Національний університет “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка” — популярний навчальний заклад Полтавської області. У цього вишу дивовижна та довга історія, прекрасні та стійкі традиції, які формувалися роками й стали невіддільною частиною освітніх процесів. А досягнення науковців та майстерність педагогів зумовили високу якість підготовки вихованців університету. Далі на poltava.one.
У виші лише дівчата
Сучасні студенти навчаються в історичній будівлі. Корпус університету — пам’ятник полтавської архітектури першої половини ХІХ століття. Тут колись розташовувався Інститут шляхетних дівчат. Багатий та щедрий полтавський поміщик і меценат Семен Кочубей у 1818 році великодушно надав частину своєї міської садиби для соціально-освітнього розвитку міста.
У цьому світлому приміщенні з високими стелями відкрився навчальний заклад для дівчат із дворянських родин, що збідніли. Пізніше в Інституті шляхетних дівчат вчилися юні полтавки з різних станів, наприклад, доньки купців та священник. Майже 10 років інститут отримував пожертвування забезпечених людей Полтавської губернії, а потім гроші на інститутські потреби виділяла держава.
Панянки вивчали арифметику, історію, географію, іноземні мови. Зрозуміло, танцювали, вишивали та готували їжу. За навчальною роботою спостерігав відомий український поет та педагог, керівник Харківського університету, професор Гулак-Артемовський. А Котляревський тут перекладав із французької мови теологічні тексти. Сюди також навідувалися Шевченко та Гоголь.
Фото із сайту wikipedia.org
Хаотичні роки війни
Інститут шляхетних дівчат у Полтаві функціонував рівно 100 років — у 1818–1918 роках. А потім, на початку громадянської війни, заклад було евакуйовано до Владикавказу. До 1930 року вільне приміщення займали різноманітні установи: землевпорядний технікум, дитячий притулок, школа садівництва, благодійна асоціація “Ліга порятунку дітей”, якою керував письменник Короленко.
У 1930-х роках у будівлі колишнього Інституту шляхетних дівчат став діяти нещодавно заснований інститут сільськогосподарського будівництва, де готували інженерно-технічних фахівців для роботи в аграрній сфері. На 5 кафедрах тоді працювало 33 викладачі та навчалися 282 студенти.
Але кількість кафедр в інституті з кожним роком зростала. У 1940 році їх було вже 20 — лекції читали викладачі математики, фізики, хімії, графіки, теоретичної механіки та інші. На початку Другої світової війни інститут евакуювали до Казахстану. Причому в далекій Азії студенти далі навчалися, а після занять доглядали привезених із фронту поранених у шпиталі. За роки евакуації та війни в інституті підготовлено понад 2000 інженерів-будівельників.
Будівельників не налякаєш розрухою
У 1943 році, після звільнення Полтави, колектив інституту повернувся на батьківщину. Колись квітуче та затишне місто спотворили бойові дії. Центральний навчальний корпус та гуртожиток були сильно пошкоджені. Однак кому, як не майбутнім інженерам та будівельникам відновлювати альма-матер?
Поступово підіймалися з руїн поверхи корпусу, зводилися заново деякі аудиторії, зміцнювалися сходи та стіни. Це був трудомісткий і багатоетапний процес, що потребував самовідданої праці, відповідальності та найголовніше, специфічних навичок та знань. Звісно, молодим майстрам допомагали старші наставники, їхній досвід знадобився в такій складній, а часом і небезпечній роботі.
У повоєнний період повсюдно використовувався бетон. З цього матеріалу швидко та якісно відбудовували наново багатоповерхові житлові будинки та промислові споруди. Однак для масового виробництва залізобетонних виробів потрібні були висококласні інженери, яких не вистачало.
У 1960 році в Полтавському будівельному інституті створено кафедру залізобетонних та кам’яних конструкцій. Співробітники цього підрозділу не лише готували фахівців, а й брали участь у проєктно-конструкторській роботі будівельної промисловості. Крім того, до 1971 року відкривалися й інші нові факультети: архітектурний, санітарно-технічний, промислове та цивільне будівництво.
12 академіків та вищий рівень
У перші роки незалежності України відбулися зміни на краще. Науково-педагогічний колектив невпинно працював, розробляв навчальні програми, створював методичну літературу, удосконалював та збагачував матеріально-технічну базу, облаштовував лабораторії та класи для вивчення теорії. Такі потужні, інтенсивні зусилля принесли плоди — у 1994 році ВНЗ здобув акредитацію, яка відповідала IV, тобто вищому, міжнародному рівню.
21 червня 1997 року, у день святкування 100-річного ювілею всесвітньо відомого теоретика космонавтики Юрія Кондратюка, університету надано ім’я цього вченого. У 2002 році виш здобув новий статус — став національним університетом.
Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка впродовж десятиліття перетворювався на великий науково-інноваційний та педагогічний центр. Ставав одним із лідерів на міжнародному на ринку освітніх послуг. Серед студентів з’явилися іноземні громадяни.
Колектив університету розрісся до 10 тисяч людей. Зі студентами займалися 350 докторів наук та професорів. Серед науково-педагогічних працівників — 12 академіків та 16 лауреатів Державної премії України в галузі науки та техніки. Крім того, виш активно інтегрувався у світову освітню спільноту, став членом Великої хартії університетів, його партнерами захотіли бути педагоги, науковці та бізнесмени зі 100 країн.
Бібліотека отримала 500 тисяч одиниць літератури. У виші з’явилося 55 лабораторій зі стаціонарним обладнанням, 26 комп’ютерних класів. В університетському містечку – 5 гуртожитків для 2500 студентів. Також побудували санаторій для студентів та викладачів на 100 персон та розмістили 2 футбольні поля зі штучним покриттям.
Європейський стандарт
У 2019 році Полтавський національний технічний університет перейменовано на Національний університет “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка”. Відбулася не лише зміна назви, а університет ще й розширив сферу діяльності. Він еволюціонував у багатопрофільний університет європейського типу. Що це означає?
Студенти мали змогу не лише опановувати технічні спеціальності, але вивчати мистецтво, право, економіку та інші, не властиві інженерно-будівельним вишам, науки. Наприклад, відкрився факультет філології, психології та педагогіки, а також факультет фізичної культури та спорту. Крім того, молодь змогла займатися 3D-моделюванням, робототехнікою, проводити наукові експерименти, брати участь у випробуваннях обладнання та самостійно впроваджувати технічні новинки в промисловий процес.
Багато освітніх послуг диджиталізували. Завдяки деяким програмам молоді спеціалісти — випускники університету — згодом легко адаптувалися до нових технологій, з якими довелося працювати під час професійної діяльності.
До того ж студенти вигадували власні бізнес-проєкти разом з інноваційним холдингом Sikorsky Challenge. Відкрилася єдина на Полтавщині стартап-школа — генератор креативних ідей. А ще університет популяризував науку серед школярів — сприяв діяльності Полтавського територіального осередку Малої академії наук України.
