Працьовитість та мудрість, величезні наукові знання — усе це притаманне краєзнавиці, енциклопедистці, історикині, педагогині Вірі Жук. Завдяки цій жінці збереглася пам’ять про давнє життя Полтавщини, про людей та дивовижні події. Вона виховала послідовників, передала їм свої знання, а у відповідь набула слави та щирої подяки. Далі на poltava.one.
Проти “білих плям” в історії
Коли з’являлася чергова наукова робота Віри Жук — це означало, що ще одна “біла пляма” в історії “розмальована яскравими фарбами”, виявлено нові факти та завершено ще одне краєзнавче розслідування. Крім того, наукова діяльність Віри Жук відзначалася творчим стилем, глибиною дослідження, вона використовувала багато різноманітних теоретичних та предметних матеріалів. Вміла не лише робити несподівані відкриття, а й цікаво розповідати про них.
Вона писала захопливі книги про таємниці наших предків, про битви та пригоди. Публікувала статті та нариси про відомих полтавців, про зародження міст та імена річок. На основі архівних даних, листів, інтерв’ю, археологічних розкопок робила незаперечні документи, що свідчать про важливі, яскраві історичні події, які вплинули на нашу сучасність.
Випередивши час та науково-політичні тенденції, Віра Жук вивчала історію України у європейському контексті, адже наша країна та Полтавщина завжди були на тій території, де відбувалися доленосні явища європейської цивілізації.
Рибалка врятував від голоду
Віра Никанорівна Жук народилася у 1928 році в селі Кривуші Полтавської області, в сім’ї службовця. Батько — Никанор Іванович — інтелігентна освічена людина. Він добре знав літературу, німецьку та французьку мови. Мати — Ганна Трохимівна — працювала в колгоспі. Родина пережила Голодомор. Мама міняла на продукти сімейні коштовності — золоті сережки та каблучки.
Якось до них постукав незнайомий дідусь і попросився переночувати. Йому не відмовили. І дозволили пожити в хаті. Потім цей мандрівник спритно ловив рибу в озері й у такий спосіб рятував сім’ю з голоду. Проте голова колгоспу одного разу побачив, як старий сидів із вудкою і, звинувативши рибалку в розкраданні колгоспного майна, застрелив його.
Селяни бачили людей, які страждають від голоду. Деякі будинки спорожніли, бо всі їхні мешканці померли. Ці жахливі події назавжди залишились у пам’яті та сформували ставлення Віри Жук до тієї політичної системи, у якій доводилося жити.
Отрута в архіві
Ішов час. У 1955 році Віра завершила навчання на історичному факультеті Київського державного університету та стала співробітником Полтавського обласного архіву. Вона готувала до видання путівники, довідники, статті для публікації в наукових журналах, структурувала та заповнювала цінними історичними даними архівну картотеку. На початку 1970-х років Віра Никанорівна стала кандидатом історичних наук.
Вона дуже цікавилася розвитком національної ідентичності українського народу та проводила наукові дослідження в цій сфері історії. Однак її думка не збігалася з тезами тогочасної ідеологізованої науки. Це викликало гнів влади та засудження колег.
Віра навіть стверджувала, що її намагалися отруїти. Якось краєзнавиця виявила у ящику свого столу токсичний порошок — дуст. Вона ненавмисно вдихнула отруту й це спричинило параліч очного нерва. Зір згодом вдалося відновити, але вчена завжди ходила в окулярах.
Віра Ніканорівна підозрювала, що до замаху причетні працівники радянських спецслужб. Можливо, вони вирішили, що, відкриваючи історичну правду, дослідниця підриває основи тоталітарної держави з хибними, але обов’язковими наративами про минуле України.
Тактовна, але строга
У 1978 році Віра Жук стала викладачкою у Полтавському державному педагогічному інституті. Вона не лише займалася освітньою діяльністю, а й пробуджувала в майбутніх учителів національну свідомість, любов до рідного краю.
Вона писала цікаві та корисні лекції, такі як “Етнографічні джерела та їх використання в процесі вивчення історії рідного краю” та “Використання краєзнавчих матеріалів на уроках історії”. Готувала спеціалізовані брошури, наприклад, “Методика використання матеріалів з історії Полтавщини на уроках у школі”. Вчила майбутніх освітян, як використати музейні експонати під час шкільних занять. Організовувала зустрічі з ветеранами та екскурсії.
Її запам’ятали як тактовну й одночасно вольову людину. Віра Никанорівна не кричала на студентів, але була дуже вимоглива. І після випуску підтримувала зв’язок із вихованцями, залишаючись незамінною професійною наставницею та порадницею.
Багато етносів, народ один
Вийшовши на пенсію в 1986 році, Віра Никанорівна зайнялася науковою роботою. У результаті масштабних, сумлінних досліджень з’явилася найцікавіша книга “Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини”. Авторка розповіла про складні історичні процеси, під час яких українські території були в складі Великої Скіфії, Сарматії, під владою готів і Великої Булгарії, під ярмом Золотої Орди, у складі Великого князівства Литовського.
