Вам точно відомий письменник-земляк Євген Павлович Гребінка. А що ви знаєте про нього, як про педагога, який у першій половині XIX ст. відіграв значну роль у розвитку вітчизняної освіти? А ще як про видавця і громадського діяча епохи українського національного відродження? Далі на poltava.one.
Формування особистості
Життя Євгена Гребінки було коротким (лише 36 літ), але насиченим і плідним. Народився він 2 лютого 1812 року в селі Убіжище біля Пирятина на Полтавщині, в багатодітній сім’ї дрібного поміщика-офіцера у відставці. Мати письменника походила з відомого запорозького роду. На світогляд юного Євгена вплинуло родинне виховання у поєднанні з рідною чарівною природою, яку згодом він возвеличить у своїх творах. Потяг до прекрасного плекала і нянька-селянка Марія. Євгену надовго запам’яталися її співоча мова та народні перекази. І колись у вдячність Гребінка подбає про долю її сина.
Перший учитель Є.Гребінки Павло Гуслистий прекрасно підготував учня до вступу в один з кращих тогочасних навчальних закладів — Ніжинську гімназію вищих наук. Її директор І.Орлай впроваджував методи популярного швейцарського педагога Й.Песталоцці. Головне у навчанні було взаєморозуміння учня і вчителя. Орлай підбирав педагогів освічених, щоб могли відкрити учням європейську культуру, та які проявляли себе в творчості. Директор прагнув, щоб предмети відображали новітні знання, закликав вчителів удосконалювати прийоми навчання, не перевантажувати учнів, засуджував зубріння, відстоював логіку викладу матеріалу. Щоб розвивати творчі здібності учнів, практикувалися позаурочні заняття, діяли театр і хор. Вихованці часто видавали рукописні журнали. Один з них видавав і Є.Гребінка, щедро наповнюючи його своїми віршами та прозою. Ніжинська гімназія чудово сприяла формуванню його творчої особистості.
Поборник українськості на теренах імперії
Закінчивши заклад 1831 року, Є.Гребінка 3 місяці був на військовій службі, а потім на кілька літ повернувся у рідне Убіжище. Та його вабила інша культурна атмосфера, а батько взагалі бачив сина професором. Гребінка їде до Петербурга, що тоді вважався культурним центром імперії. Тут сповна розкрився його письменницький талант. Євген зблизився з багатьма діячами російської та української культур, педагогами, публікувався в періодиці. Неперевершено написані рідною мовою «Малороссийские приказки» були першою книгою Гребінки, ставши його вкладом у формування української літературної мови та приводом російській громадськості по-новому поглянути на українську словесність. Його стали сприймати про національного поета-байкаря. Гребінка чимало зробив для організації українського літературного життя, підтримки рідного слова. Серед таких досягнень і вихід альманаху «Ластівка» (1841), де друкувалися твори Т.Шевченка, І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Л.Боровиковського, В.Забіли, П.Куліша і самого Є.Гребінки.
Та насамперед Євген Гребінка був людиною, за чиєї ініціативи, матеріальної та моральної підтримки був підготовлений до друку й виданий 1840 р. «Кобзар» Т.Шевченка. Гребінка сам носив рукопис у цензурний комітет. А 1838 р. він став одним з ініціаторів звільнення Шевченка з кріпацтва, допомагав йому матеріально, підбирав для його освіти корисну літературу, знайомив з петербурзькими літераторами. Від наставника-вчителя Гребінки Т.Шевченко дістав велику підтримку своїм першим літературним крокам.
Спогади про Гребінку-педагога
У Петербурзі Є.Гребінка професійно займався викладацькою діяльністю. При цьому письменник був переконаний, що література — це інститут виховання і має здатність естетично змінити людину, стати основою духовного росту. Подібну роль він відводив і собі, як письменнику і вчителю словесності. Не випадково у ранній творчості обрав саме жанр байки, що викриває людські пороки.
Із 1838 р. Є.Гребінка викладав у різних навчальних закладах Петербурга: Дворянському полку, Другому кадетському і Морському кадетському корпусах, Інституті корпусу гірничих інженерів. Перший його біограф М.Михайлов зазначає: «Колишні учні Гребінки переказували теплі, сповнені любові й почуття розповіді про свого покійного вчителя… Такий само добрий, так само лагідний і симпатичний був Євген Павлович і в ролі учителя, як у своєму домашньому житті і в колі своїх знайомих. Із любові до літератури він заохочував учнів своїх до літературних занять – зрозуміло, тих, у кого помічав нахил і любов до справи… Часто траплялось, що він не зумів стримувати бажання поділитись із юними слухачами якоюсь визначною літературною новиною”. У такі моменти він залишав оповідь на тему уроку і натхненно читав новий вірш чи прозовий уривок. Гребінка був терпеливим. Він ніколи не карав учнів-пустунів і не скаржився на них начальству. А зазвичай тихо говорив учневі: «Ви нездужаєте, вам би треба в лікарню». I ці слова діяли чарівним чином.
