Гімназії на Полтавщині були державними та приватними, чоловічими та жіночими. Їх колись називали “маленькими університетами”, адже там пропонували всеосяжну, різнобічну освіту. У педагогічних програмах — вивчення стародавніх та сучасних для тієї епохи мов: французька та німецька, латинська та грецька. Крім того, вихованці вивчали природничі науки, долучалися до мистецтва живопису, успішно опановували математику та гімнастичну вправу. Далі на poltava.one.
“Фабрика зірок”
Перша чоловіча гімназія в Полтаві з’явилася у 1808 році. До її класів тоді приходило 49 учнів. Директором став випускник духовної семінарії, магістр Іван Огнєв, а піклувальником — найвідоміший представник української аристократії Віктор Кочубей. Завдяки йому, зокрема, облаштували геологічний кабінет, трохи згодом там з’явилася колекція мінералів.
Втім, Кочубей був не єдиним благодійником. У 1825 році поміщик Манько та купець Пантелєєв подарували гімназії бібліотеку. Також до цього навчального закладу віддав книги зі свого будинку поет та перекладач давньогрецької поеми Гомера “Іліада” Микола Гнєдич.
У 1831–1865 роках гімназія випускала щороку 30 вихованців. У 1864 році там навчалося майже 500 юнаків і працювало 29 викладачів. Серед освітян, як і серед філантропів, були визначні особистості. Своїми інтелектуальними та духовними скарбами ділилися просвітник Іван Нечипоренко, композитор Федір Попадич, історик Павло Бодянський та інші.
Треба зазначити, що деякі талановиті учні повною мірою успадковували неоціненний досвід своїх педагогів і стали не менш відомими, за наставників. Їхні імена — воістину яскраві зірки на небозводі української та світової культури. Наприклад, публіцист Михайло Драгоманов, математик Михайло Остроградський, скульптор Леонід Позен, поет Василь Кулик, драматург Михайло Старицький, патріарх Мстислав.
Після встановлення радянської влади гімназію переорганізували — тут відкрили середню школу для дівчаток. Під час Другої світової війни будівля була знищена, але відновлена за проєктом архітекторів у 1961 році. У 1991 році в цьому приміщенні почала працювати Полтавська школа мистецтв для дітей.
Бідним, але розумним — стипендія
Жіночі навчальні заклади на Полтавщині були, зрозуміло, не лише за часів більшовиків. У 1866 році, у перший день весни, що символічно, відкрили гімназію для дівчаток у Кременчуці. Щоб юні кременчуківки здобували освіту, міська дума викупила та відремонтувала прибутковий будинок на розі вулиць Кагамлицька та Київська.
Через кілька років після відкриття у восьми класах гімназії навчалося майже 350 панночок. За уроки доводилося платити — 50 рублів на рік у молодших класах та 70 рублів — у старших. Для порівняння: наприкінці XIX століття двірники отримували приблизно 18 рублів на місяць, лікарі та вчителі, залежно від категорії, близько 100-250 рублів.
Але батьки вихованок оплачували лише 60% вартості навчання. Решту грошей гімназія отримувала з благодійних фондів. До того ж робила внески міська дума. Дівчата з незаможних сімей навчалися завдяки приватним та державним дотаціям, а найкращим із них ще й виплачували стипендію.
На честь 25-річчя звели ще один корпус гімназії — його прибудували до старого, кутового. У новій будівлі з’явилося парове опалення та електричне освітлення. Класні кімнати зробили просторими, з гарною вентиляцією. Панночки почували себе тут чудово! У XX столітті в старій будівлі гімназії розмістився педагогічний технікум. А в новому — льотне училище. Цікаво, що на місці дівчат навчалися майбутні космонавти, наприклад, Олексій Леонов.
Творіння Івана Стешенка
У 1917 році, за часів формування УНР, педагоги створювали нову систему освіти в Україні — національну. Уроки проводились українською мовою, вихованці поглиблено вивчали українську літературу та історію, удавалися в місцеве краєзнавство.
