Свищики — то не просто іграшки, наділені “голосом”

Свищики, свистунці або пищики. Хто не має вдома таких цікавих іграшок або принаймні не мав нагоди потримати в руках і посвистіти в таку глиняну фігурку? То як же робили свищики і чи тільки іграшками вони були? Далі на poltava.one.

Хто виготовляв свистунці і як?

Свищики здавна виготовляли по всій Україні. Фактично повсюди, де існувало гончарство. А якщо зважати, що гончарство і Полтавщина — невід’ємні речі, то само собою зрозуміло, що в цьому регіоні свищиків різних форм і вигляду виготовляли чимало, особливо в колишніх Зіньківському, Миргородському, Костянтиноградському повітах. І продовжують майстри ці традицій й понині! 

Гончар за роботою.

Коли з’явився перший свищик, вам ніхто не розкаже. Але гончарі вважають, що одночасно з виникненням гончарства.  В давнину і нині іграшки-свистунці були невіддільними елементами в роботі кожного гончара. Виготовленням таких дрібних форм часто займалися жінки гончарів або самі гончарі, коли “відпочивали” від основної роботи. 

Як правило, свищики робили у вигляді пташок, тварин (свійських і звірів), а також людей (барині, куми, пани, наречені) і так далі.  Для такої роботи потрібні були вода та глина, а ще працьовиті руки і знання. Принцип виготовлення, приміром, свищика у чи не найпоширенішій формі пташки доволі нескладний.  Насамперед треба зліпити з глини дві однакові невеликі кульки. Потім кожну з них треба “надягти” на великий палець і вигладжувати, щоб у середині цієї глиняної “шапочки” утворилася порожниста гладка камера. Тоді ці дві порожнисті “шапки” притуляють краями, обережно зліплюючи одна до одної, щоб не порушити порожнистий простір всередині. Це буде тулуб пташки. Далі роблять дві менші кульки, їх прилаштовують до утвореного тулуба на протилежні краї, щоб потім розгладити одну в формі пташиної голови, а іншу — у вигляді хвостика. Мундштук, в який доведеться дути, щоб отримувати з іграшки звук, пробивають у тілі пташки з допомогою двох дерев’яних паличок:  прокол порожнистої камери роблять паличками з двох боків під прямим кутом одна до іншої. Якщо зробити третій отвір, свищик вийде з пересвистом. Тепер іграшка майже готова. Зверху її можна декорувати, наносячи узори по глині, приміром, дерев’яною паличкою.  Коли свищик висохне за кілька днів, його можна буде обпалити в печі.  Любителі кольорової палітри можуть свою іграшку ще й яскраво розмалювати.

Процес виготовлення свищика

Наліпили і на ярмарок!

За сезон сім’я гончара виробляла кілька возів іграшок! У кожного майстра та його родини були свої способи й секрети. Колись жоден ярмарок не обходився без свищиків. І вони користувалися великим попитом. Цікаво, що свистунці та глиняний іграшковий посуд традиційно робили й діти майстрів. Граючись, вони опановували родове ремесло. Часто гончарі давали такий посуд на здачу при купівлі глечиків, горщиків та інших своїх виробів… Через що іграшковий посуд назвали “монетками”. Іграшки не лише давали на решту, а й просто продавали на ярмарках як сувенір.

На ярмарку біля гончарного краму

Цікаво, що свистунці були й таким собі “рекламним ходом”. Адже вони допомагали гончарам рекламувати свої вироби, які майстри возили по селах. Почувши галас дітлахів, яким у дарунок дістався свистунець, та свист цієї іграшки, місцеві жителі знали, що в село з крамом приїхав гончар. 

Від чого залежить голос пищика?

Мелодії у пищиків різноманітні. Звуки, які свищик видає, залежать від кількох факторів: насамперед від гладкості в середині камери, а ще від її розміру і від довжини мундштука. Тому майстри радять при виготовленні свищика дуже добре розгладжувати його камеру. Після випалювання іграшка стане гучною, а її звучання — чистим. 

Окрема мова про свищики, як про музичні інструменти. Використанню їх у цьому напрямку посприяла здатність свистунців видавати різні за висотою звуки. Наприклад, серед свищів є “зозулька”. В давнину музики нерідко використовували її як традиційний український народний інструмент.

