ще у 70-80 популярними були кінотеатри під зоряним небом. І через багато літ після того, як їх діяльність на Решетилівщині припинилася, вони знову повернулися у Решетилівку та в деякі села громади. Спільні перегляди мультиків і кіно з 2018-го року на центральному стадіоні “Колос” знову збирають під відкритим небом у теплу пору відданих поціновувачів великих екранів… 

More from author

Легендарний попередник пілотів-“привидів” ЗСУ

У маленькому селі селі М’якеньківка, що в Решетилівській громаді на Полтавщині, на приміщенні місцевої школи встановлено меморіальну дошку Василю Юхимовичу Бондаренку. Ким була ця...

Листоноші — фахівці “зникаючого виду”?

Були часи, коли листоношу з нетерпінням чекали у кожній оселі, особливо у селі.  Він і пресу принесе, і пенсію, і різні товари, та й...

Як облаштувати спальню в стилі лофт

Стиль лофт досить популярний при облаштуванні сучасного будинку або квартири. У деяких нюансах він має схожі риси з мінімалізмом, гранжем чи бруталізмом. Тим не...
.,.,.,.