Вона живе у місті Решетилівка, що на Полтавщині, і має справжній талант малювати голкою. “Певно, вишивальниця?”, — подумаєте ви, адже у Решетилівці чимало вишивальниць нині трепетно плекають це прадавнє ремесло. Ба ні! У нашої героїні Анастасії Пилипенко неймовірний талант малювати голкою… на людському тілі. Далі на poltava.one.
Мріяла про роботу, від якої кайфуватиме
Усе почалося років два з половиною назад, коли подруга Анастасії на ім’я Юлія Кривко попросила “намалювати” на її тілі невеличку пір’їнку. Мовляв: “Насте, не вагайся! У тебе ж талант до малювання!”. Хоча навіть не так. Усе почалося з таланту по крові. Бо в роду Анастасії Пилипенко вистачає обдарованих людей.
“Я так давно намагалася знайти себе в роботі для душі. Був час, коли працювала за кордоном і з дня на день, виконуючи тяжку роботу, мріяла про ту, від якої просто кайфуватиму. Спершу опанувала техніку перманентного макіяжу. А згодом, завдяки наполяганням подружки, я у свої тоді 29 років врешті себе зайшла. Тепер живу творчістю татуювання наповну”, — згадує Анастасія.
Перші успіхи в татуюванні викликали величезне бажання вчитися робити це якнайкраще. Наша героїня з головою поринула у перегляд тематичного відео, відвідувала усілякі майстер-класи і фестивалі… Сьогодні вона — авторка тисяч татуювань. До кожної роботи підходить особливо ретельно, творчо, опанувавши найрізноманітніші стилі. І майстриня створює неперевершені роботи: чорно білі й різнокольорові, в реалізмі, графіці, у вигляді портретів, зображень тварин, квіткових композицій, написів (зокрема, копіюючи оригінальний людський почерк), і навіть “вишиває” орнаменти на тілах клієнтів… Нерідко на тілі з’являються навіть цілі захоплюючі сюжети, історії, що натякають на особисте життя їх власника. І у того, хто їх споглядає, виникає бажання пильно роздивитися побачене, щоб сповна насолодитися роботою, її символізмом, кольоровою гамою і кожною деталлю. Ці роботи вражають, бо вони живі, справжні, вони надихають і мотивують, а ще від них особливо віє унікальністю. Адже Анастасія Пилипенко — авторка оригінальних ескізів. Вона максимально прагне створювати своє, як і кожен поважаючий себе майстер.
Буває, серце відчуває натхнення і заодно… біль
“До війни я багато працювала, — згадує, злегка усміхнувшись, Настя. — Клієнти нерідко просили зобразити японські мотиви. Дівчата часто не цуралися на своїх тілах черепів. На піку популярності були леви, тигри, пантери та інші тату у вигляді зображень тварин із родини кошачих. І загалом реалізм був доволі популярним, а от патріотичні мотиви не особливо. Все відбувалося у звичному руслі. А потім було 23 лютого. І якась переломна, пророча робота…”.
Настя пригадала, як у переддень війни малювала клієнту “рукав” на індіанську тематику. У нього був свій погляд на те, яким має бути татуювання. Але майстриня порадила втілити свій ескіз у контрастних, холодному і теплому — жовтому і блакитному кольорах. Чоловік погодився і майстриня працювала до пізньої ночі. Татуювання вийшло дуже ефектне, але клієнт запізнився на автобус до Києва. Наступного ранку він подзвонив і сказав, що про це не жалкує — почалася війна…
Анастасія місяць після того не могла працювати. Думки роїлися, а руки не слухалися. А потім в укритті фломастерами своєї доні Аліси вона зробила перший після перерви ескіз. Цю цікаву роботу в мережі побачила і побажала втілити на собі незнайома їй жінка-військова. І Настя знову повернулася до творчості.
“Татуювання дає кожному щось своє. Людина має право вдосконалювати своє тіло і ним розпоряджатися. Когось в цьому плані манить спорт, когось мистецтво, а хтось хоче і змінює (а саме псує) своє тіло алкоголем чи іншими поганими звичками. До мене приходять люди до тридцяти років і старші, а була навіть жінка в 63. Серед клієнтів багато людей, чиї тіла максимально вкриті татуюваннями, бо вони цим фанатіють”, — каже майстриня.
В її роботі бувають випадки, коли разом з натхненням серце завмирає від хвилювання чи навіть… болю. Що можна відповісти військовому, який говорить, що тепер, завдяки тату, в разі чого він має шанс, що його тіло хоча б по ньому впізнають? Що можна порадити матері й сину, які роблять парне тату одразу після похорону — у пам’ять про загиблого на війні чоловіка-батька, щоб зашифрувати у “вишиванках” пам’ятні і значимі для них трьох слова?
“Людина носитиме татуювання все своє життя і навіть трохи після”
Анастасії подобається, коли людина, яка до неї приходить, розкриває свою історію.
“Тоді мій мозок ніби у відповідь видає необхідну картинку. Мені знайома ситуація, коли чотири клієнтки поспіль просять намалювати одну і ту ж пір’їнку з інтернету. Але я в “пух і в прах” розвінчую необдуманість цієї ідеї. Ви маєте унікальне тіло і повинні мати неповторне тату! Я завжди кажу, що людина носитиме татуювання все своє життя і навіть трохи після, — каже Анастасія. — Невдалої роботи практично неможливо позбутися. Для її видалення можна використати лазер, але це загрожує або зміною кольору зображення, або навіть рубцями чи перепалюванням шкіри… Я багато переробляла невдалих татуювань у виконанні непрофесіоналів. І мене завжди дивувало, що люди економлять на професіоналах, роблять тату невідомо в кого, а тоді врешті знаходять справжніх фахівців. Але тату — це не кросівки й не телефон, це на все життя. І далеко не завжди чужу помилку вдається виправити навіть професіоналу”.
У самої майстрині на тілі теж є татуювання. Їх нині чотири і вона каже, що це не межа. Але сама на собі татуювань Анастасія не виконує. Переконана, що у цій справі треба почуватися або в ролі майстра, або в ролі того, хто свідомо терпить біль заради мистецтва.
Між іншим, наша героїня — членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, як представниця малярства по склу. А як тату-майстриня Анастасія Пилипенко — одна з представників Національної асоціації майстрів тату, татуажу та пірсингу в Україні. З початком російсько-української війни вона ще й ефективно проявляє себе у колі побратимів-волонтерів, чию діяльність для фронту високо оцінюють воїни-захисники Решетилівської громади і не лише.
А щодо творчості. Сьогодні майстриня врешті почувається щасливою. Виконавши тисячі робіт, Анастасія досі вперто називає себе початківцем. І впевнено каже, що її найкраща робота ще далеко попереду.