Віра Жук знаходила етнічне коріння народів, які мандрували територією України та жили тут. Наприклад, краєзнавиця пов’язала розвиток українського народу з давніми булгарами. Деякі історики ототожнюють їх із гунами, інші вважають їх тюрками, треті — відносять до слов’ян.
Самі булгари вважали своїми предками представників різних етносів. До того ж давні булгари були одним із народів у Тюркському та Хазарському каганатах, а також у Волзькій Булгарії та Київській Русі.
Стародавнє ім’я Полтави
Віра Жук сформулювала гіпотезу, яка пояснювала, як виникла назва міста Полтава. У VII столітті засновник Великої Булгарії хан Кубрат любив подорожувати та торгувати. Дорогою його багатотисячні загони облаштовували мости, річкові порти та будували населені пункти.
Проїжджаючи торговим шляхом з Азії через європейські території до своєї країни, Кубрат зупинявся й відпочивав у своїй резиденції — поселенні Балтавар. Слово “балтавар” було неоднозначним. Так називали родовий знак булгарських царів, що зображує сокиру та лук. Згодом це слово позначало також “вождь”, “правитель”.
Віра Жук припустила, що Балтавар — перша назва Полтави. Вимова та написання цього слова згодом трансформувалися. Деякі вчені говорили, що вперше Полтава згадується в літописі XII століття, але давні булгарські документи свідчать, що місто виникло набагато раніше.
Є версія, що тюркомовні народи створили й інші топоніми. Наприклад, іменували річку Ворсклу, що протікає біля Полтави. Першу частину слова — “ворс” — можна перекласти як “білий”, а тюркомовна лексема “кол” або “кула” означає воду. Отож і виходить, що полтавську річку вони назвали Біла Вода.
Битва на Ворсклі
Гарячі гучні війни теж викликали наукову цікавість Віри Жук. Наприклад, вона проаналізувала історичні дані про грандіозну битву, яка гуркотіла в 1399 році біля річки Ворскли, та розповіла про цю подію.
Тоді боролися полки Золотої Орди проти об’єднаного війська Великого князівства Литовського, Польського королівства, Тевтонського ордену та татар. На чолі ординців були емір Едігей та Тимур-Кутлук, а збірною армією командували князь Вітовт і хан Тохтамиш. Вони намагалися повернути владу, тобто так званий ярлик правління, татарському ватажку Тохтамишу.
У кривавій битві, яка тривала кілька годин, зійшлися майже 100 тисяч солдатів. Союзницьке військо зазнало поразки. Майже знищена армія Вітовта пішла під стіни своєї Бєльської фортеці, яка височіла на правому березі Ворскли. До речі, саме там археологи виявили багато курганів, створених у ті часи.
Чудотворна ікона
Віра Никанорівна вивчала історію православних пам’яток. Вона писала про пам’ятник релігійної культури Полтавської області — Хрестовоздвиженський монастир. Ця споруда прославилася завдяки оригінальним художньо-архітектурним конструкціям. До того ж монастир був знаменитим культурним центром, осередком духовності. Там проповідували архієпископи Слов’янський та Херсонський — видатні служителі церкви, які несли світло знання в народ.
Крім того, Віра Жук написала книгу “Перлина Козельщини” — про жіночий монастир. З цією чернечою оселею пов’язана легенда про зцілення дівчинки Марії — дочки графині Софії Капніст. Після падіння зі сходів дівчинка не могла ходити. Батьки поставили біля ліжка стародавню ікону Богородиці, що дісталася їм у спадок. І сталося диво — дівчинка раптово одужала.
На честь ікони в 1881 році збудували каплицю, а трохи згодом спорудили храм Різдва Богородиці та монастирські келії для жінок. У 1888 році в православній громаді організували школу живопису.
Карта підземелля
Віру Жук цікавили полтавські підземелля. Дослідниця стверджувала, що підземні ходи починалися від будинків на Івановій горі та простяглися до старовинного укріплення, де розташовується Біла альтанка, а далі — до садиби Котляревського та Спаської церкви.
Також підземні коридори вели в інший бік, до Монастирської гори, де було споруджено Хрестовоздвиженський монастир. Історики говорили, що підземелля були вириті в XVI–XVII століттях для укриття від набігів кримських татар.
Безумовно, інтелектуальний внесок Віри Жук у скарбницю знань про Полтавщину величезний та неоціненний. Вона написала понад 800 наукових робіт. Щобільше, її вважають фундатором наукового краєзнавства, а написані їй книги — не лише для вчених, а й для всіх, хто бажає збагатити свій внутрішній світ і доторкнутися до давньої та потаємної душі Полтавщини.