Крім того, викладачі заохочували творчу діяльність учнів — словесну, вокальну, мистецьку. У гімназіях організовували театральні вистави за п’єсами українських драматургів, проводили літературно-музичні вечори. Діти ходили на екскурсії до визначних пам’яток, пов’язаних з історією України.
Подібна гімназія — національного типу — відкрилася й у Полтаві. Сталося це завдяки зусиллям відомого громадсько-політичного діяча, письменника Івана Стешенка. Цей уродженець Полтави, найрозумніша людина, вчений-філолог, виходець зі старовинного козацького роду обіймав посаду генерального секретаря освіти в Раді міністрів УНР. Стешенко був переконаний, що гімназійні педагоги мають не лише просвітлювати, а й сприяти розвитку національної самосвідомості юних українців.
До того ж він закликав самостійно розв’язувати питання української освіти та не підкорятися тимчасовому уряду, який засідав у столиці колишньої царської імперії. Але в 1918 році Стешенка застрелили на вулиці Полтави, неподалік від заснованої їм гімназії. Убивцю не знайшли. Деякі експерти впевнені, що злочин було скоєно з політичних мотивів.
Заборонено сміятися та жартувати
У 1903 році поміщик Петро Васьков-Примаков купив для своєї заміжньої доньки Варвари Ахшарумової-Більської одноповерховий будинок у Полтаві. І зробив він це не тому, що жінці не було де жити. Річ у тім, що освічена дочка багатого землевласника вирішила принести користь суспільству і відкрити гімназію. За наказом Варвари Петрівни прибудували другий поверх, пристосували кімнати під класи, у дворі висадили яскраві квіти. А власниця будинку очолила нову установу.
У навчальному закладі відчинили двері для дівчат усіх станів. Проте в гімназії панувала жорстка дисципліна. Вихованкам забороняли голосно говорити, сміятися чи навіть жартувати в стінах “храму науки”. Сувора директорка вважала, що емоційна поведінка ускладнює “шлях до знань”.
Тим часом у гімназії виникла дивовижна різноманітність соціальних груп. Тут навчалися дочки селян та козаків, міщан та ремісників, купців та чиновників, священників та дворян. Власниця гімназії створила, як би зараз сказали, інклюзивні умови — доступ до освіти з’явилась незалежно від традицій станів та інших особливостей.
Трансформація системи освіти в першій половині XX століття торкнулася і цієї гімназії — вона “перетворилася” спочатку на реальне училище, а потім на трудову школу. Під час фашистської окупації в цій будівлі був клуб відпочинку для німецьких офіцерів. У 1989 році школа набула статус національної, а у 1992 році тут з’явився ліцей для обдарованих старшокласників.
Директора розстріляли
У роки незалежності України в місті Лубни Полтавської області почала функціонувати гімназія “Просвіт”. А у 1930-х роках вона була звичайною радянською школою. Тут навчалося майже 300 дітей. Директора школи Солдатенка розстріляли фашисти під час окупації. Після звільнення міста деякі старшокласники вирушали на фронт, а кабінети стали шпитальними палатами. Не дивно, що випуск 1945 року був невеликий — 10 осіб.
У 1970-і роки для учнів збудували стрілецький тир та стадіон. З’явилася професійна підготовка: вихованці ремонтували радіотехніку, вирощували кролів, навчалися працювати на друкарських машинках. У 1999 році відкрили музей народних ремесел — рукоділля, гончарства та ковальства. Учні та педагоги робили експозиції зі майстерно вишитих скатертин, глиняних глазурованих глечиків та виробів із заліза. Організували показ старовинного одягу. Як цілком слушно зазначали викладачі, гімназія — це простір життя дитини, де формується особистість, а отже, важливо, щоб вона відчувала там комфорт, натхнення, потребу розвиватися й творити.