Зозулька

Він наділений фантастичним звучанням. Зозулька має здатність імітувати  голоси тварин та спів птахів. Італійці називають такий інструмент “окарина” тобто «гусенятко». В Україні його  звуть “зозулькою”, адже він неймовірно точно відтворює кування цієї пташки. Виготовляється зозулька не лише з глини, а ще й з дерева і за формою нагадує яйце. Зазвичай в інструменті десять ігрових отворів та свистковий пристрій. Звичайні ж свищики набагато простіші і мають, окрім свисткового, лише один-два отвори для натискання пальцями. 

Якщо прадавні свищики знаходили археологи чи звичайні люди, вони зауважували, що пищики не втрачали функцію свисту навіть за століття. Сьогодні зозульки-окарини та свищики повертаються в наш побут і навіть стають національним брендом. 

Сакральне значення “іграшки”

Така дрібнесенька річ як свищик є дуже важливим елементом місцевої культури. В давнину свищики робили лише з практичною метою, а не з декоративною. У предків свищик мав обрядову функцію. Його нерідко застосовували в народних обрядах і святах. Наприклад, навесні у день пам’яті сорока святих мучеників діти виходили на підвищення та закликали весну і проганяли зиму. Робили це й з допомогою свищиків.

Свищики у вигляді баранців, оленів, цапів із с. Опішня на Полтавщині. 1960-1970 рр.

Свищики були не не просто забавкою. А елементом розвитку та виховання дітей, мали навчальну й розвивальну функції. Найчастіше в сім’ї така річ з’являлася внаслідок того, що батьки привозили її дитині з ярмарку. Народна іграшка не просто розвивала дитину, давала простір фантазії і змогу пізнавати світ. Такі предмети з натуральних матеріалів випромінювали тепло, затишок, вони ніколи не були агресивними. Споглядаючи пищик, малеча розуміла, що кожен елемент світу можна не просто представити у спрощеній формі, а й стилізувати з допомогою фантазії. У дитини виникало бажання показати свою іграшку іншим дітям і це було приводом для комунікації. 

Іграшки з дитиною були з перших днів життя. І свищики теж. Адже ще з дохристиянських часів вважали, що іграшки, які видають звуки, відлякують від дітей злі сили. Глиняні свищики у вигляді вершників, півників, оленів, баранців, цапків мали  також захисну функцію. Люди вважали, що такі речі оберігали господаря і рідних від злих духів та недугів, тому свищики називали оберегами.  Вірили, що для того, щоб дитина одужала, батькам треба свиснути в свистунець чи заграти на сопілці та сказати, щоб зурочення перейшли на того, хто їх накликав. 

Крихітний опішнянський свистунець

Саме такий експонат є в  Національному музеї-заповіднику українського гончарства в селищі Опішня, що в Полтавщині, яке здавна славне гончарним ремеслом далеко за межами України. Найменшим експонатом є теракотова пташка-свистунець. Вона лежала в землі принаймні з І чверті ХХ ст., нині ж оселилася в музеї.

Серед широкого переліку гончарних див-рукотворів  в Опішні виготовляли й чимало дитячих іграшок у вигляді різних тварин, міфічних істот, людей, дрібного посуду. З-поміж розмаїття свищиків найчастіше в Опішні робили пташку. Дослідники зазначають, що місцеві майстри, перш ніж зробити цю іграшку, детально вивчали як вона виглядає у природі, потім вигляд пташки спрощували, узагальнювали, стилізували, обираючи тільки найхарактерніші риси…

More from author

Легендарний попередник пілотів-“привидів” ЗСУ

У маленькому селі селі М’якеньківка, що в Решетилівській громаді на Полтавщині, на приміщенні місцевої школи встановлено меморіальну дошку Василю Юхимовичу Бондаренку. Ким була ця...

Листоноші — фахівці “зникаючого виду”?

Були часи, коли листоношу з нетерпінням чекали у кожній оселі, особливо у селі.  Він і пресу принесе, і пенсію, і різні товари, та й...

Як облаштувати спальню в стилі лофт

Стиль лофт досить популярний при облаштуванні сучасного будинку або квартири. У деяких нюансах він має схожі риси з мінімалізмом, гранжем чи бруталізмом. Тим не...
.,.,.,.