Дружній шарж від брата Миколи Гребінки: викладач Є.Гребінка входить у клас до учнів-кадетів
Дослідниця творчості Гребінки Олена Пчілка зазначала: що в жодному разі не можна оминати праці Є.Гребінки в руслі педагогічному. Та додавала, що Гребінка вирізнявся простою і щирою поведінкою з учнями й товаришами. Навчаючи вихованців, педагог “не заводив ніякої формалістики, дбав не лише про те, щоб учні знали «букву» науки, а й про те, щоб вони розвивали й свою умислову здатність; часто давав їм писати «сочиненія», а в тім писанню бажав бачити їх вільну думку, подану в гарному вислові”. Коли вчитель розбирав ті твори, то не прискіпувався до дрібниць, а насамперед зважав на зміст та головні їх особливості, аналізував усе разом з класом, спілкуючись із властивим йому гумором та так, що навіть на хиби в написаному учні реагували без образ.
А ось як колишній учень О.Сурожевський подав словесний портрет Є.Гребінки: «більш ніж середнього зросту, пропорційної статури, не огрядний, але й не худий, тримався прямо», «завжди був одягнутий, як франт; густе волосся його було закинуте назад, без хохла, що був тоді в моді. Від проділу, часто недбалого, волосся прямо спускалося на вилиці і не заверталося на лоб, що теж тоді було модно»; «ми, кадети, завжди милувалися блискучими чобітьми Гребінки, що вузько обтягували його ноги…».
“…Викладачу не вільно мати власну думку”
На той час складно було в навчальних закладах пропагувати прогресивні думки з питань літератури та педагогіки. Про це згадував сучасник-викладач і друг Гребінки П.Єршов: «У нас, братику, така суворість, що викладачу не вільно мати власну думку, інакше назвуть мало не бунтівником». Все ж Є.Гребінка завдяки енциклопедичним знанням, перебуванню в колі еліти, сформувався як передовий педагог. Він був людиною комунікабельною і життєрадісною. Часто запрошував учнів до додому на літературні вечори. У викладання словесності Є.Гребінка вносив багато творчого елементу, привчаючи учнів до експромтів, писати твори на теми буденні, описувати власні спостереження. Гребінка завжди докладно аналізував учнівські твори, навчав вихованців висловлюватися чітко, простою мовою, без прикрас і словесних штампів.
Досліджень з питань навчання і виховання Є.Гребінка не писав, але думки з цього приводу висловив у літературній творчості. Педагогічна цінність його творів у тому, що художніми засобами Гребінка хотів вплинути на моральні якості читача. У творах він критикував форми, методи та моральні засади виховання в царській росії, домашніх учителів, державні і приватні заклади. Роботу педагога Є.Гребінка вважав не лише своїм святим обов’язком перед суспільством, але й обов’язком кожної культурної, чесної, освіченої людини. Він вірив, що вихованням, освітою можна удосконалити суспільство. Один з героїв його повісті піднесено міркує: «…стану передавать свои знания молодым людям. Мне кажется, нет святее этой обязанности…».
Гребінка висловив власний погляд на науку, виступив проти зубріння, мріяв зігріти душі учнів любов’ю до благородного і прекрасного. Як письменник, велику увагу віддав проблемі вчителя. У творах представив типажі різних педагогів. Гребінка аналізував, чому з навчальних закладів виходять аморальні ледарі. Показав, як учні з дозволу батьків звикають давати хабарі. Або як виховання довіряють іноземцеві, який майже не знає рідної мови учнів, педагогічних засад, не любить дітей і не хоче помічати, як ті на уроках байдикують, грають в азартні ігри на гроші. Письменник показав і що бути вчителем у царській росії — означає приректи себе на жебрацтво. Бо вчитель не зможе нормально працювати без необхідних засобів для життя і роботи. У творах, користуючись прийомом байки, щоб оминути цензуру, помітно осуд автора щодо збільшення штатів чиновників-наглядачів за поведінкою учнів та вчителів. А ще педагог Є.Гребінка в творчості гостро ставив проблему виховання і велику увагу приділяв дітям, зокрема акцентував на становищі дітей бідняків.
Остання справа життя стосувалася освіти
Є. Гребінка постійно піклувався про майбутнє сестри і 4-х молодших братів. Всі вони здобули освіту в Петербурзі. Наприклад, Микола Гребінка став академіком, архітектором Петербурга. Він побудував і перебудував понад 100 будинків, храмів у час будівельного буму ІІ пол. ХІХ ст. В Петербурзі збереглося до 80 споруд М. Гребінки.
В останні роки життя Є. Гребінка наполегливо працював на літературній і на викладацькій ниві, борючись із туберкульозом… Через власні твори він до останнього прагнув впливати на соціум і втілити мрію про суспільну гармонію. Цьому ж була підпорядкована і його викладацька діяльність.
Одна з останніх справ його життя стосувалася саме освіти. Письменник 1847 р. відкрив у с. Рудки Лубенського повіту Полтавської губернії парафіяльну школу: винайняв для школи будинок та забезпечив оплату праці двох вчителів.